Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 июн 2021, 20:30

У Водяницькій громаді відновлюють русло історичного джерела

У село Ризине на Звенигородщині відновлюють русло від джерела. Про це повідомив депутат Водяницької громади Сергій Комишний. Роботи почалися саме за його ініціативи.
Відновлюємо історичне русло, – пояснює Комишний. – З роками воно дуже замулилося. А ще ж і рівень води знизився. Раніше вода з цього джерела розтікалася в усі ставки по всьому селі. Все припинилося ще в 90-их роках. Діди його чистили раніше.
Поновлення русла для бюджету громади нічого не коштувало, запевняє депутат. Техніку надали його друзі.
Я попросив вихідців із села, які живуть у Києві, і вони безкоштовно допомагають. – продовжує чоловік. – Це мої хороші друзі. Надали трактор. Частину витрат на пальне оплачую я.
Роботи почалися ще на початку червня і досі тривають. Цілі досягнуть в найближчі кілька днів, прогнозує депутат.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 23 июн 2021, 20:46

Звенигородщину відвідав Надзвичайний Посол Казахстану

На Звенигородщині побував Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні Дархан Калетаєв. Разом із народним депутатом України Сергієм Нагорняком, ректором ЧНУ Олександром Черевком та керівництвом району делегація відвідала село Ризине. Саме тут похований Герой Радянського Союзу Серікбай Муткенов. Військовий є уродженцем Казахстану й загинув під час запеклих боїв, які точилися в Ризиному.
–Сьогодні відзначаємо 80 років від дня початку війни, – говорить в промові Сергій Нагорняк. – Мої діди та бабусі також воювали. Дід дійшов до Сталінграду. Був поранений, але вижив. Потім довгий час працював на заводі імені Патона. На жаль, я не застав жодного з них. Сьогодні ми приїхали, аби покласти квіти до наших героїв. У Верховній Раді я представляю групу дружби між Україною та Казахстаном. У травні ми вже були з делегацією і пообіцяли, що знову приїдемо, щоб вшанувати пам’ять.
Посол Дархан Калетаєв у першу ж секунду виступу зірвав оплески присутніх, привітавшись українською мовою.
–Дуже приємно сьогодні бути на цьому місці, – каже Посол. – Давно хотів приїхати в це село, де так шанують пам’ять про нашого земляка. Наша спільна історія багато говорить про нас. Ми дружній, братський народ. Дві великі людини дуже тісно нас пов’язують. Це наш перший президент Нурсултан Назарбаєв, який починав свою трудову діяльність в Україні та поет Тарас Шевченко. Він 10 років прожив у Казахстані. Я завжди своїм друзям кажу, що Казахстан – друга країна, після вашої, за кількістю пам’ятників та вулиць, названих на честь Шевченка.
Зв’язки між Казахстаном та Україною почали відновлюватися, наголосив ректор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Олександр Черевко.
–Перше, що треба робити – це дружити, – впевнений Черевко. – А щоб дружити, треба пам’ятати історію. Починаючи з гуманітарних тем, я переконаний, будемо зміцнювати економічні зв’язки й освітні. Завдячуючи Сергію Нагорняку, у нас відбулась зустріч із ректором Казахського державного університету. Нині маємо багато планів.
Поклавши квіти до пам’ятників загиблим, делегація рушила на екскурсію в музей. Учні місцевої школи підготували для гостей пісні й вірші.
Закінчився візит у селах Шевченка. Спочатку відвідали Моринці, а згодом і село Шевченкове, де вклонилися Кобзарю.

