Кінь для козака – друг, товариш і брат

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний хорунжий
Генеральний хорунжий
Сообщения: 2511
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 498 раз
Поблагодарили: 1664 раза

Кінь для козака – друг, товариш і брат

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 20 май 2018, 21:42

«Важко знайти що-небудь більш органічніше, аніж союз козака і коня, хіба що мати з немовлям можуть посперечатися з оним», – зауважував у XVIІ столітті західноєвропейський літописець

Изображение

Козак Мамай зі своїм коником-братиком

І сила, і розум
Дійсно, запорізький козак, який проводив більше половини свого життя у походах, цінував свого коня і любив його. У думах, що наспівували кобзарі, кінь був найріднішою істотою для українця: «У нього (козака) бідного сиротини, чорна бурка – його сват, сивий коник – його брат».
Зазвичай козаки були байдужі один до одного, проте до своїх коней січовики ставилися з великою ніжністю, довіряли їм найбільш сокровенні таємниці, ділилися з ними душевними переживаннями.
Коні також відрізнялися особливим відношенням до своїх господарів. Відомий історик Дмитро Яворницький писав про коней запорожців, що «ті були наділені надзвичайним розумом, силою і витривалістю»:
«Крикне, бувало, запорожець коневі «повзи», то він простягне передні ноги вперед, а задні назад, і повзе. А як почує свист козака, то відразу помчить до нього».
Смертельно поранений басурманською шаблею або кулею, козак просив коня – свого вірного друга – «розповісти» про загибель хазяїна в Січі і в далекій Україні. Загиблих у бою воїна і коня ховали разом. Причому часто-густо збруя похованого коня коштувала набагато більше, аніж спорядження і одяг його господаря.

Скакуни – на вагу золота
Проте не лише ліричні думи свідчать про особливе ставлення українців до коней. «Запорізькі козаки дбайливо утримують кінські заводи, – стверджував західноєвропейський мандрівник, що відвідав південь України в XVIІ столітті, – широкі степи із соковитою травою – ідеальне місце для вирощування коней». Про запорізькі угіддя говорили: «Там сіна – по коліна, свіжого пійла – по стійла». Отже, недивно, що землі навколо Січі були заповнені численними кінськими табунами.

Изображение

Більшість свого життя козаки-запорожці проводили у сідлі
Заможні козаки володіли сімома-десятьма сотнями скакунів, а особливо заможні – і того більше. За свідченням хронік, у 1712 році кримські татари під час раптового набігу захопили у полковника Опанаса Ковпака до семи тисяч коней. А останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський тільки за один раз продав 14 тисяч своїх скакунів.
Українські коні користувалися підвищеним попитом. Їх охоче купували для ратних справ поляки, росіяни, турки і татари. Зазвичай гарний кінь виступав у ролі коштовного підношення. Так, козаки-запорожці, що перебували по службових справах у Санкт-Петербурзі, часто-густо надсилали на Січ листи, адресовані кошовому і старшині, з таким проханням:
«Найпокірніше просимо вашу вельможність і військову старшину прислати панові Н. пару цугових або одного верхового огира. Ану ж вони нашу справу до Сенату швидше довезуть».

Січовики – поза конкуренцією

Изображение

Особливої поваги заслуговувала якість підготовки української кавалерії. Її тактична і стратегічна виучка дозволяли козацькому війську перемагати могутні армії Речі Посполитої, Росії та Османської імперії. Отже, не випадково напередодні та під час Тридцятирічної війни (1618-1648 рр.) дипломати Габсбургів і Швеції намагалися залучити до лав своїх армій козачі загони.
Звертаючись за допомогою до польського короля Сигізмунда ІІІ (1587-1632 рр.), маршал Валленштейн настоював через своїх агентів на отриманні підкріплень не з числа польських гусар, а саме – запорізьких козаків. Адже, полководець «Священної Римської імперії» Альбрехт Венцель Євсевій Валленштейн високо оцінював козацьку кавалерію, віддаючи їй перевагу в ході вербування іноземців для ведення бойових дій.

Михайло ПАВЛОВ

На знімках:
1. Козак Мамай зі своїм коником-братиком. Репродукція з колекції Національного художнього музею України.
2. Більшість свого життя козаки-запорожці проводили у сідлі.
3. У бойових сутичках спритний кінь козака відігравав не менш важливу роль, аніж рушниця або шабля.

Фото з архіву автора
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Вернуться в «Новини ККВК»