Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!
Вірші Галини Потопляк
- Отаман
- Курінний писар. Полковник
- Сообщения: 1400
- Зарегистрирован: 16 ноя 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 1027
- Пол: Мужской
- Откуда: с.Козацьке
- Благодарил (а): 3036 раз
- Поблагодарили: 2269 раз
Вірші Галини Потопляк
Шановна пані Галино! Дякую Вам за вашу поезію, Дякую за те що з своїм живим, чудовим словом прийшли на наш сільський сайт. Ті хто читає ваше поетичне слово дуже Вам вдячні. Наснаги вам.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Дай сили, Боже, вистоять в житті,
і не зламатися на півдорозі.
І твої руки, Господи, Святі
нам не дозволять впасти на порозі.
Дай мудрості, бо розум ніби є,
пройти шляхами повними нещастя.
Підстав плече натруджене своє
щоб ми дійшли до волі і до щастя.
Дай сили духу в нашій боротьбі,
зціли заблудших від "союзу" й "міру".
Ми молимося, дякуєм тобі
і кріпимо у душах наших віру.
Часи випробувань, тернистий путь у нас.
Чумацький шлях завис над нами в крові.
Та віримо, настане світлий час,
земля розквітне в мирі і любові.
Г.П.
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Вірші Галини Потопляк
Біло, біло і мете,
небо біле і святе.
Хмари стеляться у ноги,
засипає сніг пороги.
Засипає береги,
біло, біло навкруги.
Це зима казково-санна,
чи це осінь безталанна?
Що це так у двері стука,
на порозі в руки хука?
Це зима у кожушині,
чи це осінь у свитині.
Свище вітер, сніг жбурляє,
лист червоний не літає.
Видно це таки зима
нас навідала сама.
Видно це пора мінлива,
видно це сльоза журлива -
покотилась, заблищала
і сніжинкою упала.
Ну а осінь? - ще вернеться,
тихим вітром озоветься,
і дощинкою в потоці,
і сльозинкою у оці.
Біло, біло, бездиханно...
Що ж ти робиш з нами, панно?
зимо-зимонько ранкова,
наша радосте святкова.
Г.П.
небо біле і святе.
Хмари стеляться у ноги,
засипає сніг пороги.
Засипає береги,
біло, біло навкруги.
Це зима казково-санна,
чи це осінь безталанна?
Що це так у двері стука,
на порозі в руки хука?
Це зима у кожушині,
чи це осінь у свитині.
Свище вітер, сніг жбурляє,
лист червоний не літає.
Видно це таки зима
нас навідала сама.
Видно це пора мінлива,
видно це сльоза журлива -
покотилась, заблищала
і сніжинкою упала.
Ну а осінь? - ще вернеться,
тихим вітром озоветься,
і дощинкою в потоці,
і сльозинкою у оці.
Біло, біло, бездиханно...
Що ж ти робиш з нами, панно?
зимо-зимонько ранкова,
наша радосте святкова.
Г.П.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Постукаю тихенько в сіни -
- відкрийте, чуєте? це я.
І голос ехом в хату лине -
своя, своя...
Я зазирну у шибку. Ясно.
Окремі тіні на стіні.
Напевно я прийшла невчасно,
не відчиняють щось мені.
Я притулюся на причілку
до вишні, чую солов"я.
Нагну до себе з неї гілку,
тремчу від радості - моя.
Присяду я на призьбу. Збоку
на мене дивиться пітьма.
Заплачу - щось упало в око,
шепоче тиша - я німа.
Я вийду на свою дорогу
-Здорові будьте! - всі чужі.
Подякую тихенько Богу
на рідній батьковій межі.
Ось тут ішла, а там стояла,
а потім озирнулась я.
Мене хатина проводжала
своя, своя...
Г.П.
- відкрийте, чуєте? це я.
І голос ехом в хату лине -
своя, своя...
Я зазирну у шибку. Ясно.
Окремі тіні на стіні.
Напевно я прийшла невчасно,
не відчиняють щось мені.
Я притулюся на причілку
до вишні, чую солов"я.
Нагну до себе з неї гілку,
тремчу від радості - моя.
Присяду я на призьбу. Збоку
на мене дивиться пітьма.
Заплачу - щось упало в око,
шепоче тиша - я німа.
Я вийду на свою дорогу
-Здорові будьте! - всі чужі.
Подякую тихенько Богу
на рідній батьковій межі.
Ось тут ішла, а там стояла,
а потім озирнулась я.
Мене хатина проводжала
своя, своя...
Г.П.
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Щасти Вам люди!
Світла Вам!
Тепла в душі і Вашій хаті.
Хай двері Вам відчинить храм,
будьте здорові і багаті.
Любіть життя, і сонце, й сніг,
не нарікайте, більше кайтесь.
Коли ж мільйон впаде до ніг,
сприйміть спокійно, не зазнайтесь.
Коли болить, і коле, й крутить -
терпіть, лікуйтесь, хай пройде.
Коли життя химери крутить,
хай когось іншого знайде.
