Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


З історії козацтва...

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#21

Сообщение Kozak Taras » 07 фев 2016, 17:06

Изображение

Попередження від козацького товариства!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#22

Сообщение Kozak Taras » 07 фев 2016, 17:12

Изображение

Кобзар.

Кобза́р — український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва — лірники або бандуристи. Значення їх для українського народу можна порівняти зі значенням давньогрецьких поетів у давній Греції, арабських поетів для Арабії, або степових співців-акинів для людей Середньої Азії, Монголії і Казахстану.

У своїй творчості кобзарі утверджували дух українського народу, основи християнської моралі в суспільстві і побуті.

Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, а козаки над усе любили пісню. «На війну було йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же й пісню складуть на той випадок», — писав Д.Яворницький. Польський історик XVI століття Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штуки, співали, стріляли та грали на кобзах». М.Гоголь вважав кобзарів охоронцями бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар»
Науковцями ще не досліджено і не розкрито глибинну суть кобзарського мистецтва, його унікальна можливість збуджувати в людині неймовірну енергію, рішучість, готовність до самопожертви. За короткий термін часу кобзар спроможний розбудити в душі пасивного чоловіка кипуче джерело емоцій, волі, розуму. Сила дії кобзарства на широкий загал суспільства колосальна, потенціал його безмежний. У світі немає аналогій, де окреме мистецтво мало б таку неймовірно велику довіру і любов усього народу. Коли гомін натовпу раптом розтинає мелодія, супроводжувана словом правди кобзаря, опущені додолу очі пригнічених людей розкриваються широко, розправляються плечі, і цей народ уже готовий повторити подвиги славних лицарів-запорожців. Там, де інші промовчать, правду скаже кобзар, і йому повірять, до нього прислухаються.

Були часи, ще до московського поневолення-кріпацтва, коли мало не в кожній школі українського села дітям викладали піїтику, музику та гру на народному інструменті. Тому якщо карала козака лиха година і отримував він у бою травму – в його руках з’являлася кобза. А це була зброя не менш потужна, ніж шабля. Кобзар виходив до людей і різав правду, а та правда – не просто слова, то була рушійна сила цілого народу.
Сьогодні, на жаль, не реалізовується колосальний потенціал кобзарського мистецтва. Роль і функції його здебільшого приглушені або спотворені. Навіть не всі сучасні кобзарі усвідомлюють, якою величезною духовною силою вони володіють, тому й не використовують її сповна.

Я глибоко переконаний, що незабаром кобзарські школи знову повернуться до українського села, до самобутніх національних джерел. Це мистецтво ще відіграє свою визначну державотворчу роль, виконає патріотичну місію. Ніхто, крім кобзарів, не зможе так ефективно сформувати на глибинному, підсвідомому рівні психологічної установки на відродження національної величі українського народу.

Изображение

Кобзарство увібрало в себе традиції військових дружин Київської Русі і відіграло велику роль у формуванні українського етносу.
Перебираючи струни кобзи, або бандури, народні співці переказували простим неписьменним людям разом із давньоруськими билинами і козацькі думи про героїв козацьких повстань і визвольних війн, повідаючи героїчну і водночас драматичну історію свого народу. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли кобзарські братства, які об’єднували кобзарів та лірників. Українське козацтво з огляду на політичні умови XV—XVIII ст. було змушене постійно провадити проти ворогів бойові дії як наступального, так і оборонного характеру, а кобзарі охоче оспівували походи запорожців, їхній героїзм, самопожертву, хоробрість, відвагу, завзяття, сміливість, військову доблесть і героїчну смерть.
Протягом тривалого часу мистецтво кобзарів зазнавало змін як внутрішніх так і зовнішніх. Воно осучаснювалося, вдосконалювалося, породжуючи нові жанри, і перетворило співців-козаків на співців-просвітників усієї України, усього українського народу. Проте головною роллю кобзарства залишалося уславлення козацького війська, охорона і збереження святих козацьких традицій та залучення молоді до козацьких лав.

Изображение

Остап Вересай.