Анатолій БУЗИНА
Фото зі сторінки Звенигородської Райради у Фейсбук.
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 06 июл 2021, 18:49

На Звенигородщині негода понівечила дуб Шевченка

У селі Будище на Звенигородщині негода понівечила тисячолітній дуб Шевченка. Пориви вітру відламали одну з найбільших гілок. Саме дерево нещодавно взялися рятувати небайдужі від остаточної загибелі.
–Це сталося під час стихії з п’ятниці на суботу, – каже голова Шевченківської громади Сергій Смалько. – На дубі 3 гілки ростуть з одного боку і одна – з іншого. Оце її й зламало. Інші вціліли. Не так давно цей дуб трохи «латали», зробивши підставки під гілля. Я виїжджав у суботу й бачив це все. Негода наробила шкоди. Не тільки дерева повалило, а й лінії високовольтні порвало.
Пошкоджене дерево росте поруч з маєтком Енгельгардта. Окрім нього є ще 2 дуби Шевченка. Через буревій людям тимчасово обмежили доступ до садиби. В понеділок почали ліквідацію наслідків негоди.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 17 авг 2021, 21:40

Медсестра зі Звенигородщини стала брейдеркою: плете афрокосички та нарощує волосся

Яскраві дреди, масивні косички, нестардартні зачіски – усе це привертає увагу, особливо у невеличких містах. Це дає можливість виділятися з-поміж інших, бути не таким, як всі. Але й наважується на такі чудернацькі плетіння далеко не кожен: комусь це просто не личить, а хтось просто вагається. Однак є ті, хто сміливо пробує щось новеньке для себе, а, значить, є й ті, хто створює таку красу. Майстрів, які віртуозно вміють щільно заплітати косички, що тримаються довгий час, та нарощувати волосся (що, як пояснює наша співрозмовниця далі, і відрізняє майстрів цієї справи від стилістів), називають брейдерами. І сьогодні нам пощастило поспілкуватися з брейдеркою Тетяною Фещенко з Неморожі, що на Звенигородщині. Молода жінка, коли була маленькою, плести косички не вміла й не любила. Каже, сестрички не було, а дружила тільки з хлопцями, яких на вулиці вистачало, тож і пробувати заплітати просто не було на кому. Після закінчення школи дівчина обрала професію медсестри – здобула освіту у Білій Церкві, а пізніше закінчила курси масажиста та певний час практикувала. А згодом розкрила себе як брейдер.
– Ця справа взагалі у нас не розвинена, – каже Тетяна. – Нема майстрів ні в Лисянці, ні в Тальному, ні в Звенигородці. Я вчилася цій справі у найкращих майстрів України, закінчила 6 спеціальних курсів у Києві та Черкасах. Навчання проходило у кілька етапів: спочатку пробувала заплітати на манекені (маю такий і вдома), а наступного дня – на живих моделях. Почала працювати. Згодом знайшла приміщення (у торговому центрі «Асорті») відкрила власну справу – облаштувала у Звенигородці власний кабінет, куди щодня їжджу на роботу. Як є клієнти, приїжджаю і в Тальне.
Ви знаєте, є молоді дівчата, які все життя мріють про довге волосся. І тут якраз у них з’являється можливість втілити цю мрію в реальність. Я вмію робити дреди, з легкістю можу їх також і розплутати та в результаті отримати рівне волосся. На це мені потрібен тільки час та терпіння. Також я нарощую волосся: рівне, натуральне – на мікрокапсули, штучне – на мікрокосички, роблю і афролокони –на каркасні плетіння. Можна наростити локони і отримати кардинально новий колір волоссся – легко з блондинки можна стати брюнеткою, причому після нарощування світлого волосся навіть не буде помітно. Цій техніці я навчалася у Черкасах у Альони Богатової.
Окрім цього, молоді жінка плете і афрокосички. Каже, в тренді – не з власного волосся, а штучні, що продаються готовими у комплектах: «Клієнт може походити з ними півтора місяці, потім зняти і ми їх знову можемо наростити наступного разу. На 2-3 корекції їх вистачає, – пояснює брейдерка. – Якщо заплету косички, вони можуть триматися і 2 місяці. А нарощене волосся – всі три.
Тетяна Фещенко плете також і з канекалону. Каже, з нього можна робити різноманітні зачіски. Кольорова гама цього матеріалу вражає: від люмінесцентних, насичених до ніжного омбре.
– Плюс у тому, що мама може привести дитину, я заплету – і тиждень можна не переплітати. Дуже гарно тримається, – розповідає Тетяна. Розповідає, що наймолодшою її клієнткою була 3-річна дівчинка. Загалом серед дівчат, відзначає, зараз набирає обертів модна річ – косички з пірсингом, коли під час плетіння до коси вплітаються колечка-аксесуари. Виглядає доволі стильно і по-новому.
До речі, які б не створювала Тетяна зачіски, всюди додає штучне волосся. Усе для того, щоб косички трималися міцно, волосся не вибивалося і зачіска не розсувалася. Матеріали, наголошує Фещенко, краще замовляти у перевірених продавців, адже від цього залежить, як довго ним можна користуватися та загальний результат. Брейдерка каже, краще використовувати слов’янське волосся, аніж азіатське: останнє вже після 1-ї корекції може розпушитися. Доглядати за заплетеною красою неважко. Якщо, наприклад, це каркасне плетіння, вистачить звичайного шампуню і губки.
Знімками своїх робіт брейдерка з задоволенням ділиться на своїй робочій сторінці в Інстаграм та розміщує запрошення, якщо хоче спробувати заплести щось нове і потрібна модель. Як пояснює Тетяна, в Україні брейдерство – не така вже й розвинена справа, справжні профі у цій справі – теж рідкість. Але ті, хто вже встиг опанувати цю професію, тісно спілкуються в соцмережах, діляться лайфхаками та різноманітними новинками, досвідом. Мають, каже Фещенко, і власний еталон майстра-професіонала, імені якого не називає. Думаєте, це жінка? Аж ніяк.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 07 сен 2021, 16:57

