З історії козацтва...

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 09 фев 2016, 21:27

Изображение

Не сподівались? А ми вже йдемо!

Каже: «Гайдамаки не воины,—
Разбойники, воры.
Пятно в нашей истории...»
Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чужих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.

Т.Г.Шевченко "Холодний яр"
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 10 фев 2016, 20:07

Изображение

Козацькому роду нема переводу!

Козацька сережка – не прикраса, а елемент, що означав місце в роду. У лівому вусі сережку носив єдиний син в сім’ї, у правому – останній в роду чоловік. Якщо сережки були і у лівому, і у правому вусі, це означало, що козак – годувальник всієї сім’ї, останній продовжувач роду.
Таке позначення мало свою роль. Козак з сережкою мав обов’язки перед сім’єю, тому осавула ніколи не відправляв його у бій першим, чи до ворогів на вірну загибель, адже козак мав годувати дружину і дітей чи продовжити рід.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 11 фев 2016, 10:27

Изображение

Центральне місце цієї композиції займає Орден «Залізного хреста» — одна з нагород часів української визвольної війни 1917–1921 років. Водночас — це єдиний бойовий орден Армії УНР. Його повна назва: «Залізний хрест за зимовий похід і бої».
Цією відзнакою нагороджували вояків армії Української Народної Республіки, які брали участь в Першому зимовому поході. Відзначені йменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста».

Перший зимовий похід — похід Армії Української Народної Республіки тилами Червоної та Добровольчої армій під проводом Михайла Омеляновича-Павленка (6 грудня 1919 — 6 травня 1920 рр.) Головним завданням Зимового походу було збереження армії на українській території, у ворожому запіллі, шляхом партизанських дій.

Знак ордена «Залізного хреста» під № 1 одержав генерал Михайло Омелянович-Павленко,№ 2 — начальник штабу походу генерал Юрій Тютюнник та № 3— командир 2-ї Волинської дивізії генерал Олександр Загродський. Питання про нагородження Симона Петлюри орденом Залізного Хреста позитивно вирішив Перший з'їзд Великої Ради Залізного Хреста, що відбувся у Калішському таборі 27 — 28 квітня 1921 року на терені Польщі. Всього нагороджених було близько 3-4 тисяч вояків Армії УНР. Нагороди виготовили в березні-квітні 1921 року у Варшаві, а у Львові — жовто-блакитні муарові стрічки.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 11 фев 2016, 23:01

Изображение

Гнат Василевич — гетьман запорізького козацтва протягом 1596—1597.

Ім'я цього гетьмана виникає в історичній документалістиці після повстання Наливайка. Це були тяжкі часи для козацтва, оскільки польський уряд проголосив козаків ворогами корони. Одначе Гнат Василевич дотримувався думки, що цьому мусить настати край, адже попри всі кривди, що їх козаки завдали полякам, а поляки — козакам, обставини складалися так, що і полякам, і українцям треба разом протистояти спільному ворогові — кримській орді, і дбати про охорону південних кордонів України, а отже й кордонів Речі Посполитої. Краще за козаків цього ніхто не зробить, отож, Запоріжжя, що б там про нього не кричали у сеймі, мусить жити.

Ця думка гетьмана дуже скоро набула реального підтвердження. Влітку 1596 року хан зібрав велике військо, яке мав намір вести в Угорщину, на допомогу туркам. Ясно, що шлях його пролягатиме через українські землі, а від цього гинутимуть і українці, й поляки. Козацький гетьман попередив про це польських урядовців, одначе при дворі короля до цього поставилися з недовір'ям: хотіли чіткішого підтвердження. Й ось тоді Василевич посилає до Варшави полковника Каспара Підвисоцького і козака Гаврила Рожу, які мали привезти королеві «язика» — татарина з тих, що теж мали брати участь в поході на Угорщину. Можна не сумніватися, що Підвисоцький, один із ватажків повстання під проводом Северина Наливайка, подався до Варшави з власної волі, оскільки це було в його інтересах.

З цього приводу в архівах зберігся лист Гната Василевича до польських урядовців, в якому він пояснює мету козацької делегації і просить надавати в розпорядження козаків підводи, щоб ті могли вчасно прибути до столиці. А дещо згодом, завваживши, що старости прикордонних земель ще не усвідомили небезпеки і не готуються як слід до відсічі татарам, Василевич розіслав їм спеціальні універсали. В них він розповідав про військові приготування в Криму і закликав об'єднувати всі наявні військові сили та готувати до оборони фортечні замки.

