Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Засновнику першої Запорізької Січі й Донського козацтва виповнюється 500 років

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Засновнику першої Запорізької Січі й Донського козацтва виповнюється 500 років

#1

Сообщение Kozak Taras » 12 ноя 2017, 22:10

Изображение

Він був настільки непересічною особистістю, що міг би стати чудовим прототипом для авантюрно-історичного роману Олександра Дюма. Його часто ототожнюють з героєм народної “Пісні про Байду”, що стала “козацьким шлягером”, а в літературі переважно звуть Байдою Вишневецьким.

Нині жодне ілюстроване видання про козацтво не обходиться без його портрета. Ба більше, його називають засновником не лише першої Запорізької Січі, але й Донського козацтва.

А його мученицьку смерть у тогочасній Європі сприймали як “оптимістичну трагедію” – перемогу православного християнського духу над мусульманством…

Утім, він не лише загинув як герой, чия смерть овіяна неймовірними легендами. Він і жив як личить легендарній особі – яскраво, відважно і особливо не переймаючись ані тим, як його вчинки трактують сучасники, ані тим більше – скільки іще століть згодом сперечатимуться про мотиви його вчинків у майбутньому.

Так народилася Січ

Як повторювала моя покійна бабця, заднім числом кожен мудрий. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Тому облишмо суперечки щодо мотивів, логічності та виправданості тих чи інших вчинків князя Вишневецького історикам – у них робота така. Бо, як на мене, головне для нас – те, що залишимо по собі.

Так от, на пам’ятнику нашому герою, відкритому 1999 року у Запоріжжі, на острові Хортиця, викарбувано: “Дмитро Вишневецький (Байда) (1517-1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554-1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ”.

Є невеликий пам’ятник князю і в дворі Вишневецького замку, де кожного року відбувається козацький фестиваль “Байда”. В Україні і навіть у Білорусії існують гурти, що й досі виконують “Пісню про Байду”, що здавна стала “козацьким шлягером”. А Пантелеймон Куліш створив поему “Байда”, герой якої постав ідеальним представником українського лицарства.

Зрештою, і малиновий прапор козацтва – данина пам’яті про гетьмана Вишневецького. Бо особистий штандарт князя – срібний хрест і золоті півмісяць та зірка на малиновому полі, – під яким запорожці ходили разом з ним у перші походи проти степової орди, передався в майбутньому на знамена Запорозької вольниці. …

Однією з найбільших заслуг православного князя Дмитра Вишневецького було будівництво на початку 1550-х років за його наказом добре укріпленого замку на дніпровському острові Мала Хортиця, що, по суті, став зразком першої Запорозької Січі на землях Русі.

1551 року король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов’язком.

Натомість осередком планів та амбіцій князя Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця – прообраз майбутньої Січі. Не зважаючи на застереження короля, Вишневецький 1553 року власним коштом розпочав будівництво фортеці на Малій Хортиці, куди до нього стікалися козаки.

Фортеця мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Основне завдання – перекрити Чорний шлях, що вів на північ від Чорного моря, через межиріччя Дніпра та Південного Бугу, на Полісся. Для цього Дмитро вирішив використати угодників та козаків. Бо Вишневецький направду був спроможний об’єднати козацьку вольницю: з одного боку, мав войовничий, авантюристичний характер, з іншого – був нащадком володарів цієї країни (князі Вишневецькі вели свій рід від Рюриковичів), тож відчував у собі державницьку силу.

Козаки радо прийняли і самого князя, і його наміри: фортецю будували так, як вважав за потрібне князь. Тоді ж козаки обрали його своїм гетьманом.

А вже невдовзі польський король і великий князь литовський Сиґізмунд ІІ почав отримувати листи-погрози від султана, що вимагав вжити рішучих заходів проти Дмитра і покарати його. Скаржився і кримський хан Девлет-Гірей.

Отож, заклавши на Хортиці перший укріплений замок, поводячи себе незалежно від намагань польської влади контролювати Січ, князь почав виособлювати запорозьке козацтво в автономну, а згодом – і самостійну від польсько-литовської держави організацію.

А що Вишневецький не припиняв заборонених королем операцій проти татар, то постійні скарги королю поставили його перед вибором: або стати слухняним старостою, або ж ігнорувати польську владу і чинити по-своєму. І князь обрав козакування – відмовився від посади старости.

За підмогою – до Роксолани?

Утім, вже влітку того ж 1553-го Вишневецький несподівано покидає Малу Хортицю й з усім своїм військом йде у Константинополь, до самого султана Сулеймана I. Відвага на межі самогубства, враховуючи його недавні напади на турецькі фортеці.