У Звенигородці чоловік зводить піраміду на власному подвір’ї

59-річний звенигородець Олег Саченко будує 7-метрову піраміду. Споруду зводить у себе на подвір’ї. Каже, буде лікувати людей з її допомогою.
–Кожна форма має свою енергію. Піраміда лікує хворого своїми вібраціями, – розповідає Саченко. – В цій, що я будую, можна буде перебувати скільки завгодно. Це не аналог тих, що у Єгипті. В них не можна сидіти більше 45 хвилин, бо «висмокче» всю вологу з організму. В моїй буде два майданчика. А зверху я буду якісь свої досліди проводити.
Чудернацьку будівлю чоловік почав ставити ще 2 місяці тому. Та для втілення ідеї потребував будівельного матеріалу. З цим йому допомогли місцеві мешканці.
–Трошки свого було, трохи люди дають, – продовжує Олег. – Зараз купую по 2 гривні одна цеглина. Але й безкоштовно давали. Дав оголошення про свої плани у соцмережі й люди відгукнулися. Не використовую цвяхів і взагалі метал, бо тоді піраміда не матиме цілющого ефекту. Все на клеях. Нині вже вигнав понад 3 метри. Має бути 7 метрів висотою. Власноруч все роблю, хоча іноді люди приходять допомогти з цим. Колись звів будинок свій, то чому б піраміду не збудувати. Все розрахував, аби не було помилки.
Олега Саченка називають диваком. Та, запевняє чоловік, він не ображається.
–Мене ще з дитинства називали диваком, – сміється Саченко. – Не ображаюсь, бо звик. Справа в тому, що більшість звикла жити стандартами. Багатьох вчених у свій час також називали диваками і сміялись. А вони скільки відкриттів зробили. Вже приходили люди й цікавилися, коли дороблю. Хочуть лікуватися. По великому рахунку, це буде релакс-терапія. Думаю, аби поставити колонки музичні й вмикати розслаблюючі мелодії , чи звуки.
Окрім будівництва піраміди, звенигородець практикує мануальну терапію. Закінчував спеціалізовані курси. В 90-их працював у місцевій поліклініці. Серед клієнтів, запевняє Саченко, має місцевих бізнесменів та представників влади. Зведення піраміди планує завершити найближчим часом.