Гетьманом Гнат Василевич пробув недовго. Можливо, йому зашкодили саме ці контакти з польськими урядовцями. Однак, в часи козацьких незлагод він дбав про захист кордонів, захист рідної землі. І потім, самі реалії життя примушували Гната Василевича якимось чином мирити українців з поляками, оскільки їм все ж таки доводилося й далі існувати в межах однієї держави, маючи одного короля, один уряд, а водночас, давніх спільних ворогів.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 12 фев 2016, 18:24

Изображение

Козацьке товариство.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 13 фев 2016, 11:47

Изображение

Головний отаман Холодноярської Республіки Василь Степанович Чучупак.

Василь Степанович Чучупак - (1894, Мельники, Чигиринський район, Черкаська область — † 12 квітня 1920 , там же) — військовий і громадський діяч часів УНР, Головний отаман Холодноярської Республіки.

Батьки — Оксана Сидорівна Лівицька та Степан Георгійович Чучупак мали 5 синів: Петра, Ореста, Василя, Олексу та Дем'яна. Троє з них (Василь, Петро та Олекса) стали повстанськми отаманами.

Навчався в Києві. До Першої світової війни — вчитель у Тимошівці Чигиринського повіту.
З початком Першої світової війни братів Чучупаків мобілізували.
У роки війни — прапорщик царської армії. Після повернення з армії вчителював у Пляківці та Ревівці (нині Кам'янського району Черкаської області).
1918–1919 — мельничанський сотник та медведівський курінний.
1919 — командир Мельничанської сотні самооборони. Перший озброєний відділ для охорони скарбів Мотриного монастиря та рідного села Мельники сформував Олекса Чучупак. Але після поразки в бою з німецькою частиною односельчани звернулися до Василя, щоб він став отаманом. Незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, який від лютого 1919 року активно виступив на підтримку Директорії. 10 квітня 1919 р. підняв повстання «проти комуни та Совєтської влади за самостійність».
На початку літа 1919 року підтримав повстання отамана Григор'єва.

1919–1920 — командир полку гайдамаків Холодного Яру, Головний Отаман Холодного Яру. Успішно воював проти білогвардійців, зокрема на початку січня 1920 року брав участь у взятті Черкас. Організаційно підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини Андрію Гулому-Гуленку.
У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Тоді Головним Отаманом Холодного Яру був Василь Чучупак. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний, Д.Канатенко, 1-й і 2-й Олександрійські полки.
У лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв з Армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід. 12 лютого в Медведівці командуючим Армією УНР Михайлом Омеляновичем-Павленком була скликана нарада командирів та начальників штабів дивізій Зимового походу. В нараді взяли участь Юрко Тютюнник, отамани Олександр Загродський, Андрій Гулий-Гуленко, Василь та Петро Чучупаки.

Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом серед населення, на території Черкащини, що найдовше протрималася вільною від окупації більшовиків. Для його нейтралізації ЧК розробило спецоперацію по ліквідації повстанського отамана.
12 квітня 1920 року отамани Холодного Яру з'їхалися на нараду у лісничівку на хуторі Кресельці (зараз в складі села Мельники), що при дорозі з Мельників на Мотрин монастир. Мета цієї наради була визначити дату повстання проти Радянської влади. Схоже на те, що чекісти знали про цей з'їзд (а можливо і ініціювали його), адже при наближені до хутора на загін Чучупаки з лісу несподівано напали. Потрапивши у чекістську пастку, на самому хуторі був оточений та загинув.
Похований у рідному селі. Могила збережена і впорядкована.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 13 фев 2016, 11:49

Изображение

Козаки полку Холодного Яру із с. Мельники, Чигиринський район, Черкаська область.

Изображение

Холодноярський гайдамака зі своєю родиною.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 13 фев 2016, 11:55

Изображение

ДЕЛЕГАТИ ПЕРШОГО З'ЇЗДУ ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА У ЧИГИРИНІ. ЖОВТЕНЬ 1917 РОКУ.

Вільне козацтво — національні добровільні військово-міліційні формування часів національно-визвольних змагань 1917 — 1921 років, що діяли в Україні та на Кубані. Виникли у процесі розвалу царської армії з лютого по травень 1917 року з метою захисту сіл, а згодом і Української держави, в умовах зростання громадського безладу й бандитизму.

