Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Козацький Реєстр 1638 р.

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Козацький Реєстр 1638 р.

#1

Сообщение Kozak Taras » 20 дек 2017, 18:52

Изображение

У статті аналізується козацький реєстр 1638 p.- одне з джерел історії України, що містить відомості про структуру, особовий та етнічний склад Війська Запорозького напередодні Національно- визвольної війни середини XVII cm.

Серед розмаїття документальних джерел з істо­рії українського козацтва важливе місце належить реєстрам. Лаконічні рядки списків містять різно­бічну інформацію щодо епохи, в яку вони були складені, та людей, причетних до почесної в се­редні віки військової служби. До середини XVII ст. відомі козацькі реєстри 1581 та 1649 р. Ці унікальні історичні пам’ятки неодноразово аналізувалися іс­ториками та мовознавцями [1]. На жаль, інші реєст­ри збереглися лише частково. Найповніші дані, які стосуються насамперед козацької старшини, знахо­ димо у реєстрі Війська Запорозького 1638 р. Оче­видно, саме через неповноту цей реєстр так і не став об’єктом наукового дослідження.

Значення кожного історичного джерела розкри­вається в результаті з’ясування причини та умов його виникнення. Розташування на території Київ­ського воєводства більшості учасників Хотинської війни 1621 р., в якій брало участь понад 40 тис. ко­заків, сприяло подальшому процесу покозачення селян та міщан. Зростання чисельності козацтва спостерігалося і в ході повстань під проводом геть­манів Марка Жмайла, Тараса Федоровича та Івана Сулими.

Зважаючії на розгортання збройної боротьби українського козацтва за розширення суспільних прав і привілеїв, навесні 1638 р. варшавський валь­ний сейм прийняв постанову під назвою «Ордина­ція Війська Запорозького реєстрового, що пере­буває на службі Речі Посполитої» [2]. На «вічні часи» знищувалися права козаків на обрання стар­шин, ведення козацького судочинства, забороня­лося проживання у містах, крім прикордонних. Однак сувора постанова не пригасила прагнення козаків збільшити чисельність реєстрового вій­ська і відстоювати «вольності стародавні» силою зброї.

Незважаючи на урядові заходи, протягом квітня-липня 1638 р. на Подніпров’ї тривало козацьке повстання під проводом гетьманів Якова Острянина та Дмитра Гуні. Після героїчної оборони на Старці частина козаків відійшла на Запорожжя, а решта уклала угоду з урядовими комісарами про припинення збройної боротьби і прийняття «Орди­нації».
9 вересня в Києві зібралася старшинська рада, на якій коронний польний гетьман Микола Потоцький розпорядився сформувати новий ре­єстр, що згодом мав бути затвердженим на черго­вому вальному сеймі Речі Посполитої. Робота зі створення реєстру інтенсивно проводилась у кож­ному полку полковою та сотенною старшиною, а потім списки передавалися старшому Війська За­порозького. 4 грудня 1638 р. в урочищі Маслів Став відбулася остаточна комісія королівських комісарів з козаками, яка й започаткувала реалізацію поло­жень вального сейму.

Насамперед було впорядковане шеститисячне реєстрове військо. Замість традиційної посади старшого або ж поручника призначався королів­ський комісар шляхтич Петро Коморовський. При­ значалися також військові осавули, полковники та полкові осавули. Затвердженню підлягали нижчі посадовці, обрані самими козаками: сотники та отамани, а також рядовий склад реєстровців.

За тогочасною традицією один примірник ре­єстру мав перебувати в канцелярії коронного геть­мана Речі Посполитої у Варшаві, а другий – у рези­денції старшого Війська Запорозького. Проте ціл­ком очевидно, що буремні події середини XVII ст. в Україні не сприяли збереженню даного документа. Відповідно досить швидко його актуальність була втрачена і для варшавських урядовців. Тому дово­диться звертатися до інших джерел, в яких були зафіксовані прізвища козаків, що ввійшли до ре­єстру 1638 р. Список козацької старшини майже повністю зберігся у щоденнику ченця домінікан­ського ордену Шимона Окольського, який у чині військового капелана супроводжував коронне вій­сько під час каральних експедицій на Подніпров’я в 1637-1638 pp. Згодом щоденник побачив світ у дру­карні Замойської академії. Літопис бойових звитяг отримав високу оцінку сучасників, а на могилі ав­тора в Перемишлі були викарбувані слова сердеч­ної любові від польського рицарства. Історична цінність твору зумовила повернення до його пере­видання через два століття Казимиром Туровським у Кракові [3]. Скорочений варіант щоденника ро­сійською мовою був вміщений В. Антоновичем у другому випуску «Мемуаров, относящихся к истории Южной Руси» [4].