Історики й досі сперечаються про мотиви цього вчинку: чи то, не маючи достатньої підтримки від короля, намагався у такий спосіб справити на нього відповідне враження, чи то прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через того здобути вплив на кримського хана. Утім, був і особистий мотив – їхав визволяти з полону родину загиблого дядька (зокрема, його вдову – княгиню Марію).

Припускають, що його безпечному перебуванню у столиці османів сприяла кохана дружина султана Роксолана, завдяки якій на той час вдалося призупинити напади татар і турків на українські землі. Допомогла Роксолана його планам, чи ні, невідомо, але він таки добрався до султана і як незалежний князь домагався прихильності у справі творення української держави, сюзереном якої бачив Сулеймана ІІ, сина Роксолани.

Бо, створюючи організовану збройну силу там, де схрещувалися мусульманський та християнський світи, Вишневецький першим усвідомив: беручи під контроль Північне Причорномор’я, він не лише започатковує відродження української держави, але й застереже її від грізної небезпеки, спричиненої сусідством з могутнім Кримським ханством, якому протегувала надзвичайно сильна Османська Порта. Тож поїздку Вишневецького до Константинополя та зустріч із самим султаном можна вважати першим виходом українського козацтва на арену міжнародних відносин.

Изображение

Між трьома кувадлами

Перебування Вишневецького у Туреччині налякало Польщу. Боялися, що князь наведе на польські землі турків. Тож перед поверненням Вишневецький не лише подбав, щоб у Польщі його зустріли приязно, але й одержав назад свої староства – канівське та черкаське – і доручення тримати на Хортиці сторожу проти татар і, водночас… стримувати надмірну активність козаків.

Так Дмитро стає об’єктом зовнішньополітичних розрахунків Польщі, Москви та Криму. Крим прагнув використати козацтво і князя в боротьбі з Москвою. Натомість, Москва провокувала напади Вишневецького на Крим і таким чином вносила постійні чвари у відносини між Великим князівством Литовським і Кримом. З іншого боку, Польща, санкціонуючи співпрацю князя з Москвою, прагнула зіткнути Москву з Кримом.

Сам же князь, на думку М.Грушевського, проводив власну політику – як спираючись на Литву та Москву, так і протистоячи їм. Бо почувався вільним від зобов’язань будь-якому володареві:

“Султане, цісарю, королю, царю!
Ваш гнів довіку не злякає, І ваші милості мене не куплять.
Про все байдуже Байді Запорожцю…”

Ігноруючи настрої польського короля, він зосереджується на боротьбі з татарами й турками. Готує великий похід на Крим і навіть звертається по допомогу до Сигізмунда ІІ та російського царя Івана Грозного: просить війська та гармат. Король на його прохання не зреагував, а цар лише прислав посланців із грамотою і дарунками. Тоді Дмитро повідомляє про свій намір покинути короля і перейти на службу до царя. А що цар реагує на такі пропозиції обережно, то Дмитро вирішує показати себе: у жовтні 1556 р. козаки захопили фортецю Іслам-Кермен. Хан жаліється королю. На що король відповідає: ми ж знаємо, що він у вас бував, подарунки отримав, тому його й на кордоні поставили, сподіваючись, що він залишається вашим другом…

Така діяльність князя Вишневецького започаткувала різновекторну міжнародну політику Війська Запорозького, основою якої стали часті зміни гетьманами українського козацтва впливових міжнародних зверхників задля тиску на того чи іншого володаря.

Зібравши навколо себе розрізнені козацькі ватаги, Вишневецький розпочав складну і небезпечну зовнішньополітичну гру, що полягала у відмові від підлеглості законному суверену на користь іншого монарха задля ефективної боротьби проти татарської загрози.

Вважається, що перші великі й резонансні морські походи запорожців на татар і турків починаються саме за Дмитра.

Засновник Донського козацтва

Важливим спадком князя Вишневецького були і його дії з поширення вольностей Війська Запорозького на схід і південь, особливо на правому березі Дону (території нинішньої Росії – Авт.), з усіма землями, які належали ще у Княжу добу русичам – від Волині та Буковини до Середнього і Нижнього Подоння і далі аж на Кубань, колишнє Тмутараканське князівство.

