Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Проза, поезія.

Модераторы: TEMA, TANECHKA

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 10 ноя 2010, 17:20

Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Изображение

І досі мало хто знає, що після захоплення більшовиками України на Черкащині зародилася так звана Холодноярська республіка, яка під жовто-блакитним прапором вела збройну боротьбу аж до середини 20-х!
"Холодний Яр" - спогади саме про це. Автор, невгамовний романтик, згадує події, в реальність яких часом важко повірити. Адже серед наших уявлень про 1920-ті роки навряд чи знайдеться місце картинці, де під десятком нанизаних на дерево черепів висить табличка "Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам заборонений!". То ж і не дивно, що в Совєцькому Союзі людей, які прочитали ці спогади, ставили на облік в КГБ.
"Холодний Яр" - одна з тих книг, які незчувшись, можна прочитати за ніч, справжній бестселер з 70-річною історією! Колективні читання книжки колись організовувались у "Просвітах", імена її героїв брали за псевда юні оунівці. Без перебільшення можна сказати, що Юрій Горліс-Горський став кумиром тисяч українських патріотів.

Дехто каже, що справжній українець має мати хоча б 3 книги - Біблію, Кобзаря та Холодний Яр. Без сумніву, кожен повинен прочитати цей документальний твір.
Holodnyj-Yar-Yurij-Horlis-Horskyj.rar
У вас нет необходимых прав для просмотра вложений в этом сообщении.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
iron
Бунчужний
Бунчужний
Сообщения: 155
Зарегистрирован: 07.09.2010
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: полтава
Благодарил (а): 35 раз
Поблагодарили: 51 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение iron » 12 ноя 2010, 11:54

Ця книжка, як і Кобзар повинна бути у кожній хаті, її повинен прочитати кожен. Дуже просвітляє і багато чому вчить: не прощати образ національної гідності, ніколи не здаватися і завжди йти до кінця. Слава Героям!

Аватара пользователя
sasha.san
Військовий старшина
Військовий старшина
Сообщения: 987
Зарегистрирован: 08.03.2009
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Київ
Благодарил (а): 171 раз
Поблагодарили: 266 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение sasha.san » 30 ноя 2010, 23:49

Дякую за книгу! Це мабуть перша книга яку я читаю що написана справжнім Українцем і без совєцької брехні! Ця книга відкриває очі на багато речей, все починаєш бачити в іншому світлі. Прочитайте, не пожалкуєте!
Пережили німецьких, пережили совєтських, переживемо і ДОНЕЦЬКИХ!
Изображение

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 06 дек 2010, 16:31

Я з великим захопленням прочитав цю книгу, влітку неодмінно поїду до Холодного яру.
Тарас ШЕВЧЕНКО

Холодний яр

У всякого своє лихо,
І в мене не тихо;
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо.
Нащо б, бачся, те згадувать,
Що давно минуло,
Будить бознає колишнє,—
Добре, що заснуло.
Хоч і Яр той; вже до його
І стежки малої
Не осталось; і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там; а згадаєш,
То була й дорога
З монастиря Мотриного
До Яру страшного.
В Яру колись гайдамаки
Табором стояли,
Лагодили самопали,
Ратища стругали.
У Яр тойді сходилися,
Мов із хреста зняті,
Батько з сином і брат з братом
Одностайне стати
На ворога лукавого,
На лютого ляха.
Де ж ти дівся, в Яр глибокий
Протоптаний шляху?
Чи сам заріс темним лісом,
Чи то засадили
Нові кати? Щоб до тебе
Люди не ходили
На пораду: що їм діять
З добрими панами,
Людоїдами лихими,
З новими ляхами?
Не сховаєте! над Яром
Залізняк витає
І на Умань позирає,
Ґонту виглядає.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона,
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Не славтеся царевою
Святою войною.
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.
А кричите, що несете
І душу і шкуру
За отечество!.. Єй-богу,
Овеча натура;
Дурний шию підставляє
І не знає за що!
Та ще й Ґонту зневажає,
Ледаче ледащо!
«Гайдамаки не воины —
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Вьюнища,
17 декабря 1845
Изображение