Цінність щоденника Шимона Окольського полягає не лише в детальному викладі побаченого, прикрашеного в дусі часу цитатами з античних ав­торів, різноманітними моральними сентенціями та поетичними епітафіями, що свідчило про високий рівень освіченості та літературний хист, а й наве­ денням автором документальних матеріалів. До останніх належить і ухвала Маслоставської комісії, яка затвердила козацький реєстр, що проіснував до початку Національно-визвольної війни середини XVII ст.

Аналіз реєстру дає змогу простежити еволю­цію структури Війська Запорозького протягом 20-40-х років. Збільшення його чисельності до 6 тисяч згідно з Куруківською угодою 1625 р. по­клало початок формуванню полків за територіаль­ним принципом. Разом з тим в офіційних докумен­тах відсутні свідчення щодо їхніх назв, незважаючи на участь реєстровців у козацьких повстаннях та Смоленській війні 1632-1634 pp. Лише в акті Маслоставської комісії вперше фігурують Білоцер­ківський, Канівський, Корсунський, Черкаський, Чигиринський та Переяславський полки, кожен чи­сельністю до тисячі козаків. Полки чітко поділя­лися на сотні та десятки, які очолювали авторитетні й заслужені козаки. Однак за реєстром неможливо відтворити назви цих нижчих структурних підроз­ділів, якщо вони й існували. У реєстрі 1649 р. сотні називалися за сотенними містами, наприклад Боровицька, Крилівська чи Смілянська у Чигиринсько­му полку, або ж за прізвищами сотників – Гунина, Климова, Андріїва в Канівському полку [5]. Цілком можливо, що цей принцип застосовувався й раніше у реєстровому війську. До речі, назви куренів на Запорозькій Січі також встановлювалися за ім’ям, прізвищем чи прізвиськом отамана або ж назвою місцевості, звідки приходили козаки.

Другою особою у реєстрі мала б бути записана людина, яка відповідала за матеріальну базу й озброєння війська, тобто обозний [6]. Однак арти­лерія, що становила гордість Війська Запорозького, за рішенням ради в Києві була відправлена у супро­воді 20 козаків до Канева. Очевидно, контроль над нею покладався на військового осавула. Таким чи­ном реєстровцям було заборонено доступ до зброї, що успішно використовувалася ними під час ко­зацьких повстань.

За традицією, встановленою розпорядженням коронного гетьмана Єжи Язловецького від 5 червня 1572 p., функції судді Війська Запорозького вико­нував старший реєстру [7]. Лише наприкінці XVI ст. із збільшенням війська до тисячі козаків з’являється посада судді. За Куруківською угодою 1625 р. оплата його праці прирівнювалася до пол­ковницької й оцінювалась у 100 злотих щорічно [8]. Водночас утиски козацьких привілеїв згідно з «Ор­ динацією» торкнулися й козацького судочинства, яке уряд намагався взяти під контроль. Ймовірно, що верховним суддею знову ставав старший реєст­ру, а саме королівський комісар Петро Коморовський.

Найскладніше питання виникає при тлумаченні відсутності посади писаря, адже до кола його обо­ в’язків входило не лише ведення канцелярії, а й видача платні козакам. Ці функції наврядчи могли виконувати військові розпорядники-осавули, а тим паче полковники або ж сотники. Можна припусти­ти, що згодом посади писаря, судді та обозного за об’єктивних потреб були поновлені, хоча відомості про верхівку реєстру до 1648 р. не збереглися. Брак свідчень у рішенні Маслоставської комісії про на­ явність таких важливих посад важко пояснити і недбалістю упорядників при виданні щоденника Шимона Окольського.