1560-го року князь Вишневецький на чолі 5000 козаків вирушає у похід проти Кримського ханства. Його військо підійшло до устя Дону та обложило фортецю Азов, завдяки якій турки контролювали північно-східне узбережжя Азовського моря. Для Османської імперії ця атака українського ватажка стала великою несподіванкою, адже це сталося вперше з часу заснування Азовської фортеці – важливого стратегічного пункту на стародавньому Шовковому шляху.

А що здобути могутню фортецю штурмом Вишневецький не зміг, то вирішив переграти турків тактично – навіки перекривши їм через Дон шлях на схід України та углиб Росії. За 70 кілометрів від Азова вверх по Дону князь Дмитро засновує козацьке містечко, яке називає Черкаський городок – на згадку про українські Черкаси, де розпочиналася його бойова служба, і звідки походили його запорізькі козаки. Так само, як Запорізька Січ мала перекривати шлях татарам та туркам уверх Дніпром, Черкаський городок перекривав їм шлях Доном. А першим донським отаманом став виходець з Черкас Михайло Черкашенин, з якого і розпочинається історія Донського козацтва.

Залишивши козацьку сторожу на Дону, Дмитро Вишневецький з рештою війська іде на Кубань. Черкаський городок з того часу стає осередком козачого життя на Дону, а згодом, під іменем Черкаська, столицею всього Війська Донського. Центром донського козацтва він залишатиметься майже 250 років, до 1805-го року, коли отаман Платов переніс столицю козаків на нове місце, надавши їй, на згадку про стару, ім’я Новочеркаська. А перше поселення, яке заснував князь Дмитро Вишневецький, нині називається станицею Старочеркаською (Аксайський район Ростовської області Росії).

Першими поселенцями Черкаського городка також були українські запорізькі козаки, що прийшли у Росію разом з Дмитром Вишневецьким. Вони і стали ядром майбутнього донського козацтва.

Изображение

Жертва зради і мученик віри

Смерть Вишневецького була мученицькою: його – після підступної зради начебто союзника у боротьбі за молдовський трон й полону – повісили за ребро на гак фортечного муру в Галаті – одному зі стамбульських кварталів. Князь страждав три дні, зазнаючи й інших тортур – йому відрубали руку й ногу. Попри це всі три дні він щодуху проклинав магометанську віру. Не стерпівши тих проклять, турки вбили мужнього воїна стрілою.

Така смерть князя від рук ворогів християнської віри певним чином “освятила” цю подію: свідомо чи несвідомо напрошувалися паралелі зі страстями та смертю Ісуса Христа. Так трагічна смерть Вишневецького породила народну “Пісню про Байду”, хоча в останній причина страти зовсім інша. “Цар турецький” пропонує Байді одружитися з його дочкою та стати “паном на всю Вкраїночку”. Але Байда таку пропозицію не приймає. І основним аргументом у цій відмові є “проклята” віра царя, тож, відповідно, царівна – “поганая”. Ця відмова ображає царя і він наказує стратити козака, повісивши його на гаку. Але й будучи підвішеним на гаку, Байда примудряється отримати від джури лука та з нього застрілити і царя, і його доньку, і царицю. Пригадуєте:

“Ой, як стрілив, – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку – в головоньку”.

Здивовані його відвагою й завзяттям, турки розділили між собою його серце й з’їли, щоб і собі перейняти Байдиної сміливості й зневаги смерті. …

Серед представникiв суспiльної елiти, яких штовхала у Поле жадоба пригод i рицарської слави, князь Вишневецький, за образним висловом М. Грушевського, пролетiв “особливо блискучим, променистим метеором українським небосхилом. Його коротка авантюристична бiографiя i горда вiдвага без перебiльшення перегорнули нову сторiнку в iсторiї України”.

Про зухвалі виправи Вишневецького у Криму з подивом гомоніла уся Європа. А козаки стали розглядати себе як незалежну військово-політичну силу. Козаки любили й шанували свого гетьмана за самостійний та авантюрний характер; він багато в чому сприяв формуванню козацької ментальності. Князь Дмитро був по-справжньому незалежним як від польського короля, так і від московського царя, яким він служив лише доти, доки вони підтримували його власні наміри та дії.

Зі смертю Байди його родовід перервався, бо він не мав дітей. Зате про його племінника, князя Ярему Вишневецького, король Владислав IV якось не без іронії сказав московським послам: “Князь Ярема має більше прав на Москву, ніж московський цар на Ромни”. Син Яреми, Михал-Томаш Корибут-Вишневецький став польським королем, але на ньому й скінчився рід Вишневецьких…

Юрій НИКОРАК
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Ответить

Вернуться в «Новини ККВК»