Оста́п Мики́тович Вереса́й (* 1803, Калюжинці — † 1890, Сокиринці) — кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Понад сорок років мандрував містами і селами України. Його помітив художник Лев Жемчужников, який записав від Остапа Вересая кілька пісень, намалював його портрет і познайомив з Пантелеймоном Кулішем, який також записав від нього кілька пісень. Куліш розповів про Вересая Тарасові Шевченку, який 1860 року послав Вересаєві гроші та свого «Кобзаря» з підписом: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка».
Остап Вересай був блискучим імпровізатором.
Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня «Про правду й неправду». Іван Франко підкреслював, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. «Як у ярмарку станеш її співати, то пани й обійдуть, вони її не люблять. Тепер більше брехнею живуть», — розповідав Остап Вересай художникові Л. Жемчужникову. — Зате люди любили цю пісню. Як ходиш по селу та заспіваєш, то много людей плачуть". Щоб глибше розкрити ідейно-тематичний зміст пісні і справити найбільше враження на слухачів, Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу:

Нема в світі правди, правди не зіськати! Що вже тепер правда стала у неправді жити. Уже тепер правда, правда помирає! А щира неправда весь світ пожирає.
Яскраву грань творчої індивідуальності Остапа Вересая становило виконання ним гумористичних та сатиричних пісень. Потрібного ефекту співець досягав грайливістю мелодії, жвавістю ритму, характерною мімікою, пританцьовуванням у такт пісні, відповідною до поведінки та вдачі героя інтонаційністю. Це був, вживаючи сучасну термінологію, справжній театр одного актора, який не лише давав високе естетичне задоволення, а й ніс велике ідеологічне навантаження. Саме це й вирізняло творчу манеру Остапа Вересая й зробило його ім'я відомим серед сучасників. Завдяки своєму таланту Остап Вересай збуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття. Це добре розуміли Т.Шевченко, П.Куліш, І.Карпенко-Карий, М.Лисенко, О.Русов, П.Чубинський, які пропагували творчість Вересая, опікувалися його долею. Іноземним приїжджим, які слухали Остапа Вересая, зокрема французькому професору, пізніше міністру освіти Франції Альфреду Рамбо, французькому професору Луї Леже, міністру освіти Югославії Стояну Новаковичу, професору з Відня Ватрославу Ягічу, українські пісні у його талановитому виконанні відкрили досі незнану Україну, душу її народу, її історію. Професор Луї Леже під впливом виконаних Вересаєм пісень почав активно пропагувати у Франції українську культуру, навіть читав курс української мови. Професор Оксфордського університету В.Морфілл, який також слухав Остапа Вересая, зазначав, що у виконаних ним думах є дуже багато цінностей. А відомий австрійський поет Райнер Марія Рільке, що бачив Вересая у 1889 році, відтворив його образ в оповіданні «Пісня про правду». Цікавив спів «українського Гомера» й Київське губернське жандармське управління, яке у донесенні про роботу III Археологічного з'їзду, що відбувся в Києві, було стурбоване виявом українофільських тенденцій і доповідало, що «доставлений у Київ старець-бандурист Остап Вересай своїми піснями і типовим виглядом немало сприяв збудженню симпатій до гетьманщини, що віджила свій вік». Так само поліцію занепокоїла популярність виступів Остапа Вересая у Петербурзі. У донесенні III відділенню 17 березня 1875 року зазначалося, що виконані Остапом Вересаєм у Благородному зібранні пісні «можуть за теперішніх обставин в очах пропагандистів служити опорою до виправдання діяльності однодумців їх в очах народу». III відділення одразу ж припинило виступи небезпечного гастролера з України.
На смерть кобзаря, що сталася у Сокиринцях 1890 року, відгукнулося багато періодичних видань. Іван Франко написав статтю про видатного співця, підкресливши виняткове значення його творчості в духовному житті українського народу. З нагоди 150-річчя від дня народження Остапа Вересая 21 червня 1953 року в Сокиринцях відбулися урочистості, на яких виступив Максим Рильський. У травні 1959 року було відкрито музей Вересая, а 1978 року — пам'ятник йому, створений скульптором І. Коломійцем. З 1988 року на батьківщині кобзаря проводиться республіканський фестиваль кобзарського мистецтва «Вересаєве свято».
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#23

Сообщение Kozak Taras » 07 фев 2016, 18:50

Изображение

Темно на дворі, зоря не зоріє, Вітер холодний от півночі віє, Квилять вовки по степах-облогах. Кобзо! ти наша одрада єдина... Поки із мертвих влскресне Вкраїна, Поки дождеться живої весни, Ти нам про нашу тістону дзвони. Стиха дзвони, нехай мучене серце, Важко забється, до серця озветься, Як на бандурі струна до струни.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#24

Сообщение Kozak Taras » 07 фев 2016, 19:47

Изображение

Таємничий сліпецький орден

Кобзарі-старці переказували традицію так званими Устиянськими книгами – збірниками пісень і дум, які передавалися тільки усно (змінювати зміст цих книг дозволялося лише на загальних кобзарських зібраннях).