Сергій РАДЧЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 18 сен 2021, 19:54

Туристичному селу на Звенигородщині виповнилося 662 роки

10-го вересня Водяники, що нині є центром Водяницької ОТГ – відзначили 662-гу річницю від дня свого заснування. Неймовірно, але корінням це мальовниче село на Звенигородщині сягає глибоко в історію. Згідно результатів наукового вивчення монет, що були знайдені в селі, його зародження припадає на XIV століття – 1359-й рік. А от перша писемна згадка, що її в архівах особисто віднайшов почесний житель Водяників, ректор ЧНУ імені Б. Хмельницького Олександр Черевко, датується 1654 роком. Варто зазначити, що вклад Олександра Володимировича у відродження історії його рідного села неоціненний, адже саме завдячуючи йому у колисці села – урочищі «Совин Яр» у 2009-му році була відновлена Свято-Вознесенька церква ПЦУ (1739-й рік будівництва), приміщення Недільної школи із дзвіницею та багато іншого. Як розповів Олександр Володимирович, він ніколи не втрачав зв’язку з козацьким краєм, де народився і виріс. Коли був головою Черкаської ОДА, вдалося зробити для Водяників чимало: в рамках підготовки до прийому делегації з Грузії, що приїздила у село на могилу земляка, Героя Радянського Союзу Вахтанга Чіковані (місцева школа, до речі, носить його ім’я) була проведена газифікація, електролінії, побудовані сільські дороги, Будинок культури, відремонтовано ФАП, відновлено водоймища.
Наше видання зустріли у Водяниках дуже привітно. Голова Водяницької ОТГ Руслан Каюк організував для нас невеличку екскурсію історичними місцями. У «Совиному яру» – прекрасний краєвид, що врізається в пам’ять: поруч зі Свято-Вознесенською церквою здіймають «крила» в небо старовинні вітряки, що входять до 10-ки чудес України. Аби відновити історичну справедливість, минулого року в урочищі звели капличку. Тож як і раніше, у селі – 3 церкви. Вражає і гірськолижний курорт з підйомниками, що його побудував тут місцевий бізнесмен (на жаль, нині покійний) Микола Щербина. Вражає величчю і церква у самому селі. Без перебільшення, Водяники захоплюють, притягують, мов магніт.
Відзначати День села у Водяниках – традиція, започаткована у 2009-му році, і припадає щорічно на 12 вересня. Це свято, що єднає цілі покоління.
Поміж височенних ялин неподалік від адмінбудівлі та сільського клубу просто неба розмістили місця для глядачів та облаштували сцену. Усі охочі, а зійшлося людей багато, очікуючи на відкриття урочистостей, фотографувалися на тлі яскравих фотозон. А хто тяжіє до рукоділля, вдивлявся у вишиті хрестиком та бісером картини, рушники, ляльки-мотанки сільських майстринь, вироби гуртківців Водяницького НВК з мішковини та джута. Захоплювали і дивовижні вироби з дерева – як-от лавка, чобіт та інші – від Миколи Вдовиченка з Чижівки. Не гаяли часу й діти: на ватмані їм пропонували зобразити своє село у майбутньому.
– Люблю своє село. Тут красиво, чисте повітря, не так, як у місті. Я живу тут вже 10 років. Звідси нікуди не поїду, – переконаний 13-річний Владислав Осадчук.
– Наші Водяники – найкращі. Дуже гарне село, охайне. З тих пір, як утворилася об’єднана громада, відбулося багато змін на краще. Ми задоволені. Навіть найменші проблеми вирішуються моментально. Я 33 роки живу у Водяниках. Хочу всім побажати чистої долі, щоб дороги їхні линули крилато, були чисті, як сльоза, щоб добро не полишало хати, як не полишає цвіт весна. Хай любов, достаток і здоров’я йдуть до кожного у дім. Усім людям хочу побажати щастя, здоров’я та добра – сказала Ірина Нечипоренко, жителька села.
За мить розпочалася урочиста частина святкування. Ведучі представили гостей, а потім надали слово і їм. На святкування прибули ректор ЧНУ імені Б. Хмельницького, почесний житель села Олександр Черевко, меценат, благодійник, підприємець Володимир Мовчан, депутат Черкаської обласної ради Ігор Новицький, голова благодійного фонду «Батьківщина Тараса Шевченка» Євгеній Петров, голова фермерського господарства «Володимир» Віктор Черевко, заступник секретаря Всеукраїнського об’єднання «Черкащани» Олександр Шпиця, керівник підприємства «Сіріус» Тетяна Щербина.