Перші загони Вільного козацтва з'явилися навесні 1917 на Звенигородщині (Київська губернія) як протидія збільшовиченим загонам демобілізованих солдатських та армійських дезертирів. Їх створювали за козацьким звичаєм у вигляді теріторіальної самооборони з виборною старшиною. Особливого поширення Вільне козацтво набуло на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині - землях, що раніше входили до складу Гетьманщини і на яких збереглися козацькі звичаї та традиції, а також на Херсонщині, Одещині, Поділлі, Волині.
У квітні 1917 в Звенигородському повіті Київської губернії відбувся 1-й (повітовий) з'їзд козацтва. Кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано Семена Гризла.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА (ЧИГИРИН, 16-20 ЖОВТНЯ 1917)

Делегати з'їзду звернулися до населення із закликом озброюватися, рішуче боротися з ворогами народу, не допускати братовбивства, створювати у селах сотні, у волостях — курені, у повітах — полки, у губерніях — коші на чолі із сотниками, курінними, полковниками, отаманами та іншою старшиною. На з'їзді було обрано Головну козацьку раду (Генеральну раду) Вільного козацтва у складі 12 осіб, яка очолювала об'єднані губерніальні коші. Генеральна Рада безпосередньо підпорядковувалась Центральній Раді, яка повинна була забезпечити її фінансування з державних фондів. Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський. Оскільки генерал Скоропадський перебував на фронті, наказним військовим отаманом і генеральним писарем Вільного козацтва було обрано Івана Полтавець-Остряницю. Уже в листопаді 1917 року він виступив з планом реорганізації влади і утворення, при опорі на козацтво, Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським.

СТАТУТ І ЗАВДАННЯ ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА.

13 листопада 1917 року Генеральний Секретаріат затвердив обов'язковий для вільнокозацьких організацій Статут «Вільного Козацтва на Україні». Статут суворо регламентував діяльність вільних козаків. У кожному селі чи місті, незалежно від чисельності, могла існувати лише одна громада Вільного козацтва з осіб будь-якої національності й статі, її завданнями були боротьба з дезертирством при демобілізації, охорона громадського порядку та спокою населення, захист громадян та їхньої власності, запобігання грабункам, фізичний і духовний розвиток своїх членів, їх громадське виховання. Громади Вільного козацтва створювали піші й кінні загони, пожежні дружини, відкривали бібліотеки, видавали журнали і брошури, поширювали газети і літературу, організовували зібрання, лекції, читання, концерти тощо.

ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА.

Досить жорсткими були умови прийому до Вільного козацтва. Це відбувалося тільки на загальних зборах громади при таємному голосуванні. Дійсним членом Вільного козацтва можна було стати лише за рекомендацією трьох його членів, які несли повну відповідальність за подальші вчинки свого підопічного.

Вищим органом громади Вільного козацтва були загальні збори, що збиралися двічі на рік. Ухвали приймалися простою більшістю голосів. Сільські і міські ради Вільного козацтва обиралися на один рік і складалися з 5 членів: голови, його товариша, писаря, його товариша і скарбника. Фінансовими питаннями займались ревізійні комісії. Місцеві громади Вільного козацтва об'єднувались у волосні, волосні — у повітові, повітові — у губернські. Вищим органом кожної з них так само були загальні збори. Кожна сільська або міська громада створювала муштрову сотню.
Вільні козаки присягали на вірність Україні.

БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ.

Вільне козацтво активно залучалось до боротьби з більшовицькою агресією взимку 1917—1918 років. Козаки Вільного козацтва брали участь у повстаннях проти радянської влади, які відбувалися аж до 1923 року. За свідченнями деяких джерел, у 1921 р. Полтавець-Остряниця Іван Васильович короткий час нелегально перебував в Україні, де керував антирадянським повстанським загоном у Холодному Яру. Козаки, які входили до складу загонів Вільного козацтва, стали також основою формування трьох похідних груп Армії УНР — Подільської, Волинської та Бессарабської, які здійснили Другий Зимовий похід на Україну з території Польщі.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 13 фев 2016, 11:56

ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО

Документальний фільм про визвольну боротьбу 1917-20-х років в Україні. Фільм знятий НТУ у 2009 році. Автор сценарію історик Роман Коваль, режисер Олександр Рябокрис.













Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21997
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6435 раз
Поблагодарили: 11296 раз

Re: З історії козацтва...

Сообщение Kozak Taras » 13 фев 2016, 18:20

Изображение

Іван Полтавець-Остряниця

Іван Полтавець-Остряниця (26 вересня 1890 р. Суботів, Чигиринський район, Черкащина (за іншими даними Балаклея, Смілянський район, Черкащина), - † 17 січня 1957, Мюнхен, Німеччина). Український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана України Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917–1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918). отаман Українського національного козачого товариства (1920–1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936–1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942–1945), отаман Запорозької бригади УВК Української Національної Армії.

