Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Як Вільні Козаки запорозькі клейноди у Керенського відбирали

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Як Вільні Козаки запорозькі клейноди у Керенського відбирали

#1

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 04 фев 2018, 16:55

Дорога до Петрограда видалася нелегкою. До міста на Неві добиралися в основному в «теплушках», вщерть переповнених солдатами, серед яких було чимало росіян, котрі, дезертирувавши з Південно-Західного фронту, прямували на Московщину. На багатьох станціях і навіть полустанках потяги подовгу зупинялися, що виводило з себе не тільки курінного Звенигородського коша Вільного Козацтва Опанаса Шаповала, а й досить стриманого вільнокозацького старшину – полковника Івана Полтавця-Остряницю, на яких покладалася надзвичайна місія: повернути зі столиці Росії запорозькі клейноди, що зберігалися там після зруйнування Січі генералом Текеличем за наказом Катерини II. Про «вкрадені» царицею козацькі святині Вільному Козацтву, перший кіш якого було сформовано у Звенигородському повіті тодішньої Київщини у квітні 1917 року для «оборони вольностей та охорони ладу», стало відомо від того ж Полтавця-Остряниці. Він походив з давнього козацького роду і чув про це ще в ранньому дитинстві. Тож кому, як не йому, було й «визволяти» запорозькі клейноди?
До пари Полтавцю-Остряниці цілком підходив Опанас Шаповал, котрий, як писав потім у своїх спогадах генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник, «був справжнім типом запорожця: не любив старий байдики бить, його так і тягло на коня і до бою». Це у його, Шаповала виступі на Другому Всеукраїнському військовому з’їзді, що, попри заборону Тимчасового уряду, все ж відбувся у червні 1917 року в Києві, прозвучали слова про право сили і гаряче бажання творити власну державу, не озираючись на Москву: «Вільне Козацтво не просило дозволу організовуватися, він нам не потрібний. Вільне Козацтво здивувалося, що Керенський заборонив цей з’їзд. Ми знали, що Керенського ніхто не послухає, бо й на нас ця заборона справила таке враження, начебто вона зроблена урядом Туреччини або Німеччини. Якщо кацапи говорять, що українці хочуть захопити владу у Києві, то нема нічого дивного, бо ми тільки відберемо наше. Якщо Вільне Козацтво одержить наказ прийти до Києва і взяти під охорону наші інституції, то ми це зробимо, не питаючи дозволу…»
І досить скоро виявилося, що «дід Шаповал», як називали його поміж собою козаки, не жартував. Через місяць Звенигородський кіш Вільного козацтва без роздумів відгукнувся на заклик нещодавно сформованого у Києві Українського полку імені гетьмана Павла Полуботка скинути російську владу в Україні. На той час у Петрограді підняли повстання більшовики. Оскільки в столиці імперії панував хаос, кращої нагоди для звільнення від московського ярма нічого було й чекати. Полуботківці планували збройним шляхом узяти владу в Києві і змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Повсталі узгоджували свої дії з іншими українськими збройними формуваннями. Так, і до штабу Звенигородського коша прибув гонець з депешею, в якій йшлося про те, що звенигородчани у ніч на 18 липня мають роззброїти на підвладній їм території російські ешелони і вирушати до Києва на поміч повсталим полуботківцям.
Одними з перших у дорогу знявся Козачанський курінь під орудою «діда Шаповала». За ним підтягувалися інші. Завдання було успішно виконане. Невдовзі вільнокозаки заблокували ближні залізничні вузли і, захопивши зброю та гармати на станції Цвіткове, чотирма потягами поспішили до полуботківців. Проте, як дізналися під Києвом, повстання вже придушили урядові війська. Отож, не залишалося нічого іншого, як повернути назад.
Та як би там не було, виступ полуботківців і підтримка їх звенигородцями сприяли подальшому розвою вільнокозацького руху, що досить скоро поширився й на сусідні повіти Київщини, а згодом – й на Низ, Лівобережжя, Волинь і ставав загальноукраїнським. Вже в серпні 1917 року окрім Звенигородщини, були добре зорганізовані вільнокозацькі формування в Уманському, Канівському, Черкаському, Київському, Ніжинському, Бердичівському, Остерському та Борзнянському повітах. Відроджуючись, козацький стан волів нічим не відрізнятися від своїх попередників – запорозьких лицарів. Ось так і прийшло рішення про повернення козацьких клейнодів. І тепер посланці Вільного Козацтва, сповнені рішучості будь-що виконати завдання, все ж переймалися думкою: як то поведеться їм в столиці Росії?
До Петрограда, пробувши більше тижня в дорозі, вони прибилися вранці. «Дід», забувши про відпочинок з дороги, прямо з вокзалу поривався на пошук козацьких святинь. Та Полтавець-Остряниця остудив його запал, зауваживши, що поспіх у такій справі не годиться: вони мали десь «отаборитися», ввійти у перемовини з нещодавно створеною тут сотнею Українського Вільного Козацтва та точно встановити, де знаходиться те, за чим вони прибули. Про подальший перебіг подій маємо детальну оповідь в журналі «Українське козацтво» (№4, 1969 р.),записану з уст очевидців:
«…Полковник (Полтавець-Остряниця. – Ф.Б.) зайшов зі своїми козаками в Історичний музей і насильно відібрав там усі українські козацькі прапори та старовинну козацьку зброю і все те переніс до готелю, в якому мешкав, і в коридорах… поставив озброєну козацьку варту».
Звичайно, про «бешкет» в музеї стало відомо Керенському. Вирішивши однак не рубати з плеча, аби ще більше не розізлити українців, він пішов на перемовини з Полтавцем-Остряницею. Проте віддати клейноди той навідріз відмовився, сказавши: «Нас пограбували, і я від імені Українського Вільного Козацтва відібрав награбоване і передам його власникові, себто Українській державі. Ми чужого не хочемо, але й свого не подаруємо».
Цілком можливо, що саме ті, відібрані в Росії, прапори і майоріли на майдані в Чигирині, де в жовтні 1917 року проходив перший Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. На з’їзді військовим отаманом козаки обрали Івана Полтавця-Остряницю, проте він, як згадував очевидець, «подякувавши за обрання, поклав всунутий йому в руку пірнач і відмовився». Але то вже інша історія…

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Відправлено через 57 секунд:
Козацький отаман Іван Полтавець-Остряниця
Изображение

Відправлено через 45 секунд:
Делегати першого Всеукраїнського з’їзду Вільного Козацтва у Чигирині. Жовтень, 1917 р.
Изображение

Ответить

Вернуться в «Новини ККВК»