Книги складалися з 12 частин, що регулювали життя старців: визначали «звичаї та цеховщину незрячого панібратства», вчили «псальми причитати і за милостиню дякувати», розповідали, в якій місцевості «більша подачка і велика людська добросердечність». Книга «Струнник» навчала музичної грамоти, книга «Хвахівець-духовець» – «як орудувати костурякою, як поступати з грошима» та інших світських премудростей.

«Що робити, щоб незрячого полюбила добра молодиця або удовиця», думи про Запоріжжя, «Козацькі думи про лицарів, кошових, курінних», про християнських мучеників, «Яке лихо зробили царі Україні», «Про чужі землі і які там порядки», «Чи буде уп'ять Україна?», «Чи повернеться хто з того світу?», «Що таке лях та чи можна з ним дружити?», «Коли появилися на Україні пани і дворяни?» і навіть «Коли можна убить чоловіка, за що і якого?» – Устиянські книги давали відповідь на будь-які запитання старцівського цеху. Тому їх зміст відкривався тільки під час так званої другої присяги старшим віком і духом панотцям. При цьому промовлялося «заклинаніє» і «після заклинальне слово», щоб не відкрити книжкові таїнства жодній непосвяченій людині.

Изображение

Незрячі характерники

У побутовій мові кобзарі - старці вживали арго (тільки їм одним зрозумілий сленг), тому сторонні люди не могли зрозуміти про що проміж собою спілкуються старці. Немічний кобзар постійно міг наразитися на небезпеку, тому в спілкуванні з братчиком уберігав себе від неприємностей. Водночас іншість мови старців мала сакралізувати їх діяльність в очах посполитих. Хоча, намагаючись відволікти увагу від наголошування на особливостях мови, один із полтавських лірників зауважив: «Це наш язик, сліпецький язик, та й більш нічого».

Мало хто уявляв, що за образом слабкого старця ховався сильний духом, а нерідко й тілом, козак. Усім знаний образ козака Мамая – це не що інше, як ілюстрація мистецького відпочинку воїна-українця. Один із засновників Слобідської школи кобзарства Гаврило Зелінський був кобзарем-характерником і чудово володів прийомами рукопашу: «Нерідко брав участь у так званих охотницьких двобоях зі зрячими бійцями і часто виходив переможцем»; «Був здоровий плечистий вояка, воїном був незрячим, грудастим, його боялися за силу», – так згадували про нього селяни.

Про знайомого Шевченкові цехмайстра Хведіра Вовка залишився спогад: «Співав басюкою таким, що земля під ним, було, труситься. Як колихне на тій бандурюзі, аж хмари, було, колишуться». А після зруйнування Січі кобзар Гнат Рогозянський у серпні 1775 року вчинив резонансну акцію, яка цілком тягла на політичну – скликав Спасівську нараду кобзарів, що накреслила орієнтири українського співоцтва на «час темних віків».

Хведір Вовк був родом з Галичини.
Хведір Ївлампійович Вовк (1798 – 1889). Кобзарський цехмайстер у 1848–1889 р.р. біографічні нотатки про співця у записі М. Гримич такі: “Це була легендарна особа. З одного боку, від нього не зроблено жодного запису, а з другого – з вуст різних кобзарів різних поколінь звучали слова найвищої оцінки його кобзарської майстерності, людський якостей. Якщо говорити про славу не перед слухачами, а серед професіоналів-кобзарів та лірників (адже громадська думка часто штучно створювалася завдяки симпатіям збирачів, відомих людей), то, безперечно, найавторитетнішою особистістю на багато років був Хведір Вовк.

Наведу лишень декілька слів зі сленгу кобзарів-старців:
бандура – когра
Будь здоровий! – Бетляй гальом!
відрізав – відмахлював
вмер – ухаляв
втікати – скичувати
гарний – кльовий
грати – лабати
гроші – хобарі
жандарм – горгуль
жити – махловати
збрехав – збендючав
карбованець – хрусть
курити – бенити
любити – кульбати
молитва – шатер
мужик – лох
народ – херба
нехай – ханай
обличчя – хаврютка
повія – бельла
п’яний – укираний
спати – кімати

Изображение

Пам"ятник розстріляним кобзарям в саду імені Т.Г.Шевченка в місті Харкові.

На початку грудня 1930 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.
Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд…

Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х рр., і тих, що пропали безвісти. Цей мартиролог, нажаль далеко не повний, складає 72 особи.

Изображение

Козак-характерник і хижого звіра розуміє.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#25

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 11:39

Изображение

Пам"ятник Козаку Мамаю. Київ, Майдан незалежності.