– Дорогі жителі села, шановні гості! – звернувся до присутніх Олександр Володимирович. – Нас сьогодні зібрала, як і щорічно, гарна подія – це День заснування нашого села. Хочу наголосити, що саме такі заходи найкраще єднають людей, тому що ми тут не говоримо про якісь політичні розклади, а говоримо про село, його жителів. Безумовно, завжди хочеться сюди повертатися, хочеться щось зробити для села та жителів. Найголовніше, що сьогодні через проведення адміністративно-територіальної реформи села нашої громади отримали можливість саморозвитку, можливість самостійно вирішувати ті чи інші справи: проблеми шкіл, дитячих садків, ремонтів сільських доріг чи будівництва нових, чи розчистки водоймищ, чи будь-чого, що нас тут хвилює. Щиро вітаю усіх із Днем села і бажаю всього вам найкращого. Слава Водяникам, слава жителям села Водяники, слава всій об’єднаній територіальній громаді і слава Україні!
Приймали жителі Водяників вітання і від депутата Черкаської обласної ради Ігоря Новицького. Він окреслив, що вже вдалося реалізувати за його коротку каденцію. Вів мову і про шляхи наповнення бюджету громади. Зокрема про виведення бізнесу з тіні. Депутат зазначив, що в одній із шкіл Водяницької ОТГ за тиждень-два запрацює лінгафонний кабінет, вартість якого – близько 350 тис. гривень. Це – результат спільних зусиль, тісної співпраці з головою Водяницької ОТГ.
– Сьогодні ведемо перемовини, щоб подати документи та увійти до Програми «Шкільний автобус», адже місцевій галузі освіти конче необхідний транспорт для підвезення дітей. Також спілкуємося, аби Водяники подали документи на Державний фонд регіонального розвитку щодо реконструкції однієї з опорних шкіл вартістю 10 млн. грн.. Щодо питання доріг, цього року буде частково зроблений ямковий ремонт дороги у напрямку Тальне-Лісове. Зараз ми з Олександром Володимировичем займаємося тим, щоб закласти фінансування на наступний рік та продовжити ремонт дороги на відрізку Лісове – Чижівка, – сказав Ігор Валерійович.
Після виступу гостей на знак вдячності від громади села запашний коровай вручили голові Водяницької ОТГ Руслану Каюку. Він подякував усім, хто працював і працює на благо громади.
– Я вдячний Володимиру Петровичу Мовчану, який особисто сьогодні прибув на наше свято, – зазначив Руслан Якович. – Він багато зробив для Тальнівщини, але багато зробив і на Звенигородщині. Допоміг з транспортом для нашого батальйону «Черкаси», за що йому велика шана і подяка. Ми сьогодні будуємо церкву у с. Кобиляки за ескізами та за прикладом Володимира Петровича. Дійсно, багато чого можна робити, коли є співпраця, є дружні відносини і розуміння. І від нас теж багато залежить. Тому я всім зичу, насамперед, міцного здоров’я, сімейного затишку, процвітання всій нашій громаді.
Відбулося нагородження. Відзнаку «За заслуги перед громадою» отримав керівник ФГ «Володимир» Віктор Черевко та почесний житель села Олександр Черевко. Ювілейною медаллю «30 років Незалежності України» нагородили Тетяну Щербину, яка нині керує місцевим потужним підприємством з переробки ягід та фруктів «Сіріус».
Згадали цього дня і про військових-односельців, хто стоїть на захисті держави. Це Іван Кучер, Олександр Мовчан та Василь Довгань. На жаль, не повернувся живим з передової Володимир Женжеруха. В пам’ять про нього неймовірно щемливу, проникливу пісню «А мати жде» виконала Дарина Харченко (Чижівський БК).
На імпровізованій сцені виступали справжні таланти Водяницького Будинку культури, Водяницького НВК, творчі колективи Ризиного та Чижівки. Концерт вдався на славу.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 21 сен 2021, 22:49