Не плачте довго, лиш краплинку,
не нийте, це все не для Вас.
Знайдіть годину, чи хвилинку
очистіть свій іконостас -
від скверни, бруду, пилу, злості,
від заздрості, і від хули.
Не мийте іншим людям кості,
котрі учора в Вас були.
Загляньте в душу - там нівроку,
там цінні речі, але й хлам.
Біжить життя, а з ним і роки,
болить душа і кличе храм.
Всього Вам люди!
Будьте щедрі!
на милість, світло, і добро.
І будьте міцні, будьте тверді
і щоб усе у Вас було!
Долайте, йдіть вперед, без болю -
Життя одне, короткий вік.
тримайтесь за свободу й волю,
щасливі будьте Ви повік.
Вас небо вдень охороняє,
вночі зірки освітять путь.
І Ангел над життям кружляє,
Любіть, бо в цьому вища суть.
Г.П.
Світла Вам!
Тепла в душі і Вашій хаті.
Хай двері Вам відчинить храм,
будьте здорові і багаті.
Любіть життя, і сонце, й сніг,
не нарікайте, більше кайтесь.
Коли ж мільйон впаде до ніг,
сприйміть спокійно, не зазнайтесь.
Коли болить, і коле, й крутить -
терпіть, лікуйтесь, хай пройде.
Коли життя химери крутить,
хай когось іншого знайде.
Не плачте довго, лиш краплинку,
не нийте, це все не для Вас.
Знайдіть годину, чи хвилинку
очистіть свій іконостас -
від скверни, бруду, пилу, злості,
від заздрості, і від хули.
Не мийте іншим людям кості,
котрі учора в Вас були.
Загляньте в душу - там нівроку,
там цінні речі, але й хлам.
Біжить життя, а з ним і роки,
болить душа і кличе храм.
Всього Вам люди!
Будьте щедрі!
на милість, світло, і добро.
І будьте міцні, будьте тверді
і щоб усе у Вас було!
Долайте, йдіть вперед, без болю -
Життя одне, короткий вік.
тримайтесь за свободу й волю,
щасливі будьте Ви повік.
Вас небо вдень охороняє,
вночі зірки освітять путь.
І Ангел над життям кружляє,
Любіть, бо в цьому вища суть.
Г.П.
- Отаман
- Курінний писар. Полковник
- Сообщения: 1400
- Зарегистрирован: 16 ноя 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 1027
- Пол: Мужской
- Откуда: с.Козацьке
- Благодарил (а): 3036 раз
- Поблагодарили: 2269 раз
Вірші Галини Потопляк
Шановнв пані Галино! Вірш за душу бере.Але звучить якось ніби напутньо-прощальний.
Невже ви так ввірвавшись з своїм поетичним словом на наш форум надумали нас залишити? Особисто я хочу сприйняти цей вірш .як перед новорічне побажання.За що Вам і красно дякую.
- Галина Потопляк
- Ройовий
- Сообщения: 30
- Зарегистрирован: 05 ноя 2016
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 42
- Пол: Женский
- Откуда: Львів
- Поблагодарили: 91 раз
Вірші Галини Потопляк
Зникають поволі села.
Кожного дня і ночі.
Настала пора невесела,
дні за днями пророчі.
Вже і грушки не спіють
в діда Сергія під хатою.
Вже і півні не піють
бабині під загатою.
Вже і дід спочиває -
скільки там того віку.
Село сьогодні вмирає -
понесли он знов чоловіка
Лишилася люлька на столику,
шлЕя і дві пари борін.
Ряднина подерта на полику,
відро із водою й ослін.
Замка почепили на двері,
Завісили вікна і піч.
Лишились коти без вечері
і в хату вселилася ніч.
Зникає село поволі.
Люди ще є, та мало.
Стирчать реп"яхи на полі.
З ким же село воювало?
З часом, з прогресом, з бідою?
Може з зажерливим містом?
Може з самим сатаною,
що хизується хистом.
Але ряди поріділи,
цілі селища впали.
Але поля почорніли
і тихенько стогнали.
Г.П.
Кожного дня і ночі.
Настала пора невесела,
дні за днями пророчі.
Вже і грушки не спіють
в діда Сергія під хатою.
Вже і півні не піють
бабині під загатою.
Вже і дід спочиває -
скільки там того віку.
Село сьогодні вмирає -
понесли он знов чоловіка
Лишилася люлька на столику,
шлЕя і дві пари борін.
Ряднина подерта на полику,
відро із водою й ослін.
Замка почепили на двері,
Завісили вікна і піч.
Лишились коти без вечері
і в хату вселилася ніч.
Зникає село поволі.
Люди ще є, та мало.
Стирчать реп"яхи на полі.
З ким же село воювало?
З часом, з прогресом, з бідою?
Може з зажерливим містом?
Може з самим сатаною,
що хизується хистом.
Але ряди поріділи,
цілі селища впали.
Але поля почорніли
і тихенько стогнали.
Г.П.