Изображение

Запорозькі козаки. Графічний малюнок С.Якутовича з циклу "Мазепіана".

Изображение

Козаки радяться перед штурмом фортеці. Малюнок художника Овчаренка.

Изображение

Хрест, шабля та люлька. Ось і всі скарби, які були у запорозького козака.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#26

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 11:42

Изображение

Їхав козак за Дунай....

Доля однієї козацької пісні
Чи знаєте ви, що українську пісню “Їхав козак за Дунай” у ХІХ столітті співали німецькою мовою, що мелодію її обробив Бетховен? І понині мало хто знає, як вона перейшла рубежі інших країн, і звідки взнав її великий композитор.
Автора цього твору, харківського козака Семена Климовського, ще й досі називають легендарним, хоча він цілком історична особа, один із найкращих українських поетів початку XVIII століття. І саме його обрав Шаховський героєм своєї п’єси “Козак-стихотворець”.
Якщо ім’я Семена Климовського забулось, то інша доля судилася його пісні. В історії європейської пісенної культури немає жодного твору, який можна було б поставити поруч із цією піснею козака-віршувальника.
Її похід по світу просто дивовижний.
Слова й ноти пісні вперше опублікував у Петербурзі в 1796 році гітарист І. Генглез.
Вона стала однією з наймодніших не лише на Україні, а й у Росії.
Вже 1808 року пісня набуває популярності майже в усіх народів Західної Європи. Нею цікавляться найкращі композитори світу.
Як же це сталося?
У 1808 р. німецький поет-романтик X. А. Тідге зі своїм приятелем французом, швейцарським економістом та істориком Сісмонді почув у Баден-Бадені цю пісню від слуги якогось пана з України. Тідге і Сісмонді були зачаровані піснею і зробили переклад твору – кожен своєю мовою.
По-німецьки її було названо “Козак і його дівчина” (надруковано в 1809 році). Коли йшла війна з армією Наполеона, пісню підхопили солдати разом із патріотичними піснями Г. Кернера. Перероблена для хорового виконання, вона була майже обов’язковою для всіх концертів у Німеччині на початку XIX століття. Фортепіанні варіації на мелодію “Їхав козак за Дунай” написав видатний німецький композитор Карл-Марія Вебер.
У 40-х роках XIX ст. вона стає майже народною німецькою піснею, її заносять до збірки “Музичні скарби німців”. Ця збірка перевидавалася багато разів і стала називатися енциклопедією німецької пісні. Скрізь до пісні подавалися примітки, що мелодія її виникла на землях України.
З нашої країни вона потрапляє до Австрії і Чехії.
В англійській редакції пісня “Їхав козак за Дунай” друкується в Лондоні в 1816 році.
1817 року пісню перекладає польський поет Бродзінський.
В 1895 р. твір “Їхав козак за Дунай” уперше опубліковано італійською мовою.
Характерно, що в Угорщині мелодія пісні прищепилася майже без змін, а слова до неї пристосовані зовсім інші.
А потім заспівали цю мелодію болгари.
Так козацька пісня залетіла в інші країни і здобула там прихильність і визнання.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#27

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 15:58

Изображение

Розбрілись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах І по Україні;
Розбрілися та й забули Волю рятувати,
Полигалися з жидами, Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували, Церквами топили...
А тим часом гайдамаки Ножі освятили.
Тарас Шевчеко
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#28

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 16:03

Изображение

В 1918 — 1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.

В зв'язку з революцією, жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти Монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотронинського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!). До складу загону входило 22 особи.

Пізніше, в 1919 році, загін перетворився на полк, а Василя Чучупака (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!) було обрано командиром полка (до цього він був прапорщиком Російської Імператорської армії, а ще раніше — сільським вчителем). Його брат Петро Чучупак (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!) став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у вигнанні їх з Черкас. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 чоловік.

Згодом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про минувшину).

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!). Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупак. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!), Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько) (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д. Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.

У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась з Холодноярськими збройними силами.

Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач, член Холодноярського повстанкому. Він керував збройними силами регіону «Холодний Яр» під час антирадянського повстання весни — осені 1920 року.

24 вересня 1920 в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада холодноярських отаманів, в ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді Костю Блакитного (Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!) було обрано Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.

В жовтні 1920 року Кость Блакитний склав з себе повноваження Головного отамана Холодного Яру та вирушив в Катеринославську губернію на чолі Степової дивізії.