Повстанці з Холодного Яру. 1922 рік
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 06 дек 2010, 17:57

[youtube]P8UAfgaL7zo[/youtube]
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Куцан Сергій
Ланковий
Ланковий
Сообщения: 18
Зарегистрирован: 30.11.2010
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Україна
Благодарил (а): 1 раз
Поблагодарили: 34 раза

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Куцан Сергій » 07 дек 2010, 13:33

Погоджуюся з усім вищесказаним із своїм текстом анотації включно))))
Я десь писав уже на форумі про це , але щось не можу знайти. А писав у розділ аудіокнига... Ну , не важливо. Мабуть модератори щось там знайшли жахливо-крамольне. Хух! добре хоч не забанили)))
Хотів сказати що і паперовий і аудіоваріант можна придбати в альфі, так як і до випуску першого і до продюсування другого я мав самий прямий стосунок.

Пардон, не в альфі, а в мене, так що велкам, віддам за цінами видавництва як землякам))

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 07 дек 2010, 16:33

Горліс-Горський Ю.Ю., Ave diktator (1931) [PDF]

Изображение

Перша праця Ю. Горліса-Горсько, автора "Холодного яру" (1935-1937) та "У ворожому таборі" (1935). Видана в 1933 році. Книжка написана як «своєрідний маніфест автора, сповідь та оборона». У ній автор звертається до Диктатора (хоча в книзі жодного разу не згадувалося ім'я Сталіна, але зрозуміло, що мова йде про нього), розкриваючи всю облудність і ницість його правління. Ave diktator представляє собою "величезний акт обвинувачення, написаний запеклою на серці кров'ю".
Наприкінці книги є додаток, присвячений біографії Ю. Горліс-Горського.

Автор: Ю.Ю. Горліс-Горський
Видавництво: ВАТ "Рівненська друкарня"
Формат: PDF
Кількість сторінок: 25

Скрытое содержимое
Вы должны быть зарегистрированным пользователем, чтобы прочитать это содержимое.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 07 дек 2010, 16:39

Юрій Горліс-Горський "У ворожому таборі"

Навесні 1921 р. за наказом підпілля Юрій «видістався з Холодного Яру» і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ҐПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.
За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ҐПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ҐПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію.
Та у 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі в 15 років ув'язнення. Цю частину життя автора описано в романі "У ворожому таборі".
На превеликий жаль, рукопис другої частини "У ворожому таборі" загубився під час бойових дій на Закарпатті, де автор прийняв активну участь у боротьбі за Карпатську Україну.

Формат: PDF
Кількість сторінок: 77

Скрытое содержимое
Вы должны быть зарегистрированным пользователем, чтобы прочитать это содержимое.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 27 сен 2012, 16:45

Ось фотографія Юрія Горліс-Горського який народився в селі Демидівка Решетилівського району Полтавської області, справжнє прізвище – Городянин-Лісовський. Як виявилось, люди з таким прізвищем і досі живуть в цьому селі, причому одна з таких – відома журналістка на ім'я Тетяна Городянин.

Изображение

Відомість про те, що у селі пройде надзвичайний захід – наукова конференція, присвячена найвідомішому земляку-герою, була рознесена заздалегідь – особливо покладались на голову сільради та на директора місцевої школи. Але директор сказала, що цей незрозумілий Горліс – він же якийсь там петлюрівець – хіба можна його популяризувати?

А голова сільради Ярема Василь Миколайович, як переказали його підлеглі, дуже-дуже і тяжко-тяжко хворий на застуду, так що познайомитись з поважними приїжджими з Полтави, Києва, Москви та Лос-Анжеліса ну нема ніякої змоги.

Ну і з районного начальства з Решетилівки теж нікого не було (як і з обласного) – адже, не Янукович і не Азаров приїздить, а якісь там клоуни та про-заїки.

