Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!
''Зелений'' туризм на Звенигородщині
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
''Зелений'' туризм на Звенигородщині
Віра Стефанівна Чепурна – жінка у Моринцях знана. Тридцять два роки відпрацювала вона технологом на місцевому хлібокомбінаті. Може працювала б й більше. Проте...
– Розпався давно наш комбінат, - з говорить вона. – Навряд чи пам’ятає про нього хто сьогодні...
А в голосі – непідробний жаль. За власним минулим життям, чи, може, за колишньою славою підприємства? Думаю, і за одним, і за іншим. І за всім разом. Бо попрацюйте стільки на одному місці, і ви зрозумієте цю жінку, котрій болить все, що стосується колективу, з яким ділила навпіл всі радощі й печалі.
- Славився колись наш хліб, - зітхає Віра Стефанівна, поринувши у спогади, - на весь район славився. Та й хіба лише на район?
Уявляю, як тяжко було їй розлучатися з улюбленою справо і братися за щось інше. Бо з домашнього господарства ниньки не проживеш. А тут ще треба було про доньку-студентку думати, і синам, які тільки-но в люди вибивалися, допомагати. От і задумалася жінка, що ж далі робити. Взялася за одне, спробувала інше. Не те. Спробувала відкрити щось на зразок закладу громадського харчування. Адже щороку потік туристів до Моринців – села, в якому народився Тарас Шевченко, зростає. Люди добираються і здалеку. А пообідати їм чи повечеряти ніде, окрім сільського кафе, яке облюбували й сільські дядьки, перепускаючи там чарчину-другу. А приїжджим, можливо, хотілося сільських («тих, що Шевченко їв») страв і чисто домашнього затишку.
Порадилася з ближніми, прикинула всі „за” і проти”. Ніби й потрібна справа. Не тільки для себе, а й для села, для його, так би мовити, престижу. Куховарити вона вміє, а приймати гостей, думалося, можна в новій, недавно збудованій хаті, дещо переобладнавши її. І знову не судилося здійснитися її задумам. Бо коли, обходивши з десяток інстанцій, зайшла у районну архітектуру, там зразу ж остудили її запал, повідомивши що для переобладнання потрібно замовляти проект, а це буде коштувати тисяч шість-сім. Де було взяти такі гроші?
І все ж Чепурна не заспокоїлася. Дізнавшись про організацію „зеленого” туризму на Закарпатті, вирішила й собі взятися за цю справу. Але й тут були свої складнощі.
- Існує державна підтримка „зеленого” туризму, - розповідає вона, - але пільговий кредит мені надалі після багатьох поневірянь. Ті гроші потім віддавала чотири роки…
Та все ж поступово обладнала кімнати в суто українському стилі, створила необхідний інтер’єр. Ось так і з’явилася у Моринцях садиба “Кобзарева колиска” – перший в Звенигородському районі паросток „зеленого” туризму. І вже на перших порах вона припала до вподоби приїжджим. Будинок з усіма комунальними зручностями, простора їдальня. І тут же – світлиця з атрибутами старовини. Це і діюча селянська піч з лежанкою, і прялка, і глечики та миски. Тут же трави, зібрані з лугів та берегів, своєрідне „родове дерево”, вишиванки, старовинний одяг ручної роботи. Одна німецька подружня пара, гостюючи в Чепурної, навіть напросилася тут заночувати. Й не як-небудь, а на лежанці, де замість матраца вистелили сіно. І, думаєте, скаржилися потому, що мулько було? Як би не так!
А ще є тут плетена з лози старовинна колиска, якій уже літ та й літ.
- Ця колиска не проста, а чарівна, - говорить господиня. - Та жінка, яка її погойдає, гарантовано народить дитину.
Жартує?
- Хто сумнівається, може перевірити, - ніби читаючи наші думки, всміхається господиня.
Не з меншою вигадкою впорядкувала вона й всю територію садиби. Подвір’я тут з ранньої весни до пізньої осені потопає в квітах. Привертають увагу й бесідка, й гойдалка, що ніби зійшла з старовинної картини, й криниця зі студеною і смачнючою – пий - не нап’єшся - водою. Подбала вона й про культурну програму: поїздки кінною бричкою по селу та на екскурсії до Шевченкової Керелівки й Будища, де, згідно існуючих переказів, козачкував у панів Енгельгардтів малий Тарас, прогулянки на велосипедах – спеціально для цього придбала дві веломашини. А хто хоче опанувати їзду на конях верхи – будь-ласка. Цьому навчать у місцевому мисливському господарстві. Не нудьгують і любителі риболовлі – в ставку, що неподалік „Кобзаревої колиски”, водяться оттакі коропи й карасі. Та то, в основному, для чоловіків. А жіноцтву, окрім всього іншого, пропонує Віра Стефанівна так звану арттерапію, основою якої є тут петраківський розпис, навчаючись якому туристи заодно відволікаються від всіх зайвих думокі проблем та заспокоюють нерви. З основами його, як і з плетінням соломкою, знайомлять гостей „Кобзаревої колиски” місцеві народні умільці.
Водночас, дбаючи про дальший розвиток «зеленого» туризму не лише в Кобзаревому краї, а й в інших регіонах, допомагає всім бажаючим у створенні подібного роду садиб. З цією метою, зокрема, Віра Стефанівна береться за організацію школи «зеленого» туризму на базі «Кобзаревої колиски».
Приваблює гостей і триразове харчування – таки знадобився й тут фах технолога харчового виробництва. Такого борщу як у неї, навряд чи ще десь спробуєш. Як і смачнющого хліба, що його вона випікає щодень сама. І за все це - і проживання, і харчування – всього 200 гривень за добу. Зовсім дешево, як на сьогоднішні ціни. Звідси – й численні вдячні рядки в книзі відгуків. Українською, російською, німецькою, французькою, англійською та іншими мовами, оскільки побувало тут більше півтори тисячі туристів з різних країн світу. Та наведемо лише один запис українською.
„Дуже сподобалося нам в „Кобзаревій колисці”, - написала Ірина з Дніпропетровська. – Привітна господиня, акуратна оселя, смачна їжа. Відвідали всі музеї в навколишніх селах, помилувалися краєвидами, порибалили. Море позитивних емоцій за справді смішну ціну”...
Все це так. Не знала лише пані Ірина та й інші гості Віри Стефанівни, як йшла до цього господиня „Кобзаревої колиски” й скільки сил доводиться їй докладати щодень, аби належним чином відпочили вони й набралися позитивних емоцій від перебування в Шевченковому краї.
Феофан БІЛЕЦЬКИЙ