Цінними у реєстрі є також відомості про плату за службу керівному складу Війська Запорозького. Вони свідчать про зростання видатків з королів­ської казни для підтримання «спокою» в Україні у порівнянні з Куруківською угодою. Про розмір платні призначеному урядовому комісару та пол­ковникам у постанові Маслоставської комісії не вказується. Водночас винагорода військових оса­вулів зросла зі 150 до 600 злотих, полкових осавулів відповідно з 50 до 250 злотих. Сотникам признача­лася річна платня у 200 злотих, а отаманам або ж поручникам – 60 злотих [9].

Особовий склад реєстру свідчить про наявність у ньому не лише козаків, які відзначилися на дер­жавній службі, а й тих, хто брав участь у повстанні за права та привілеї зі зброєю в руках. Це чітко простежується при порівнянні Боровицької угоди (грудень 1637 р.) та Маслоставської комісії, різниця в часі між якими незначна. Так, військовий осавул Левко Буднівський зберіг свою посаду у Війську Запорозькому, оскільки, на думку Шимона Околь­ського, під час повстання був «добрим прикладом збереження вірності та підданства» [10]. Анало­гічну характеристику домініканський чернець дав і другому призначеному військовому осавулу Ілляшу Караїмовичу, який раніше обіймав посаду пере­ яславського полковника. Канівський полковник Андрій Лобода, білоцерківський Яцина Лютренко та корсунський Максим Нестеренко були обрані сотниками у відповідних полках. На такій же поса­ді в Чигиринському полку опинився й військовий писар Богдан Хмельницький.

Згідно з «Ординацією» полковниками реєстро­вих призначалися шляхтичі. У реєстрі 1638 р. лише корсунський – Кирило Чиж – українського похо­дження, всі інші – Ян Гижицький, Станіслав Олдаковський, Амвросій Секержинський, Станіслав Калевський, Ян Закревський – польського. Тобто призначення свідчать про цілеспрямоване втручан­ня уряду Речі Посполитої у внутрішні справи ко­ зацтва.

При формуванні нового уряду в кожному полку було обрано по 10 сотників, проте у Переяслав­ському, за щоденником Шимона Окольського, вка­зано лише дев’ять прізвищ. Ймовірно, що десяте було втрачене при перевиданні твору. Тим часом зіставлення джерел за 1638 рік дає змогу зробити певні припущення. Під час козацької ради у Києві 9 вересня було складено «Інструкцію» Війська За­порозького до короля, яку доставило у Варшаву посольство, очолюване Романом Половцем. Доку­мент підписали полковники Левко Буднівський, Ро­ман Пешта, Каленик Прокопович, Михайло Манойлович, Іван Боярин та Василь Сакун [11]. У чет­вертому пункті «Інструкції» Іван Боярин названий канівським полковником, а про посади інших мож на лише здогадуватися. Очевидно, існував принцип заняття ними посад осавулів у відповідних полках (виняток – Левко Буднівський): Черкаському – Каленик Прокопович, Чигиринському – Роман Пешта; сотників: Канівському – Іван Боярин, Корсунському – Михайло Манойлович. Зважаючи на пониження в посаді у порівнянні з Боровицькою угодою білоцерківського полковника Яцини Лютренка, можна припустити, що у вересні її тимча­сово на час складання реєстру займав Левко Буд­нівський. Відповідно на Маслоставській комісії 4 грудня десятим сотником Переяславського полку мав бути обраний Василь Сакун. До речі, у другому пункті «Інструкції» вказувалося, що до особливого розпорядження короля загін на Запорожжі повинен складатися з 60 чоловік і до нього має входити по 10 козаків від кожного полку [12]. Очолив загін Андрій Муха, який уже через три місяці числився сотником Чигиринського полку.

Обрані при сотниках отаманами або ж поруч­никами козаки мали виконувати функції сотенних осавулів, офіційну посаду яких було запроваджено в ході Національно-визвольної війни 1648-1657 pp. Прізвища трьох отаманів у Черкаському, Переяс­лавському та Канівському полках не збереглися, хоча є підстави вважати, що в першому виданні щоденника Шимона Окольського вони мали бути.

