Козакам були притаманні такі риси, як мужність, відвага, вірність, честь, патріотизм, любов до своєї Вітчизни.
Глибока релігійність, ревний захист православної віри — характерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?». Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах Вольностей Війська Запорозького понад 60 церков. Значення християнської віри для козаків було дуже важливим адже Бог оберігає православний народ, надає йому духовних сил у боротьбі з ворогами.
Культ побратимства, товаришування у свідомості козака був нерозривно пов’язаний із християнською ідеєю самопожертви заради ближнього. Козаки за власний кошт утримували лікарні, шпиталі, а також цілі церковні парафії, робили значні матеріальні внески у храми, прихожанами яких себе вважали. Найшановнішими церковними святами були Різдво, Великдень, Покрова. Чітко окреслювались традиції індивідуальної релігійності — кожен козак мав носити при собі «тілесний» хрест, будь-яка важлива справа починалася лише після молитви.
Повага до старшого – одне з славних звичаїв козаків. Звичай поваги і шани старшого за віком зобов’язує молодшого, перш за все, виявляти турботу, стриманість і готовність до надання допомоги і вимозі дотримуватись деякого етикету (при появі старого всі повинні були встати – козаки при формі докласти руку до головного убору, а без форми – зняти шапку і вклонитися).
У присутності старшого не дозволялося сидіти, курити, розмовляти (вступати в розмови без його дозволу) і тим більше – непристойно висловлюватися. Вважалося непристойним обганяти старого (старшого за віком), вимагалося випросити дозвіл пройти. При вході куди-небудь першим пропускали старшого.
Слова старшого були для молодшого обов’язковими. Молодший повинен проявляти терпіння і витримку, при будь-яких випадках не перечити. При загальних заходах та прийнятті рішень обов’язково запитувати думку старшого. При конфліктних ситуаціях, суперечках, розбратах, бійках слово старого було вирішальним і вимагалося негайне його виконання. Взагалі у козаків повага до старшого було внутрішньою потребою, у зверненні рідко можна було почути – «дід», «старий» та інше, а ласкаво вимовляється – «батько», «батьки».
Отже, культура козацької держави була багатогранною і самобутньою. Художні вподобання, демократичні настрої козацького середовища визначили колорит козацького розвитку української духовної культури. Козацтво акумулювало величезний духовний досвід XVII —XVIII ст., відтак залишивши в культурній свідомості нашого народу найглибший слід.
підготував Антон Волошин