Изображение

Вплив Холодного Яру не обмежувалися лише Черкащиною. Владу Холодноярської республіки визнавали й прибережні села (вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмина (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші). Підтримували тісні зв'язки з Холодним Яром й вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із с. Балаклії, що за м. Смілою у бік Києва, Іван Полтавець-Остряниця, смілянський отаман Яків Водяний, Голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кіровоград), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, а отже і села Єлисаветградського повіту, значна частина Олександрійського і Звенигородського повітів, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Єлісей Лютий-Черевик, та багато інших.

Останнім з Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді всіх отаманів республіки був отаман Герасим Нестеренко-Орел.

Одним з етапів спецоперації ЧК по ліквідації Холодноярської республіки стала так звана «амністія», яку обіцяли тим повстанцям, які здадуться добровільно.

Перехід відбувся в с. Жаботин 4-го (в інших документах 7-го) серпня 1921 року. На «амністію» піддалися: голова Холодноярського окружного штабу Іван Петренко, отамани Деркач, Василенко, Олекса Чучупак, С. Чучупак, Товкаченко (Товкач), Темний, Литвиненко, Пинченко і ще більш 20 отаманів і 76 чоловік охорони, зокрема Пономаренко, Віслоух, Бих і Литвиненко. Після цього «амністовані» звернулися з листом до отаманів Хмари, Загороднього, Залізняка та інших із закликом до припинення боротьби та переходу на бік української Радянської влади.

Російські більшовики з самого початку планували ліквідацію амністованих отаманів, але не наважувались це зробити аж до листопаду, коли вже заходились ліквідовувати не тільки отаманів, а й увесь повстанський, «підозрілий» і співчуваючий елемент у районі Холодного Яру. Дуже скоро, репресії проти населення стали основним засобом боротьби з повстанством. Сім'ї повстанців і куркульських елементів, що допомагали повстанцям, виселялися. У них конфісковувалося майно, інвентар і запаси продовольства. Всіх працездатних направляли в трудові частини, непрацездатних розміщували у містах і селищах.

Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів в засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#29

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 16:05

Изображение

Юрій Горліс-Горський — творчий псевдонім Юрія Юрійовича Городянина-Лісовського ( 14 січня 1898, с. Демидівка на Полтавщині — 27 вересня 1946, Ауґсбурґ, ФРН) — український військовий і громадський діяч, письменник, старшина Армії УНР.

Юрій Городянин-Лісовський — учасник Першої світової війни. Воював у Дикій дивізії з Юрієм Дроботковським (Андрій Чорнота), Олесем Козир-Зіркою та Петром Філоненко. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії Армії УНР, до якої вступив у віці 20 років.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Підлікувавшись, хотів був уже наздоганяти свою частину, яка продовжувала Зимовий похід, та холодноярці, яким бракувало старшин воєнного часу, переконали його, що він тут не менш потрібний Батьківщині. Юрій ніколи не шкодував, що вирішив залишитися серед лісовиків: рік боротьби на Чигиринщині, напоєній духом Великого Богдана, став найщасливішим періодом його життя.

З перших хвилин перебування в Холодному Яру молодий старшина відчув незвичайний, войовничий патріотизм місцевих селян. І його серце переповнилось, як він потім згадував, «якоюсь щемливою радістю». Вразила Юрія й висока організованість озброєних селян та їхнє турботливе, дбайливе ставлення до українського вояка.

Холодний Яр повністю заполонив Юрія. Все своє подальше життя він марив ним, мріяв повернутися на ці, за його висловом, «святі місця».

Під псевдонімом Залізняк його призначили осавулом 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру, тобто Юрій став одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки.

Пізніше, у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав: «Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути».

На власному прикладі Юрій переконався, що гуманізм до ворога обертається новими українськими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для Холодноярців, а сам Залізняк потрапив у полон. Побувавши в льохах Єлисаветградської ЧК, він утік з-під розстрілу. Повернувшись до Холодного Яру, довідався, що побратими вже справили поминки по ньому…

Навесні 1921 р. за наказом підпілля Залізняк «видістався з Холодного Яру» і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.

Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.

За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію.

Та у 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі в 15 років ув'язнення. Ще добре, що вони не дізнались про холодноярську сторінку його біографії…
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Re: З історії козацтва...

#30

Сообщение Kozak Taras » 08 фев 2016, 19:02

Изображение

Уривок тексту звернення "Брати селяни і козаки" від 4 червня 1919 року, яке було прийняте від імені "інформаційного Бюро Штабу Загону Холодного Яру".

Ось уривок: "Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, "що ще дихне огнем пикучим всім ворогам Холодний Яр". Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб'ється од усіх ворогів... ".
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Ответить

Вернуться в «Новини ККВК»