Реєстр 1638 р. є важливим джерелом і для до­ слідження генеалогії козацьких родин до середини XVII ст., адже на сьогодні про них відомо небагато, окрім хіба що Хмельницьких, Судим та Федорови­чів [13]. Так, київські зем’яни Мухи були пред­ ставлені у реєстрі 1581р. козаком Власом [ 14], а під час Маслоставської комісії Андрій Муха затвер­джується сотником Чигиринського полку. З київ­ської родини Прокоповичів полковим осавулою був призначений Каленик, ймовірно один з пращурів ученого й просвітника першої половини XVIII ст. Феофана Прокоповича. Вихідці з київського шля­хетського роду Ворон або ж Вороничів Михайло та Григорій були обрані сотниками Переяславського полку. їх нащадки Федір та Мартин Ворони одер­жали від гетьмана Богдана Хмельницького (1656) рангові маєтності, включаючи села Севастяновичі, Буки, Вадковичі, Туровичі та Бурновичі Стародубського полку [15].

Шляхтич Віктор Мокієвський у 1618 р. брав участь у поході польського війська, очолюваного королевичем Владиславом, до Москви [16], а через два десятиліття, можливо, його син Лесько був при­ значений осавулом, а Северин обраний сотником Переяславського полку. Аналогічні посади в Корсунському полку займали брати Нестеренки – Іван та Максим. Очевидно, не випадково останній у 1653 р. був обраний корсунським полковни­ком [17].

З другої половини XVI ст. збереглися свідчення про козацький рід Івановичів. Жалуваною грамо­ тою короля Сигізмунда II Августа від 4 жовтня 1571 р. «товаришу низових козаків» Омеляну Іва­новичу надавалася земля на р. Ворсклі за охорону південного прикордоння Речі Посполитої [18]. Гри­горій Іванович фігурує у реєстрі Війська Запорозь­кого 1581 р. [19], Левко у 1629 р. був обраний на Запорожжі козацьким гетьманом [20], Сава у 1638 p.- сотником Черкаського полку. Спадкоємець Барабаша Черкащанина, зафіксованого в козаць­кому реєстрі 1581 р. [21], Дмитро володів булавою старшого Війська Запорозького у 1617 р. [22]. Богуш Барабаш у 1638 р. був обраний сотником Чер­каського полку, а Іван у 1646 р. з Богданом Хмель­ницьким та Ілляшем Караїмовичем їздив до короля Владислава IV на переговори щодо організації вій­ськової експедиції до Криму [23]. У квітні 1648 р. Іван Барабаш загинув у сутичці з реєстровцями, які перейшли на бік повстанського війська Богдана Хмельницького. Михайло Барабаш записаний се­ред старшин Черкаського полку 1649 р. [24]. Кошо­вий отаман Яків Барабаш разом із полтавським полковником Мартином Пушкарем у 1658 р. очо­лював боротьбу проти гетьмана Івана Виговського.

Спадкоємність козацьких родинних традицій можна простежити і при зіставленні реєстру 1638 та 1649 pp., створеного за Зборівською угодою. Більшість учасників боротьби за «козацькі вольності» 30-х років взяли участь у Національно-виз­вольній війні, хоча через 11 років лише окремі прі­звища козацької еліти знову були зафіксовані в од­ній з найвизначніших пам’яток української історії. Так, чигиринські сотники Богдан Хмельницький та Федір Якубович досягай посад відповідно гетьма­ на Війська Запорозького та чигиринського полков­ника [25]. Корсунський отаман Яцько Голубицький зайняв одну з високих посад однойменного полку, очолюваного Лук’яном Мозирею [26]. Подібна ево­люція відбулася і в Канівському полку Глатом Тичиною [27]. Цілком можливо, що саме сини або ж брати сотників Савки Москаленка – Захарко і Макар у Білоцерківському полку, Семена Василенка – Єрмашко і Михайло – у Чигиринському, Павла Гайдученка – Захарко і Яцько – у Корсунському [28] посіли старшинські посади у рядах повстан­ського війська. Велика ймовірність родинних зв’яз­ків козацької старшини у згаданих реєстрах існує і між чигиринським сотником Степаном Якимовичем та Жаданом Якимовичем, канівським отама­ном Олексою Гришковичем та Семеном Гришковичем, переяславським сотником Василем Сакуном та Іваном Сакуненком [29] і т.д.

Окремого дослідження потребує етнічний склад козацької старшини Війська Запорозького 1638 р. Цілком закономірно, що при домінуванні українців у ньому присутні також особи білорусь­кого, польського та литовського походження. Ціка­ві результати міг би дати й лінгвістичний аналіз пам’ятки. При цьому слід враховувати, що вживан­ня особових іменувань навіть у тогочасних офіцій­них документах не набуло чіткого регламентуван­ня, відзначалося різноманітністю форм і нестабіль­ністю їх використання.

