Іван Полтавець-Остряниця
Іван Полтавець-Остряниця (26 вересня 1890 р. Суботів, Чигиринський район, Черкащина (за іншими даними Балаклея, Смілянський район, Черкащина), - † 17 січня 1957, Мюнхен, Німеччина). Український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана України Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917–1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918). отаман Українського національного козачого товариства (1920–1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936–1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942–1945), отаман Запорозької бригади УВК Української Національної Армії.
Народився 26 вересня 1890 року в Суботові біля Чигирина. Суботівці відрізнялися від мешканців навколишніх сіл – і зовнішнім виглядом, і внутрішнім світом. Це були “люди високого зросту, сильної будови, чорноокі й темноволосі, в цілому суворо гарні. В мові були скупі, у висловах категоричні; ніколи не лаялися”. Суботівці були горді – ніколи не брали невістки з чужого села “й дочки не віддавали заміж у чуже село”, бо ж вони – “старі козаки”, а в навколишніх селах – “кріпаки”. Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська вчителька.
Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище. Учасник Першої світової війни, полковник. Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю. Стверджував що є нащадком гетьмана Якова Остряниці, керівника повстання українського народу проти поляків в 1638 році.
Іван Полтавець-Остряниця був одним з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва.
10 листопада 1917 року наказний отаман Вільного козацтва Полтавець-Остряниця з генеральною старшиною переїхав до встановленого з’їздом постою – містечка Білої Церкви на Київщині. На одному із засідань Генеральна козацька рада дійшла висновку, що Центральна Рада на чолі з соціалістом М.Грушевським, не спроможна створити Української держави. Вирішено було поставити на чолі України гетьмана. Вибір упав на Павла Скоропадського.
Гетьманський лад, на переконання генеральної старшини, закладе фундамент Української держави, стане її передумовою.
Від того часу основними політичними засадами Вільного козацтва були такі принципи:
“1. Самостійна Українська козацька держава.
2. Тверда національна державна влада – диктатура.
3. Організація козацького війська як головної підвалини самостійності і державності України.
4. Розв’язання земельного питання на користь малоземельного і безземельного козацтва та громадянства.
5. Союз з козацькими і кавказькими державами.
6. Забезпечення законом соціальних прав та інтересів українських робітників.
7. Негайне проголошення автокефалії Української Православної Церкви”.
Іванові Полтавцю-Остряниці належить значна роль у підготовці гетьманського універсалу від 16 жовтня 1918 року про відновлення козацького стану і повернення йому прав і привілеїв, скасованих Катерининою II… Мова про оту “золоту грамоту”, які з покоління в покоління чекали його земляки-суботівчани.
Ось уривок із гетьманського універсалу: “Вас, козаки, – нащадки славних лицарів запорожців, Ми закликаємо з честю носити даровані нами козацькі жупани і добре дбати про те, аби соромом і ганьбою не вкрити їх і клейнодів козачих і тих великих славних сторінок нашої історії, якими ми досі пишались… Хай тіні великих предків наших дадуть всім нам міць і силу правдиво й чесно виконати те завдання, яке тепер стоїть перед Нами і Державою Українською”.
Коли гетьман Павло Скоропадський заради миру в українському таборі зрікся влади, він разом із найближчими співпрацівниками виїхав до Німеччини. Так Іван Полтавець-Остряниця опинився у Німеччині.
На еміграції між гетьманом, який вирішив відійти від активної політичної діяльності, та непосидючим Іваном Полтавцем-Остряницею виникла незгода. Енергійна натура Полтавця-Остряниці шукала нових методів боротьби – тим більше коли в Україні йшла війна. Тому, як наказний військовий отаман Вільного козацтва, почав перебирати ініціативу на себе.
4 вересня 1920 року у Берліні частина старшини постановила відновити організацію українського козацтва. Його очолив Іван Полтавець-Остряниця. У березні 1921 року місцем штабу військового отамана став Мюнхен, де розвивався молодий націонал-соціалістичний рух. Попри свої антисоціалістичні погляди, Полтавець пішов на співпрацю з націонал-соціалістичною партією. Не один раз контактував з Альфредом Розенбергом. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до НСДАП.
Неспокійна душа Полтавця-Остряниці не могла обмежитися переговорами, участю у нарадах і написанням статей. Він прагнув бою. Полтавець вирушає в Україну, пробирається на Чигиринщину, до Холодного Яру. Цьому є підтвердження у спогадах уповноваженого ЧК Петра Пташинського. Чекіст стверджував таке: “Знаменские леса с Холодным Яром оседлали атаманы Заболотный, Чучупака, Полтавец-Остряница... В июне 1921 года Чекаленку, Кошелеву и мне при помощи подразделений 25-й стрелковой дивизии предстояло осуществить операцию по ликвидации бандитизма в Холодном Яру и атаманов Чучупаки, Заболотного, Полтавца-Остряницы, Ивана Гребенюка”..
