Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!
Вірші Галини Потопляк
- Отаман
- Курінний писар. Полковник
- Сообщения: 1400
- Зарегистрирован: 16 ноя 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 1027
- Пол: Мужской
- Откуда: с.Козацьке
- Благодарил (а): 3036 раз
- Поблагодарили: 2269 раз
Вірші Галини Потопляк
Пане Козак! Якщо ти захоплюєшся поезією Галини Потопляк я на твоєму боці,поезія чудова,тут і лірика і героїка,душевність .
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
А вже на небі дві мої бабусі,
нема двох дідусів, теж відійшли.
До кого я сьогодні пригорнуся,
вони спочинок в небесах знайшли.
Пішов і тато, зимонька стояла,
сніжинками вкривалася сльоза.
Ще довго його мама виглядала.
Забрала маму літняя гроза.
Життя триває, так, життя триває.
Та у душі моїй вогонь пригас.
І дим із свічки в небо відлітає...
Простіть мене, я тут молюсь за Вас....
Г.П.
нема двох дідусів, теж відійшли.
До кого я сьогодні пригорнуся,
вони спочинок в небесах знайшли.
Пішов і тато, зимонька стояла,
сніжинками вкривалася сльоза.
Ще довго його мама виглядала.
Забрала маму літняя гроза.
Життя триває, так, життя триває.
Та у душі моїй вогонь пригас.
І дим із свічки в небо відлітає...
Простіть мене, я тут молюсь за Вас....
Г.П.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Бракує теплих кольорів.
І мало задушевних слів.
Не помічаємо малого,
і бАйдуже нам до старого.
І якось буде - з цим живемо.
А чи зустрінемо, знайдемо,
а чи зупинимось на мить,
коли ця осінь відгорить.
Чи доженемо, що втікає?
Життя щоденно день втрачає.
А ми ось тут на роздоріжжі
такі несхожі, такі різні.
Бракує літом прохолоди,
зимою - весняної вроди.
І осінь всім нам нагадає -
життя не вічне, хоч триває.
Г.П.
І мало задушевних слів.
Не помічаємо малого,
і бАйдуже нам до старого.
І якось буде - з цим живемо.
А чи зустрінемо, знайдемо,
а чи зупинимось на мить,
коли ця осінь відгорить.
Чи доженемо, що втікає?
Життя щоденно день втрачає.
А ми ось тут на роздоріжжі
такі несхожі, такі різні.
Бракує літом прохолоди,
зимою - весняної вроди.
І осінь всім нам нагадає -
життя не вічне, хоч триває.
Г.П.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Моє життя - колиска мого роду
з далекого Поліського села.
Моє життя - життя мого народу.
Це там я виросла і душу зберегла.
Мої там перші університети,
і мозолі, і піт і перший сніп.
І юні мрії, потайні секрети,
майстерня татова, серпи, лопати, ціп.
Старенька школа в чотирьох хатинках,
широка річка, що текла селом.
Портфель тяжкий, на голові хустинка -
а як же зАтишно мені тоді було.
А далі Київ, мами батьківщина,
старенький дід з кадилом у руці.
Похилена шевченківська хатина,
бабусенька з молитвою вночі.
Мої дві незабутні рідні хати,
земля одна, незаймані поля.
І хочеться і дотепер кричати -
О, Господи, яка ж ти гарна батьківська земля.
Студентські роки, юність безтурботна,
а далі праця, діти і сім"я.
З людьми і для людей моя робота,
відрядження, поїздки, метушня.
Писала іноді, душа хотіла
повідати, полинути туди,
де світлі мрії в полі залишила,
сховала серед трав свої сліди.
Життя триває , осінь вже підкралась,
роки летять, я з листям їх гублю.
В моїх очах тривога заховалась
за землю, яку сильно так люблю.
Г.П.
з далекого Поліського села.
Моє життя - життя мого народу.
Це там я виросла і душу зберегла.
Мої там перші університети,
і мозолі, і піт і перший сніп.
І юні мрії, потайні секрети,
майстерня татова, серпи, лопати, ціп.
Старенька школа в чотирьох хатинках,
широка річка, що текла селом.
Портфель тяжкий, на голові хустинка -
а як же зАтишно мені тоді було.
А далі Київ, мами батьківщина,
старенький дід з кадилом у руці.
Похилена шевченківська хатина,
бабусенька з молитвою вночі.
Мої дві незабутні рідні хати,
земля одна, незаймані поля.
І хочеться і дотепер кричати -
О, Господи, яка ж ти гарна батьківська земля.
Студентські роки, юність безтурботна,
а далі праця, діти і сім"я.
З людьми і для людей моя робота,
відрядження, поїздки, метушня.
Писала іноді, душа хотіла
повідати, полинути туди,
де світлі мрії в полі залишила,
сховала серед трав свої сліди.
Життя триває , осінь вже підкралась,
роки летять, я з листям їх гублю.
В моїх очах тривога заховалась
за землю, яку сильно так люблю.
Г.П.
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Вірші Галини Потопляк
Друзі! Сама пані Галина Потопляк долучилася до нашої спільноти!