Таким чином, незважаючи на наявність лише прізвищ козацької старшини, реєстр 1638 р. є важ­ ливим джерелом для вивчення вітчизняної історії першої половини XVII ст. Він містить цікаву інфор­мацію про структуру, розмір платні, особовий та етнічний склад Війська Запорозького, може бути використаний для студіювання генеалогії козаць­ких родин в Україні.

Реєстр Війська Запорозького 1638 р.

Старший реєстру-Петро Коморовський. Військові осавули : Левко Буднівський, Ілляш Караїмович.

Черкаський полк

Полковник – Ян Гнжищький, осавул – Каленик Прокопович. Сотники : Григорій Себастянович, Сава Іва­нович, Мартин Грицькович, Онисько Заєць, Богуш Барабаш, Прокіп Лазенко, Данило Городченя, Мусій Опара, Богдан Топига, Себастян Богуславський. Отаман и при сотниках : Гаврило Ганус, Андрій Лясота, Дмитро Трохимович, Ярош Золотоновський, Мисько Петрович, Гринеч Шухад, Се­мен Пулвіка, Оліфер Дзьоболда, Іван Лобаченко.

Переяславський полк

Полковник – Станіслав Олдаковський, о с а в у л – Лесько Мокієвський. Сотники : Василь Сакун, Михайло Ворона, Северин Мокієвський, Мисько Пашкевич, Федір Лютай, Григорій Ворона, Михайло Залеський, Захарій Юхотинський, Михайло Куша, Остап Лісович. Отаман и при сотниках : Іван Гладкий, Михайло Болдко, Іван Зборовський, Яцько Рума- ніка, Донецький, Мисько Батояка, Михайло Янейко, Гаврило Калущенко, Нехойд Берчанин.

Канівський полк

Полковник – Амвросій Секержинський, о с а в у л – Яків Андріянович. Сотники : Іван Боярин, Андрій Лобода, Петро Маркович, Лукаш Криштофович, Матвій Кожушенко, Данило Дробистенко, Андрій Гунько, Ілько Бут, Яцько Костенко, Федір Дукаренко. Отаман и при сотниках : Грицько Щербиненко, Тарас Онуфрійович, Гаврило Грудина, Яцько Борисенко, Олекса Гришкович, Андрій Станкевич, Гнат Тичина, Матвій Глуд, Борис Оно- шенко.

Корсунський полк

Полковник – Кирило Чиж, осавул – Іван Нестеренко. Сотники : Михайло Манойлович, Максим Нестеренко, Павло Гаидученко, Іван Ющенко, Андрій Балаксієнко, Микола Вояновський, Яцько Якубенко, Сасько Демидович, Богдан Щисковський, Мисько Іваниченко. Отаман и пр и сотниках : Лесько Гайдзевич, Семен Москаль, Процик Унішенко, Яцько Голубицький, Нестор Костенко, Яхно Лівійський, Михайло Скиба, Федко Брасуленко, Федор Жолудь, Кузьма Череваненко.

Білоцерківський полк

Полковник – Станіслав Калевський, о с а в у л – Мусій Коробченко. Сотники : Яцько Кліша, Яцько Сверченко, Сахно Керичник, Данило Гима, Степан Семченко, Яцина Лютренко, Савка Москаленко, Матвій Половський, Гаврило Гроленко, Тишко Кліша. Отамани при сотниках : Мисько Оледоха, Грицько Куриненко, Данило Писаренко, Іван Селіван, Стецько Гуршенко, Іван Голеник, Харко Народенко, Васько Путивлець, Іван Кривда, Васько Блабла.

Чигиринський полк

Полковник – Ян Закревський, осавул – Роман Пешта. Сотники : Богдан Хмельницький, Федір Яку­бович, Дорош Кучкович, Павло Смітка, Степан Якимович, Василь Мацкович, Григорій Нужний, Андрій Муха, Федір Вешняк, Семен Василенко. Отаман и при сотниках : Онисько Бут, Костянтин Занкович, Васько Гайдук, Конрад Бартул, Микола Потерацький, Трохим Боровицький, Бузан Кізарченко, Яцько Тараненко, Сташко Медведовський, Іванішовський.