Як кажуть знавці місцевих навколополітичних розборок, це одна відома дуже партія місцеве низове начальство так настращала, що вони заховались, наче партизани – ніби зараз не 2012-й, а 1976-й, а то й 1947-й.
Оскільки в селі клуб вже давно здох і дивиться на світ вибитими вікнами та штукатурним целюлітом, поважне зібрання зібралось у єдиному публічному місці села – у приміщенні чи то ресторану, чи то весільно-похоронної банкетної зали.
Найцікавіше, що на заході була присутньою донька Горліса п. Лариса Лісовська, що днями приїхала з США. Батька вона не пам'ятає, бо він загинув за два дні по її народженні.

Але все життя живе в полі його пам'яті та присутності. Як і її мама, дружина Горліса-Горського, яка теж й досі жива-здорова.

Изображение
На фото донька Горліса п. Лариса Лісовська

Нажаль, в селі нема ніяких згадок про Горліса, та й це мало кого хвилює. Взагалі, людей хвилює переважно робота, заробіток та самогон. Хоча один бізнесмен з Решетилівки пообіцяв дати грошей на пам'ятний знак Горлісу.

Взагалі, Решетилівка, центр унікального народного вишивального та килимного промислу, – поруч, але там теж розруха та занепад.
Джерело: блог Андрія Окари
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18549
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4752 раза
Поблагодарили: 8195 раз

Re: Юрій Горліс-Горський, Холодний Яр

Сообщение Kozak Taras » 15 окт 2012, 21:37

Засновано літературну премію ім. Юрія Горліса-Горського. Перший лауреат – зі Звенигородщини

Першим лауреатом Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського став видатний український письменник Михайло Іванченко за роман-хроніку “Дума про Вільних козаків” та краєзнавчі дослідження. На Покрову 2012 року цю премію заснував президент Історичного клубу “Холодний Яр” Роман Коваль. Її співзасновниками стали газета “Козацький край” та газета “Незборима нація”. Премію заплановано вручити 18 листопада, в день, коли Михайлові Іванченку має виповнитися 89 років, у с. Гусаковому Звенигородського району, де навесні 1917 року відродилося Вільне козацтво, де прийшов у світ і досі творить літературну епопею Визвольної боротьби Михайло Іванченко.

Лауреат народився 18 листопада 1923 року в с. Гусакове Звенигородського району (тепер Черкаської області) в родині сотника Вільного козацтва Грицька Іванченка.

Михайло змалку спізнав тяжку хліборобську працю, радощі й горе земляків. Став свідком “розкуркулення” та “колективізації”, ледве вижив у Голодомор 1932 – 1933 років. Тоді в муках загинуло 286 односельців, а серед них – сестричка Оля та дід Софрон (усім їм Михайло Іванченко 1990 року на кладовищі Гусакового поставив монумент).

Коли померла Оля, Михайлик написав батькові у Краматорськ, куди той подався на заробітки: “Приїжджайте, бо нікого не застанете”. “Оля так і лежала непохованою, – згадував Михайло Іванченко, – мати нездужали, а я боявся. Батько приїхав і поховав. Він ще п’ять років пожив, а в 1938-му арештували. Востаннє бачив його, як полуторка повезла на Умань. Батько впізнав мене й підняв картуза”. Не забула Москва боротьби сотника Вільного козацтва за вільну Україну. За це і розстріляла.

Михайло мріяв навчатися в художній школі. Малював змалку. Пробував ілюструвати “Кобзаря” Тараса Шевченка, по якому батько навчив його читати.

Долаючи перепони, Михайло вступив до агрономічного технікуму міста Тальне, що на Черкащині. Щосуботи долав пішки18 кмза вдовиною хлібиною. Коли йому встановили плату за навчання (як синові “ворога народу”), підробляв вантажником на цукроварні. За зміну отримував три рублі, а в їдальні миска вінегрету коштувала 30 копійок. Пальто давно протерлося, світилося наскрізь. Коли заходив до аудиторії, ішов боком, щоб дівчата не бачили.