Народився 26 вересня 1890 року в Суботові біля Чигирина. Суботівці відрізнялися від мешканців навколишніх сіл – і зовнішнім виглядом, і внутрішнім світом. Це були “люди високого зросту, сильної будови, чорноокі й темноволосі, в цілому суворо гарні. В мові були скупі, у висловах категоричні; ніколи не лаялися”. Суботівці були горді – ніколи не брали невістки з чужого села “й дочки не віддавали заміж у чуже село”, бо ж вони – “старі козаки”, а в навколишніх селах – “кріпаки”. Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська вчителька.

Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище. Учасник Першої світової війни, полковник. Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю. Стверджував що є нащадком гетьмана Якова Остряниці, керівника повстання українського народу проти поляків в 1638 році.

Іван Полтавець-Остряниця був одним з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва.
10 листопада 1917 року наказний отаман Вільного козацтва Полтавець-Остряниця з генеральною старшиною переїхав до встановленого з’їздом постою – містечка Білої Церкви на Київщині. На одному із засідань Генеральна козацька рада дійшла висновку, що Центральна Рада на чолі з соціалістом М.Грушевським, не спроможна створити Української держави. Вирішено було поставити на чолі України гетьмана. Вибір упав на Павла Скоропадського.
Гетьманський лад, на переконання генеральної старшини, закладе фундамент Української держави, стане її передумовою.

Від того часу основними політичними засадами Вільного козацтва були такі принципи:

“1. Самостійна Українська козацька держава.
2. Тверда національна державна влада – диктатура.
3. Організація козацького війська як головної підвалини самостійності і державності України.
4. Розв’язання земельного питання на користь малоземельного і безземельного козацтва та громадянства.
5. Союз з козацькими і кавказькими державами.
6. Забезпечення законом соціальних прав та інтересів українських робітників.
7. Негайне проголошення автокефалії Української Православної Церкви”.

Изображение

Іванові Полтавцю-Остряниці належить значна роль у підготовці гетьманського універсалу від 16 жовтня 1918 року про відновлення козацького стану і повернення йому прав і привілеїв, скасованих Катерининою II… Мова про оту “золоту грамоту”, які з покоління в покоління чекали його земляки-суботівчани.
Ось уривок із гетьманського універсалу: “Вас, козаки, – нащадки славних лицарів запорожців, Ми закликаємо з честю носити даровані нами козацькі жупани і добре дбати про те, аби соромом і ганьбою не вкрити їх і клейнодів козачих і тих великих славних сторінок нашої історії, якими ми досі пишались… Хай тіні великих предків наших дадуть всім нам міць і силу правдиво й чесно виконати те завдання, яке тепер стоїть перед Нами і Державою Українською”.

Коли гетьман Павло Скоропадський заради миру в українському таборі зрікся влади, він разом із найближчими співпрацівниками виїхав до Німеччини. Так Іван Полтавець-Остряниця опинився у Німеччині.
На еміграції між гетьманом, який вирішив відійти від активної політичної діяльності, та непосидючим Іваном Полтавцем-Остряницею виникла незгода. Енергійна натура Полтавця-Остряниці шукала нових методів боротьби – тим більше коли в Україні йшла війна. Тому, як наказний військовий отаман Вільного козацтва, почав перебирати ініціативу на себе.

4 вересня 1920 року у Берліні частина старшини постановила відновити організацію українського козацтва. Його очолив Іван Полтавець-Остряниця. У березні 1921 року місцем штабу військового отамана став Мюнхен, де розвивався молодий націонал-соціалістичний рух. Попри свої антисоціалістичні погляди, Полтавець пішов на співпрацю з націонал-соціалістичною партією. Не один раз контактував з Альфредом Розенбергом. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до НСДАП.

Неспокійна душа Полтавця-Остряниці не могла обмежитися переговорами, участю у нарадах і написанням статей. Він прагнув бою. Полтавець вирушає в Україну, пробирається на Чигиринщину, до Холодного Яру. Цьому є підтвердження у спогадах уповноваженого ЧК Петра Пташинського. Чекіст стверджував таке: “Знаменские леса с Холодным Яром оседлали атаманы Заболотный, Чучупака, Полтавец-Остряница... В июне 1921 года Чекаленку, Кошелеву и мне при помощи подразделений 25-й стрелковой дивизии предстояло осуществить операцию по ликвидации бандитизма в Холодном Яру и атаманов Чучупаки, Заболотного, Полтавца-Остряницы, Ивана Гребенюка”..
Далі Пташинський детально описав зустріч з отаманами Чучупакою та Полтавцем-Остряницею в Холодному Яру під час проведення перемовин. Полтавець справив на чекіста найгірше враження, бо вкрай вороже поставився до ідеї перемовин із чекістами та й безпосередньо до самого Пташинського, якого весь час прагнув підпоїти, а тоді ліквідувати. Чекіст вважав Полтавця “лютим ворогом бідноти, потомственним куркулем” (подано на підставі мемуарів “Спогади чекіста Пташинського”).
Свою зустріч з отаманами в Холодному Яру чекіст Пташинський датує липнем 1921 року… Тим часом у Відні, влітку 1921 року, було створено Українське національне вільнокозацьке товариство, тимчасову Генеральну управу якої очолив Василь Вишиваний (ерцгерцог Вільгельм Габсбург). Повернувшись у Німеччину, Полтавець-Остряниця приєднався до політичної акції Вільгельма Габсбурга. Досягнув Полтавець і підтримки німецьких правих кіл.