УДК 947.04 (Укр.) Щербак В. О.
НАУКОВІ ЗАПИСКИ. Том 20. Історичні науки. Ч. 2

1. Стороженко А. В. Стефан Баторий и днепровские козаки.- К., 1904- С 16-18;
Грушевський М. Історія України-Руси.- К., 1995.- Т. 7.- С 155-157;
Міжетнічні зв’язки в україн­ ській антропонімії XVII ст.- К., 1989;
Реєстр Війська Запо­розького 1649 року- К., 1995;
Luber S. und Rostankowski P. Die Herkunft der im Jahre 1581 registrierten Zaporogcr Kozaken // Geschieh Ost Europas, 1980.- Band 28.- S. 368-390.
2. Воссоединение Украины с Россией. Документы и матери­ алы.-М., 1954.-T. 1.-C. 255.
3. Книга містить щоденники за 1637 та 1638 pp., за тогочасною традицією присвячені військовим керівникам походів: Dyariusz transakeyi wojennej miQdzy wojskiem koronnem і zaporoskiem, w r. 1637, miesia_ca grudnia, przez Jasnie Wielmoznego JMR Mikolaja ζ Potoka Potockiego, wojcwode braclawskiego, hetmana polnego koronnego, generala podolskiego, kamienieckiego, latyczowskiego, nizinskiego etc. staroste, szczçsliwie zaczçtej і dokonczonej, za dozwoleniem starszych wydany przez w. o. Szymona Okolskiego, zakonu dominika swiQtego kaznodzieje wojskowego; Kontynuacya dyariusza wojennego, czuloscia. jasnie wielmoznych ich meiöw panow hetmanöw koronnych, ochota cnego rycerstwa polskiego, nad zawziçtymi w uporze krzywopzysieglych і swowolnych kozakami, w roku 1638 odprawiona, do wiadomosci koronie і wielkiemu ksiçstwu litewskiemu, za dozwoleniem przcloonych, przcz w. o. Szymona Okolskiego- Krakow, 1858 (далі – Dyariusz).
4. Дневник Симеона Окольского (1637-1638 гг.) II Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси.- К., 1898.- Вып. 2- С. 168-289.
5. Реєстр Війська Запорозького 1649 року- С. 31, 35, 41, ПО, 114, 118.
6. UzQdnicy ccutralni і narodowi Polski XIV-XVIII wicku. Spisy.- Kornik, 1992.- S. 92-98.
7. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России- СПб., 1847.-T. 2.-C. 176.
8. Архив Юго-Западной России-К., 1861-Ч. 3.-T. 1.-C.288 (далі – Архив ЮЗР).
9. Архив ЮЗР,- Ч. 3.- Т. 1,- С. 288; Dyariusz.- S. 193-195.
10. Dyariusz.- S. 193
11. Ibid.-S. 188.
12. Ibid.-S. 187.
13. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV- середина XVII ст.- К., 2000.- С. 138-146.
14. Zrodla dziejowe- Warszawa, 1894.- T. 20 – S. 159.
15. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький.- Львів, 1990.- С. 189.
16. Архив ЮЗР.- Ч. 3.- Т. 1,- С 189.
17. Крип ‘якевич І. П. Студії над державою Богдана Хмельниць­ кого // Записки наукового товариства ім. Шевченка.- Львів, 1931.-T. 151.-C. 131.
18. Материалы по истории козацкого землевладения 1494— 1668 гг. II Чтения Исторического общества Нестора-лето­ писца.- К., 1894- Кн. 8,- Отд. 3.- С. 14.
19. Zrodla dziejowe- T. 20 – S. 156.
20. Голобуцький В. О. Запорозьке козацтво- К., 1994,- С. 280.
21. Zrodla dziejowe.- T. 20 – S. 162.
22. Антонович В. Неизвестный гетман и его приказ // Вибрані історичні та публіцистичні твори.- К., 1995- С. 189.
23. Голобуцький В. О. Назв. праця.- С. 352.
24. Реєстр Війська Запорозького 1649 року,- С. 64.
25. Там само.- С. 27.
26. Там само.- С 132.
27. Там само.- С 97.
28. Там само- С 27, 132, 169.
29. Там само- С 27, 63, 97.

V. О. Shcherbak
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Ответить

Вернуться в «Новини ККВК»