“Непокомсомолений син ворога народу” захоплювався й поезією. У віршах про вільних козаків згадував і місцевого отамана Сокола. Писав про напівголодне життя в гуртожитку. Відшукав з хлопцями у вежі палацу, де розміщувався технікум, сховану репресованим директором бібліотеку заборонених книг. Чимало з них переніс до свого села. Юнак відчув “опіку” сексотів. Вони й доповіли в НКВД про зухвале віршування Михайла. Його мали відрахувати з технікуму. Але почалася війна.

Відступав з колоною юнаків за Дніпро. Дорогою їхній комісар, вчепившись до вантажівки з чужим добром, зник. Колона дісталася Черкас, та на лівому березі були вже німці. Михайло впросився до роти, що відступала. Одержав шматок хліба і маскувальну гілку замість гвинтівки. З нею і вирушив на фронт під Умань. Уночі частину розбомбили німецькі літаки. Врешті добрався до рідної хати. На ранок прокинувся, а в селі вже – нова влада, німецька…

Працював у полі. Читав хлопцям листівки Похідної групи ОУН, допомагав відкривати “Просвіту”, розповсюджував твори Михайла Грушевського та Миколи Аркаса. Впольований поліцаями влітку 1942 року потрапив до Німеччини.

З односельцем утекли з остарбайттабору військового заводу, але були затримані. У в’язниці зазнав катувань. Щоденник з висловами проти Гітлера та фашизму міг стати підставою для розстрілу, але пожалів перекладач. Хлопців відправили до арбайтлагеря цегельні в селищі Шаррель (крайз Клоппенбург, земля Ольденбург). Майстер глиняного кар’єру знущався над втікачами. І знову Михайло задумав втечу, але вона зірвалася. Недоїдання, 12-тигодинний робочий день, прохолодні ночі в баракові, оточеному колючим дротом, замкненого на ніч, украй пригнічували.

Розраду він знайшов у віршуванні.

Отими ліричними віршами, написаними в неволі, Михайло і дебютував у журналі “Дозвілля” (редактор Свирид Довгаль – організатор Вільного козацтва на Чернігівщині). Друкувався разом з Петром Ротачем, Гарасем Соколенком, Леонідом Полтавою, Всеволодом Біленком, Василем Онуфрієнком, Йосипом Дудкою, Петром Карпенком-Криницею, Олексою Веретенченком, Ганною Черінь. Запізнався з членами Юнацтва ОУН. Коли режим послабився, передавав націоналістичну літературу в сусідні табори військовополонених та остарбайтерів. Почав навчання на заочному курсі українознавства Українського технічно-господарського інституту.

1 травня 1945 року табір потрапив під контроль польських частин генерала Андерса, що входили до англійської армії. Та невдовзі довелося тікати – причиною став конфлікт з визволителями.

З пригодами, вдвох із приятелем, на велосипедах, добралися до м. Плауена під Чехією, але редакції “Дозвілля” там уже не застали. Край окупувала совєтська армія, і Михайла мобілізували. Служив в навчальному батальйоні поблизу Дрездена, біля озера Балатон в Угорщині, в Україні – в Сумах та Охтирці, де його й заарештували.

1947 року військовий трибунал за антисталінські та антикомуністичні вірші в емігрантських часописах засудив його на 10 літ заполярних таборів. Слідчий підхопив визначення гестапівського колеги, і Михайла погнали по штрафних та режимних зонах ГУЛАГу з тавром “склонєн к пабєґу”.

Син вільного козака не раз вмирав і воскресав на “501-й стройкє” залізниці.

Звільнили його 1953 року. Врахували заліки робочих днів (за виконання норми на 150% знімали 2 дні терміну).

По звільненні працював художником кінотеатру “Полярник” у Салехарді.

Наважився повернутися до України і після краху Берії зостався там. Працював художником при будинках і палацах культури та на підприємствах Звенигородщини і Тальнівщини. Перебував “под ґласним і нєґласним надзором”.