Далі Пташинський детально описав зустріч з отаманами Чучупакою та Полтавцем-Остряницею в Холодному Яру під час проведення перемовин. Полтавець справив на чекіста найгірше враження, бо вкрай вороже поставився до ідеї перемовин із чекістами та й безпосередньо до самого Пташинського, якого весь час прагнув підпоїти, а тоді ліквідувати. Чекіст вважав Полтавця “лютим ворогом бідноти, потомственним куркулем” (подано на підставі мемуарів “Спогади чекіста Пташинського”).
Свою зустріч з отаманами в Холодному Яру чекіст Пташинський датує липнем 1921 року… Тим часом у Відні, влітку 1921 року, було створено Українське національне вільнокозацьке товариство, тимчасову Генеральну управу якої очолив Василь Вишиваний (ерцгерцог Вільгельм Габсбург). Повернувшись у Німеччину, Полтавець-Остряниця приєднався до політичної акції Вільгельма Габсбурга. Досягнув Полтавець і підтримки німецьких правих кіл.
У січні 1923 року Полтавець-Остряниця у Мюнхені заснував Українське національне козацьке товариство (УНАКОТО). Від самого початку воно взяло на озброєння “ідеологію націонал-соціалізму, маючи в перспективі застосовувати її в Україні. УНАКОТО вбачало своє призначення у створенні козацької сильної бойової армії, на зразок “ордену”.
“Ми гадаєм, – писав Іван Полтавець-Остряниця, – що всякі застереження про наші найскромніші бажання мусять уступити, а на їх місце стати:
1. Націоналізм.
2. Національний соціалізм.
3. Козачество як самооборона нації.
4. Ловка, розуміюча тактику сьоднішнього дня дипломатія, що покривається одним словом – диктатура, і домінація національної народної партії до часу, поки держава буде створена і зможе виявити без каліченої революцією демократії та жидівської меншості свою дійсну волю”.
У програмних документах товариства наголошувалося, що саме “демократичні принципи стали основною причиною поразки у Національно-визвольній боротьбі”. У статуті зокрема стверджувалося, що громадянином Української держави “може бути лише козак, а козаком – лише українець по крові, без різниці віросповідання”. Далі зазначалося, що за певних умов громадянами України можуть стати й люди інших національностей, але не євреї – “жиди не можуть бути зовсім городянами Української Держави”. Всі іноземці позбавлялися права брати участь в управлінні Українською державою, посідати посади в уряді, видавати пресу тощо.
Використавши зречення Павла Скоропадського 14 грудня 1918 року та вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року й посилаючись на рішення Першого всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у Чигирині, Іван Полтавець проголосив себе військовим отаманом і Гетьманом України. Не забув він і нагадати прихильникам і опонентам, що походить із роду запорозького гетьмана Якова Остряниці.
1 липня 1926 року Полтавець-Остряниця оприлюднив 1-й Універсал до Українського козацького народу. У ньому якраз його й було оголошено “Гетьманом і Національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козацьких і запорізьких”.
Полтавець стверджував, що УНАКОТО мало вісім кошів, які дислокувались на Великій Україні у Болгарії, Румунії, Німеччині, Чехословаччині і навіть у Марокко.
На заміну Українському національному козацькому товариству (УНАКОТО), невгамовний Полтавець-Остряниця творить нову організацію – Український національний козацький рух - УНАКОР.
“Мета УНАКОР, – зазначалося у статуті, – полягає в потребі організації нового специфічного українсько-козацького націонал-соціалістичного фашистського укладу народного життя”.
Полтавець неодноразово звертався з листом до Гітлера і пропонував йому взяти у своє розпорядження козаків УНАКОР. Полтавець-Остряниця не раз казав, що “непохитна віра в правоту діла та в силу відродження талановитої, рвучої до життя Української Нації – суть запорука нашої перемоги”.
І все ж, які б не були правильні слова та наміри, будь-який ненімецький рух на території націонал-соціалістичної Німеччини був приречений. Гітлер не збирався ні з ким рахуватися, навіть із тими, хто хотів йому допомогти перемогти більшовицьку Москву. Він настільки увірував у силу свого народу та власний геній, що вважав, наче цього досить, аби перемогти увесь світ. Помилився німецький вождь…
Багатьох обурював агресивний авантюризм Полтавця-Остряниці – в принципі, необхідна риса козацького характеру, яка не раз допомагала Полтавцю-Остряниці долати малоросійське болото – як в Україні, так і на еміграції...
Що ж до недемократичних його поглядів та ксенофобії, то на це були об’єктивні причини. Ворогів України ненавидів він справді до запаморочення.
Що казати, наказний отаман Вільного козацтва був складною людиною. Як і Микола Міхновський, Леся Українка, Олена Пчілка, Тарас Шевченко. Бо загострені національні почуття цих великих українців приводили їх до вчинків і поглядів, які деякі сучасники засуджували.
З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.
.png)
.png)