Изображение

У січні 1923 року Полтавець-Остряниця у Мюнхені заснував Українське національне козацьке товариство (УНАКОТО). Від самого початку воно взяло на озброєння “ідеологію націонал-соціалізму, маючи в перспективі застосовувати її в Україні. УНАКОТО вбачало своє призначення у створенні козацької сильної бойової армії, на зразок “ордену”.
“Ми гадаєм, – писав Іван Полтавець-Остряниця, – що всякі застереження про наші найскромніші бажання мусять уступити, а на їх місце стати:
1. Націоналізм.
2. Національний соціалізм.
3. Козачество як самооборона нації.
4. Ловка, розуміюча тактику сьоднішнього дня дипломатія, що покривається одним словом – диктатура, і домінація національної народної партії до часу, поки держава буде створена і зможе виявити без каліченої революцією демократії та жидівської меншості свою дійсну волю”.

У програмних документах товариства наголошувалося, що саме “демократичні принципи стали основною причиною поразки у Національно-визвольній боротьбі”. У статуті зокрема стверджувалося, що громадянином Української держави “може бути лише козак, а козаком – лише українець по крові, без різниці віросповідання”. Далі зазначалося, що за певних умов громадянами України можуть стати й люди інших національностей, але не євреї – “жиди не можуть бути зовсім городянами Української Держави”. Всі іноземці позбавлялися права брати участь в управлінні Українською державою, посідати посади в уряді, видавати пресу тощо.
Використавши зречення Павла Скоропадського 14 грудня 1918 року та вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року й посилаючись на рішення Першого всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у Чигирині, Іван Полтавець проголосив себе військовим отаманом і Гетьманом України. Не забув він і нагадати прихильникам і опонентам, що походить із роду запорозького гетьмана Якова Остряниці.
1 липня 1926 року Полтавець-Остряниця оприлюднив 1-й Універсал до Українського козацького народу. У ньому якраз його й було оголошено “Гетьманом і Національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козацьких і запорізьких”.
Полтавець стверджував, що УНАКОТО мало вісім кошів, які дислокувались на Великій Україні у Болгарії, Румунії, Німеччині, Чехословаччині і навіть у Марокко.

На заміну Українському національному козацькому товариству (УНАКОТО), невгамовний Полтавець-Остряниця творить нову організацію – Український національний козацький рух - УНАКОР.
“Мета УНАКОР, – зазначалося у статуті, – полягає в потребі організації нового специфічного українсько-козацького націонал-соціалістичного фашистського укладу народного життя”.

Полтавець неодноразово звертався з листом до Гітлера і пропонував йому взяти у своє розпорядження козаків УНАКОР. Полтавець-Остряниця не раз казав, що “непохитна віра в правоту діла та в силу відродження талановитої, рвучої до життя Української Нації – суть запорука нашої перемоги”.
І все ж, які б не були правильні слова та наміри, будь-який ненімецький рух на території націонал-соціалістичної Німеччини був приречений. Гітлер не збирався ні з ким рахуватися, навіть із тими, хто хотів йому допомогти перемогти більшовицьку Москву. Він настільки увірував у силу свого народу та власний геній, що вважав, наче цього досить, аби перемогти увесь світ. Помилився німецький вождь…

Багатьох обурював агресивний авантюризм Полтавця-Остряниці – в принципі, необхідна риса козацького характеру, яка не раз допомагала Полтавцю-Остряниці долати малоросійське болото – як в Україні, так і на еміграції...
Що ж до недемократичних його поглядів та ксенофобії, то на це були об’єктивні причини. Ворогів України ненавидів він справді до запаморочення.
Що казати, наказний отаман Вільного козацтва був складною людиною. Як і Микола Міхновський, Леся Українка, Олена Пчілка, Тарас Шевченко. Бо загострені національні почуття цих великих українців приводили їх до вчинків і поглядів, які деякі сучасники засуджували.

З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Вернуться в «Новини ККВК»