Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Кохання й війна очима звенигородської поетеси Анастасії Яніної

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Кохання й війна очима звенигородської поетеси Анастасії Яніної

#1

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 17 фев 2018, 16:36

Коли людину запитати, що таке любов, то зрозумієш, що кожен її трактує по-своєму. Для когось це статусний чоловік, модельної зовнішності жінка, для інших – вірність, самопожертва, взаємопідтримка. Сьогодні ми вас познайомимо з унікальною родиною, яка точно знає, що таке любов, бо пронесла її крізь нелегкі випробування: війну, розлуку, відстань.
Анастасія та Микола Яніни – чудове молоде подружжя, що виховує маленьку донечку Полінку. Їм би насолоджуватись життям, подорожувати, зводити власний дім, саджати дерева, так ні – війна внесла свої корективи. Він став на захист рідної землі. А вона його повсякчас підтримує і чекає.
Пропозицію руки і серця отримала через 2 тижні
"Познайомилися 2012 року в гуртожитку в Умані, − розповідає Анастасія. −Я тоді навчалася в університеті, а він працював слідчим у міліції, був сусідом моєї подруги, тож так і познайомились. Через 2 тижні знайомства я отримала пропозицію руки та серця, а через півроку ми одружилися. Жили в Звенигородці. Невдовзі чоловік підписав контракт із ЗСУ і ми з 5-місячною дитиною знову переїхали в Умань за його місцем служби. Через 2 дні після нашого переїзду "зелені чоловічки" напали на військову частину в Криму, тож і у частині Миколи ввели казармовий режим. 2 тижні хлопці жили безвихідно, а ми передавали з донею одяг та їжу."
Він на фронті, вона – волонтер
"Потім, − продовжує Анастасія, − розпочалися його відрядження у зону АТО, у найгарячіші точки. Так тривало близько року. У цей період я видала першу збірку поезій "Янгол Я". На презентації книжки познайомилася з волонтерами центру "До Перемоги", яким передала для потреб воїнів вилучені за презентацію кошти". Літом 2015 року, вийшовши з відпустки, чоловік дізнався, що його і ще 70 осіб перевели служити у Гайсин Вінницької області. Того ж дня він поїхав за місцем призначення. Наступного ранку вони з хлопцями вирушили на полігон "Широкий лан", а далі − їх перекинули на околиці Попасної. Збирали ми його тоді в "екстремальних умовах", на збори було всього кілька годин. Дякувати волонтерам, які повністю видали всю амуніцію! Відтоді починається і моя волонтерська діяльність, я беру участь у багатьох благодійних проектах на підтримку українського війська, пишу вірші військової тематики, передаю їх на фронт".
Коли сумую, їду до нього
"Микола потрапив до лав славнозвісного 11-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь", − каже Яніна. −У Попасній батальйон чоловіка пробув 13 важких місяців. Зрештою, Колю перевели на постійне місце дислокації у Подільськ Одеської області. І я, не вагаючись ні хвилини, переїхала туди з дитиною. Саме займаючись волонтерством, я навчилася розуміти чоловіка, навчилася пояснювати дитині , де перебуває її тато, і що він − Захисник! Далі був полігон і село Широкине Донецької області, де хлопці тримали оборону 8 місяців. У цей період ми з дитиною переїхали жити у Ватутіне, вирішили тут облаштовувати побут і чекати нашого тата! Донечці незабаром виповниться 5 років. Головне правило наших стосунків − довіряти один одному, вірити лише в найкраще і бути разом до перемоги. Служба чоловіка триває. Коли дуже сумую, їжджу до нього в гості. Вважаю, що для закоханих надзвичайно важливо підтримувати один одного".
Отака вона справжня любов! І коли вона є, то людина – щаслива. Її не замінить ні влада, ні статус, ні гроші. Напередодні Дня закоханих хочеться побажати цьому прекрасному й самовідданому подружжю, щоб вони зберегли свій скарб і навчили цьому таїнству маленьку Полінку.

Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Відправлено через 4 хвилини 53 секунди:
Анастасія Яніна та Сніжана Репеченко привітали українських захисників зі святом вишуканою поезією
Анастасія Яніна, 25 років, Звенигородка

Народилася у Звенигородці. Живу у місті Ватутіне. За фахом філолог. Одружена. Чоловік, Микола Янін, ─ атовець, служить у ЗСУ. Сумую за ним, чекаю, свої почуття виливаю у вірші. Моя розрада – 4-річна донечка Полінка. Люблю осінні ранки, які надихають.
Хочу побажати нашим Захисникам, щоб Божа Матір завжди їх оберігала під своїм покровом. Нехай швидше настане мир і всі наші Герої повернуться додому живими, з Перемогою!