Молоді дауншифтери зі Звенигородщини закрили еко-бізнес заради подорожей

Дауншифтери Ілля Третніков та Оксана Тимченко із села Шевченкове, на Звенигородщині, більше не займаються своєю еко-фермою. 4 роки тому український медіапростір наповнився незвичною історією молодої пари, які з мегаполісу перебралися жити до села. Там вони придбали й відремонтували будинок і почали бізнес на сушених овочах та фруктах. Але за деякий час закрили свій інтернет- магазин. Куди зникли та де опинились, Ілля розповів у коментарі для «Вістей Черкащини».
–Оксанка зараз досі за кордоном працює. Я ж приїжджав у Шевченкове, – розповідає Третніков. – Там я пробув усе літо. Займався своєю роботою й відпочивав. По фермерству нічого не робив. Бізнес ми не продали, хоч і хотіли. Віддали батькам. Нам хотілося подорожувати. 3 роки нас не було в селі. Та я не шкодую. Якщо за щось тримаєшся і залежиш, це тебе сковує. Ми робили спроби залишитись, комусь передати ферму, але не пішло. Тому ми відпустили це.
За 3 роки відсутності Ілля з Оксаною встигли побувати в десятку екзотичних країн. Там вони жили й працювали.
–Почалося все з Ірану. Потім були в Туреччині, Грузії, Гонконгу та на Філіппінах, – перераховує Ілля. – В останній країні закінчились гроші й ми вирушили до Непалу, де залишилися на півроку. Займались шоколадом. Згодом переїхали у В’єтнам. Там я влаштувався викладачем англійської. Вийшло непогано заробити. Потім була Шрі-Ланка. Але почались проблеми, пов’язані з пандемією. Я заробляв, поки не ввели карантин. Спочатку просто не могли звідти вилетіти. Коли рейси дозволили, то квитки коштували космічних грошей.
Тривалий час пара не могла покинути країну. Зрозумівши, що заощадження тануть, влаштувались працювати у заклад, на кшталт готелю. Власники зарплати не платили, але дали житло та харчування. У вільний час подорожували та займались серфінгом. Коли карантин послабили, Ілля повернувся до України.
Під час подорожей чоловік навчався дизайну. Нині працює за цією спеціальністю. В майбутньому розглядає можливість створення агробізнесу, але вже в іншому форматі. Та поки ще не визначився, чи хоче він залишитись в якомусь одному місці. Не відкидає, що й надалі подорожуватиме.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 30 сен 2021, 21:17

