– Найбільшу експозицію займатиме 10-річна служба "в москалях" Тараса Шевченка у Казахстані, – Олег Бойко відкриває двері музею. – Етап називатиметься "Перший воїн-інтернаціоналіст". Замовимо воскову фігуру, він щось пише в записній книжці.
Київська поетеса Зоя Ружин привезла в подарунок Бойкам відросток від верби, яку посадив на засланні в Казахстані Тарас Шевченко
Фото: Микола КАРНАРУК
У найбільшій кімнаті представлена Велика Вітчизняна війна. Зал ділиться на дві частини. Одна з них присвячена Червоній і Радянській арміям, інша – німецькому "Третьому рейху". На стінах висять агітаційні і пропагандистські плакати.
– На німецькому плакаті наш чоловік каже німецькому солдату: "Друже, я тобі допоможу, я їду на роботу до Німеччини", ось якою була пропаганда, – розказує Олег Леонідович.
Бере в руки німецький мідний вогнегасник 1942 року.
– А в нас вогнегасники почали виробляти лише з 1960-х років... Він досі діючий, як новий. Це подарунок пожежної частини Звенигородки, для музею, – каже Олег Леонідович.
На вітрині серед експонатів лежать німецькі срібні й алюмінієві ложки, каністра з-під кави. Поряд три банки з тушонкою. Дві з них по 338 г, одна – 520 г.
– Знизу і зверху залиті воском, щоб не ржавіли. І відкривачка у верхній частині, як тепер. Це упаковки від цигарок. Для офіцерів, з акцизними марками.
На стіні висить американський пістолет 1917 року, знайдений на Корсунь-Шевченківщині.
– Був зі зведеним курком. Ми його зробили не стріляючим. Тут німецький пістолет парабелум, маузер, рейхсмарки, які були під час окупації України. Ось металева аптечка у вигляді труби, така була на кожному велосипеді і мотоциклі, – прикладає до керма німецького мотоцикла ДКВ-350 1939 року, що стоїть під вікном. – Мотоцикл нам віддав чоловік із одного села. Ми його не фарбували. Попередній його колір був жовтий, це вказує, що він спочатку був на території воєнних дій в Африці. Сім’я з Лисянського району передала нам ось цей портрет. До приходу німців у сільській управі це був Ленін. Під час окупації якийсь художник, бо ім’я витерте, перемалював для поліцейської управи на Гітлера.
Біля манекена, одягненого в німецьку форму, висить прапор з нацистською символікою. На підлозі розкрита валіза 1 м на 50 см.
– Баба з Корсунщини ховала на горищі. Бо німець, який його залишив, обіцяв по нього повернутися. Баба давно померла. Валіза була досі замкнута. Родичі боялися відкрити. Подумали, що там щось вибухне. Привезли у музей. Ми застосували усі заходи безпеки, відкрили й очманіли. Там лежали вишиті рушники і напірник, зверху книжка. Поряд напівшерстяна тканина 6 м на 2 м для костюма, на пломбі можна прочитати – 1943 року. А на верхній кришці наклеєні фотографії власника. Ось він одружується, тут видно, що його дружина була санітаркою. Він був офіцером, кавалер залізного хреста. Є грамота за військову операцію 1941–1942 років, підписана Гітлером, – перекладає документ.
У другій частині залу містяться експонати Червоної та Радянської армій. Предмети радіозв’язку, зброя, одяг, упаковка махорки, скляна фляга 1932 року, котелок, олов’яна ложка. На підлозі лежать масивні залізні частини від танка.
– Це від Т-34, на якому воював наш земляк. Він не дійшов до свого села 12 км. Згорів заживо. Рештки солдата витягували його батьки. Хочу біля музею встановити такий танк і назвати його іменем, – каже пан Олег.
Поряд з музеєм на 1 га землі Бойки планують розташувати "афганський кишлак". Там буде радянська військова техніка, штаб, санчастина і кухня. Зібрав уже понад 20 одиниць броне- і автотехніки.