Закінчив заочний курс малюнка і живопису Московського народного університету мистецтв. Шість разів Михайла Іванченка як неблагонадійного звільняли з роботи. П’ять разів знімали його картини з виставок, викидали родину з відомчої квартири. Публікував краєзнавчі дослідження в українських часописах “Наша культура” та “Наше слово” (Польща), зрідка в районній газеті.

Уже за “перебудови” видав свою першу книжку – “Дивосвіт прадавніх слов’ян” (Київ: Радянський письменник, 1991). Наступного року ввійшов до редколегії харківського журналу “Український засів”. Видав збірки поезій “Полиновий квіт” (Київ, 1998), “Бунчук вітрів” (Київ, 2001) “Осіннє чересло” (Київ: Ратибор, 2007), “Крицеве стремено” (Київ: Ратибор, 2009) та книгу “Таємниця нашої прадавнини” (Київ: Молодь, 2000).

На Всесвітньому симпозіумі “Голодомор-33”Михайло Іванченко першим виставив свої малюнки про ту жахливу пору. Його дослідження помістили Володимир Маняк та Лідія Коваленко у книзі “Голод-33”(Київ: Радянський письменник, 1991) та Асоціація дослідників голодоморів у книзі “Голодомори в підрадянській Україні” (Київ – Львів – Нью-Йорк, 2003).

Михайло Іванченко – член Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, учасник двох Всесвітніх конгресів українських політв’язнів і Всеукраїнських зборів Руху. Він – один з організаторів НРУ та “Просвіти” на Звенигородщині й часопису “Тарасове поле”. Багато публікувався в часописах “Звенигора”, “Думка”. Відновив разом із сином Григорієм альманах Спілки селянських письменників “Плуг”, започаткований ще 1922 року.

2006 року у видавництві ім. Олени Теліги вийшов його роман-хроніка “Дума про Вільних козаків”, а 2008 року у видавництві “Відродження” побачили світ “Новели неволі”. В 2010 році надрукована книжка “Остарбайтерський вир”, а в 2012 році – “Сурма і меч” (в-во “Відродження”). В рукописах письменник ще має автобіографічні романи, історичні повісти, вірші, гуморески, літературознавчі і мистецтвознавчі дослідження. Але не вистачає коштів, щоб видати свою спадщину.

21 грудня 2003 року Михайло Іванченко нагороджений Орденом Святослава Хороброго (Указ Священної Ради Об’єднання рідновірів України).

20 квітня 2007 року Михайла Іванченка прийняли до Національної спілки письменників України.

Зараз Михайло Григорович тяжко хворіє, вже майже не встає з ліжка.

Роман-хроніку “Дума про Вільних козаків” (Київ, в-во ім. Олени Теліги, 2006), вже було відзначено Літературною премією ім. Василя Симоненка. Сталося це 2007 року. І ось – ще одне підтвердження значущості праці Михайла Іванченка – Літературна премія ім. Юрія Горліса-Горського Історичного клубу “Холодний Яр”.

У матеріальному вимірі премія за 2012 р. становить 5000 грн.

У дипломі №1 зазначено: “Присуджено Михайлові Григоровичу Іванченку за роман-хроніку “Дума про Вільних козаків”, краєзнавчі дослідження, вагомий особистий внесок у відродження історичної пам’яті та духовності українського народу, фундаментальне дослідження Визвольного руху українського народу в 1917 – 1920-х роках, утвердження національних цінностей у житті українського народу”.

Вітаємо, дорогий батьку-отамане, з визнанням Вашого внеску в повернення історичної правди про боротьбу наших батьків і дідів за волю і долю нашого народу!

Низький Вам уклін!

Слава Україні та її вірним синам!

Роман КОВАЛЬ, президент Історичного клубу “Холодний Яр” та редактор газети “Незборима нація”

Олег ОСТРОВСЬКИЙ, головний редактор газети “Козацький край”

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Покриваю нігтики лаком!

Вернуться в «Художня література»