Матимете чудову нагоду насолоджуватися прекрасними її творами! Я тут трішки намагався ознайомити вас з її творчістю, але хто як не автор зробить це найкраще...
Матимете чудову нагоду насолоджуватися прекрасними її творами! Я тут трішки намагався ознайомити вас з її творчістю, але хто як не автор зробить це найкраще...
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
А ще не сіло сонце за грудОк,
і хмари де-не-де по небу білі.
У затінку вечірній холодок
акації й тополі загорілі.
За курявою хмари побрели -
це череда повільно ремигає.
Хиталися, ледь сунулись воли
і тихий вечір в хату заповзає.
На водопій з бляшаного відра,
і на подвір"я у свою кошару.
Корову з паші мати вигляда
із песиком і котиком на пару.
А ми малі прищухли, як птахи,
довкола світ - село і рідна хата.
І вечір вже замолює гріхи,
і б"є поклони до Ісуса мати.
Старі картини давнього села,
забуті скарби, невідомі долі.
Волами їхала і вірою жила,
а потім житом проросла на полі.
Моя земля...
Г.П.
і хмари де-не-де по небу білі.
У затінку вечірній холодок
акації й тополі загорілі.
За курявою хмари побрели -
це череда повільно ремигає.
Хиталися, ледь сунулись воли
і тихий вечір в хату заповзає.
На водопій з бляшаного відра,
і на подвір"я у свою кошару.
Корову з паші мати вигляда
із песиком і котиком на пару.
А ми малі прищухли, як птахи,
довкола світ - село і рідна хата.
І вечір вже замолює гріхи,
і б"є поклони до Ісуса мати.
Старі картини давнього села,
забуті скарби, невідомі долі.
Волами їхала і вірою жила,
а потім житом проросла на полі.
Моя земля...
Г.П.
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Вірші Галини Потопляк
Пані Галино, чи не поділитеся, як то воно у Вас так виходить, скласти начебто прості, відомі слова - а виходить пісня... яка бере за душу...
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Яке століття - буревії
ми прожили. І перейшли
у нове, яке войни сіє,
а в тому, там чи ми жили?
В горнилі красних революцій,
в боях за правду, за народ
у вирі генних еволюцій
несе нас вниз, не до висот.
Самі ми бачимо, як впали
дуби столітні і вожді.
Померкла їх минула слава
в кровавих діях і вражді.
А скільки люду положили,
а скільки геніїв пішло...
І рвали по живому жили,
і знищили старе село.
І все заради комунізму
і панування на землі.
Плодили зерна шовінізму,
світили зорі на кремлі.
Вертали ріки в незворотнє,
здригалось небо і моря.
І чорні соні, чорні сотні
хвалили батюшку царя.
Ми там жили, ми животіли,
поклали молодість на плаху.
Батьки на Соловках сивіли,
в руках катів з очими жаху.
І далі колесо історій
в руках у хворих і облуд.
Спіралі вічних траєкторій
їх приведуть на страшний суд...
Г.П.
ми прожили. І перейшли
у нове, яке войни сіє,
а в тому, там чи ми жили?
В горнилі красних революцій,
в боях за правду, за народ
у вирі генних еволюцій
несе нас вниз, не до висот.
Самі ми бачимо, як впали
дуби столітні і вожді.
Померкла їх минула слава
в кровавих діях і вражді.
А скільки люду положили,
а скільки геніїв пішло...
І рвали по живому жили,
і знищили старе село.
І все заради комунізму
і панування на землі.
Плодили зерна шовінізму,
світили зорі на кремлі.
Вертали ріки в незворотнє,
здригалось небо і моря.
І чорні соні, чорні сотні
хвалили батюшку царя.
Ми там жили, ми животіли,
поклали молодість на плаху.
Батьки на Соловках сивіли,
в руках катів з очими жаху.
І далі колесо історій
в руках у хворих і облуд.
Спіралі вічних траєкторій
їх приведуть на страшний суд...
Г.П.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Напиши мені пару рядків,
де в словах і апостроф і рима.
Щоб відчула я мову батьків,
щоб палала свіча незгасима.
Напиши у надії на те,
що нащадки колись прочитають.
Наше слово і вічне, й святе -
хай у цілому світі це знають.
Напиши, як забув - пригадай
рідне слово, воно наче криця.
З ним шумить і хвилюється гай,
з ним і дівка красна білолиця.
І не треба смітити в словах,
наша мова - це чиста перлина.
Хай лунає по білих світах -
в нас не Родіна, в нас - Батьківщина!
Г.П.
де в словах і апостроф і рима.
Щоб відчула я мову батьків,
щоб палала свіча незгасима.
Напиши у надії на те,
що нащадки колись прочитають.
Наше слово і вічне, й святе -
хай у цілому світі це знають.
Напиши, як забув - пригадай
рідне слово, воно наче криця.
З ним шумить і хвилюється гай,
з ним і дівка красна білолиця.
І не треба смітити в словах,
наша мова - це чиста перлина.
Хай лунає по білих світах -
в нас не Родіна, в нас - Батьківщина!
Г.П.