Душа навколішах шепоче молитви,
Поранена і зламана водночас.
Байдужістю розірвані шматки
Збирає Героїчний голос!
Він підіймає з прірви й воскрешає,
Дарує вірші, сховані в шевроні!
Не здатися-молитися благає,
Його надія в другові-патроні!
Душа навколішках шепоче молитви…

Муза
В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком.
Йде Жінка, пригнічена Болем!
Зустрілася Доля її з хижаком,
Від якого тхне алкоголем.
Блакитні очі бачили війну,
Тендітні руки відганяли смерті.
Ненавиділа щиро чужину,
Яка душі лишає подерті.
Спішила в дім тієї, що чекає,
Бо саме там молитви не стихали.
"Він вижив, і тебе кохає! "
У серце слова залітали.
В камуфляжі, у берцях, з рюкзаком,
Йде Жінка, що Музою зветься,
Зустрілася Доля її з хижаком,
Від якого так гірко живеться!..

Гримить земля і гаснуть душі-зорі.
Скрізь кров тече під спалахи вогню.
Забутись неможливо у цім горі,
Нікому не забути ту війну!
На фронті біль.
Там сум людський і сльози.
Летять увись смертельні літаки.
А десь збирає сива Мати роси...
До сина линуть всі її думки.
Солдат спішить до рідного порогу,
Навколішках до Матері гука:
"Я вижив! Здобули ми Перемогу!
Здолали смерть жагою до життя!"

Останній вірш був написаний 2012 року... до... Ніколи б не могла подумати, що в найближчому майбутньому ми самі відчуємо ці почуття... Перемоги усім нам!!!!!!!!
Сніжана Репеченко, 21 рік, Мокра Калигірка
Народилася в селі Мокра Калигірка, нині проживаю в місті Черкаси. Дуже творча людина з різносторрнніми вподобаннями, тому в свої 21 досі не можу визначитися, ким стану в майбутньому: художником, письменником, музикантом, політиком, чи перукарем. Так, зараз я працюю в студії краси і займаюся національно-патріотичним вихованням молоді у громадській організації "Національний Альянс", а коли знаходяться вільні віконечка ─ заповнюю їх творчістю: написанням віршів, картин, грою на гітарі... Кожне з перечислених занять люблю усім серцем і кожне варте того, аби присвятити йому життя, проте, потрібно обирати. Скоро закінчу навчання в технікумі на технолога харчової промисловості, і вступлю до вишу, у який саме ще не визначилась. Думаю, час допоможе виставити пріоритети і відрізнити хобі від професії.
Напередодні свята хочу побажати нашим доблесним Захисникам щирої віри в Бога і любові до Богородиці, бо вона з давніх давен і до нині справедливо вважається покровительницею українського війська. В такий день слід особливо звертатися до неї з молитвами про мир і за збереження України, і Діва Марія обов'язково допоможе нам.

Я бачу себе
в теплій чашці імбирного чаю,
В альбомі без назви, де фото старих ліхтарів;
В м'якеньких шкарпетках, які по дві пари вдягаю
Й легкому мурчанні дрімаючих тисяч котів...
Приходьте у гості: є ковдра, гітара з глінтвейном,
Малі ведмежата що падають часом з полиць
Є трохи книжок, мультфільми і бджоли із медом
Яких змалювала з вітрин іграшкових крамниць.
Себе впізнаю у повітрі, в тканині, у вІршах
Де є атмосфера кориці, бавовни й добра.
Я хочу із вами теплом поділитися більше,
Заходьте у гості, у місто, що біля Дніпра...
05.10.2017

А знаєш, як пахнуть тюльпани?
Цукерками, милом, весною...
І зовсім не пахнуть квітками,
І зовсім не пахнуть тобою.
"Чому?"- запитаєш напевно,
Дивися: надворі вже осінь,
Дивися: надворі вже темно...
Вони прокидаються вранці, коли їх вставати не просять;
Відчувши любов чи тепло йдуть букетами в гості...
05.10.2017

Вибач, я запІзнюся сьогодні.
Якщо хочеш - навіть не чекай.
З мене, як завжди слова холодні,
З тебе, як завжди холодний чай.
На заваді дощ, а може вітер,
Або те, що просто не спішу...
Нам на двох бракує часом літер,
Ти мовчиш і я чомусь мовчу.
Вибач, я сьогодні не приїду -
Відірву слова, як шмат трави...
Я боюся холоду і вітру
Що в своїх очах тримаєш ти...
06.10.2017

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»