Сім’я зі Звенигородщини відродила родинну садибу

Василь Якубенко народився та зростав на околиці Озірної, що на Звенигородщині. Як розповідає дружина чоловіка Катерина Миколаївна, сім’я жила по-сільському – у будинку на полустанку залізниці Міністерства цукрової промисловості України, де батько Василя працював начальником. Звідси батьки виряджали сина до армії. Доля закинула його аж на Далекий Схід на цілих 22 роки. Однак він, незважаючи на відстань, чи не щороку приїжджав до рідної домівки, навідував батьків. З часом створив власну сім’ю.
З картиною, яку побачив чоловік, приїхавши на маленьку Батьківщину у далекому 2002 році, змиритися не зміг. Будинок, що вже, було, почав руйнуватися, та яблуневий садок стояли пусткою. Старенькі батьки переїхали вглиб села – ближче до людей та до кращих умов, тож доглядати за старим обійстям було нікому. Тож у 2012 році Василь та Катерина Якубенки приймають рішення розпочати відновлення родинного гніздечка: для початку прибрали смітники, розчистили садок, посіяли пшеницю та поставили пасіку. А вже восени цього ж року почали зводити на старому фундаменті дерев’яний будинок з місцевого лісу. До речі, навіть зараз із пластикового на їхній території – хіба що вікна при вході. Усі в цій родині – прихильники сортування сміття. Кажуть, було б добре, якби на Звенигородщині запрацювала якась екологічна програма. Та повернемося до будівництва. Як розповідає Катерина Миколаївна, роботи виконували умільці з Київщини, допомагали також і місцеві жителі. Процес тривав до 2014-го року. Тоді Якубенки вперше провели літо у власному екобудинку. У 2015-му у них народилася (у сім’ї вже було двоє дівчаток) донечка. А вже через рік сім’я вирішила переїхати до Озірної остаточно.
– Ми подумали, що добре було б, якби було місце, де люди змогли б відпочивати зі своїми сім’ями, втекти від буденності й усамітнитися чи, наприклад, відсвяткувати день народження, – каже Катерина Миколаївна. – І таким місцем стала наша садиба. Оскільки наша старша донька захоплюється фентезі та міфологією, тому назвати наш комплекс відпочинку «Венерою» було її ідеєю, яку ми підтримали. Хоча спочатку намагалися скласти назву з літер імен наших дітей, але нічого не виходило. Перших гостей ми приймали у 2020 році – на Катерини, потім – на Андрія, на Новий Рік. І так воно пішло…
До речі, побувати у Якубенків пощастило й нам. Заїхали, щоправда, ненадовго, однак побачили багато цікавого. Зокрема, вражає величчю дерев’яний будинок-зруб, що влітку, як каже Василь Володимирович, зберігає прохолоду (температура на 10 градусів нижча, ніж надворі), а взимку у ньому затишно й тепло. Дерев’яні східці ведуть нагору, де розташовані кілька кімнат для гостей. Звісно, дерево створює чудову домашню атмосферу. Якубенки вже звикли до того, що поруч з ними живуть, фактично, незнайомі їм люди, адже всього день-два – і вже приятелюють.
– Люди, побувавши у нас хоч раз, приїжджають знову. Їдуть зі Звенигородщини, Київщини, Вінниці, інших міст. Спочатку, звісно, вони обережні. Розпитують нас, що тут і як. Але це швидко минає, – розповідає Катерина Миколаївна. – Звісно, бувають і недобропорядні люди. Але, незважаючи на це, ми не залишимо цієї ідеї. Настав час, коли треба бути привітнішими один до одного. Хочеться, щоб люди, незважаючи на проблеми, раділи життю, подорожували. Ми хочемо, щоб наші діти зростали у радості, були щасливими.
А як сумувати, якщо навколо така дивовижна природа? У яру, як кажуть господарі, можна побачити зайців та косуль, поспостерігати за бджілками-трудівницями неподалік пасіки. До речі, Якубенки практикують апітерапію: у дерев’яних будиночках з травня по серпень можна полежати «на бджолах» (лежаках, під якими розташовані вулики) – послухати, як гудуть, заспокоїтися, віднайти гармонію. Знайдеться справа й для малечі: доріжок тут вистачить, щоб накататися на самокаті чи велосипеді вдосталь.
Господарі кажуть, вже зібрали перший невеличкий врожай фундука, який самі і посадили, мають невелику грядку – садять городину. Дещо поодаль від будинку тримають курей, цесарок та індиків. Побачити їх за бажанням можуть і гості.
Катерина Миколаївна, попри те, що має дві вищі освіти, аж ніяк не пов’язані з кулінарією, готує для відвідувачів страви азіатсько-кавказької кухні сама.
– Я готую тільки за автентичними рецептами. Якщо це страва кавказька, я намагаюся вчитися у кавказців, запитую у них, як правильно приготувати ту чи іншу страву. Ми довгий час жили на Далекому Сході, тож і цей фактор також мав вплив, – каже господиня. – Закуски – переважно азіатчині.
Ароматна кава, плов з бараниною, хачапурі, осетинські пироги, свинячі ребра на мангалі – це далеко не все, чим можна посмакувати у Якубенків.
Вони живуть разом вже 20 років. Кажуть, мають сімейну традицію – практично щотижня їздять в кіно (Умань, Черкаси). Страшенно люблять подорожувати: об’їздили всю Україну, побували у Білорусі. Переконані, що світ навколо – дивовижний і часом те, що знаходиться поруч, може бути набагато цікавішим, ніж десь далеко закордоном. А ще – діти у їхній сім’ї до 5-ти років навчалися вдома. Головне в родині – повага і почуття гумору: «До дітей треба ставитися, як до рівних собі. Якщо ти з повагою ставишся до їхніх потреб, то й вони відповідають тим же. Коли діти бачать, що батькам потрібна допомога, вони відгукуються, – розповідає Катерина Миколаївна. – Враховуючи, що це наша сімейна справа, від них ми отримуємо багато позитиву і допомоги».
Хочеться подякувати родині Якубенків за смачну каву та гостинність, красу, яку може побачити, та тепло, яке, переконані, може відчути кожен відвідувач вашої оселі. Бажаємо процвітання вашій сімейній справі.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 10 ноя 2021, 19:04

У громаді на Звенигородщині невдовзі запрацює пожежна частина

Изображение

У Шевченківській громаді, що на Черкащині, невдовзі запрацює власна пожежна частина. Про це повідомив голова громади Сергій Смалько. Приміщення вже готове. Наразі набирають водіїв та чекають на пожежну автівку.
Приміщення повністю відремонтоване, – розповідає Смалько. – Затвердили положення й виділили кошти на утримання. До кінця року – 206 тисяч. Вже набрали 3 водія й ще одного дошукуємо. Загалом має бути 6 осіб. Вони ще мають пройти навчання. Також ведемо перемовини щодо передачі пожежного «ЗІЛа» із Звенигородки. Якщо все буде добре, то вже в цьому році встигнемо запустити частину в дію.
Для повноцінної пожежної частини потрібно щонайменше 13 осіб особового складу. Грошей на таку кількість поки немає. Керівництво громади планує залучати добровольців.

Изображение

Утримувати такий штат досить накладно, – пояснює очільник. – Та й навантаження не буде великого. За кордоном є практика, коли частина пожежної команди є добровольцями. Хочемо й в нас так зробити. Буде 4 водії, які чергуватимуть цілодобово. Як тільки буде команда, вони виїжджатимуть. А добровольці, які будуть в кожному селі громади і пройдуть навчання, долучатимуться до гасіння пожежі.
Своя пожежна частина в громаді вкрай необхідна, запевняє Сергій Смалько. За його словами, рятувальники із Звенигородки не можуть за нормативні 20 хвилин доїхати на пожежу. Власна ж команда до найвіддаленішого села діставатиметься вчасно.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 589 раз
Поблагодарили: 2559 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 20 ноя 2021, 22:15

У громаді на Звенигородщині зводять храм на місці знищеного

Изображение

У селі Кобиляки, що на Черкащині, зводять храм. Будівництво фінансують місцеві мешканці та вихідці села. Вже витрачено близько 1,5 мільйона гривень.

Изображение

–Основні спонсори будівництва – Василь Мартинюк, Олег Олефіренко та Олексій Педченко, – розповідає керівник Водяницької громади Руслан Каюк. – Багато допоміг і Воскобойнік з МХП. І самі мешканці складались коштами.
Всього пішло приблизно півтора мільйона гривень. Це великий і важливий об’єкт. Лише фундамент 2 на 2. Стіни «гналися» у 2 цеглини. І ремонт такий, що не на рік, чи два, а на віки. Каркас готовий і вже підняли купол. Вікна й двері замовлені. Залишились роботи по фасаду.

Изображение

Церква належатиме до УПЦ. На місці будівництва раніше також стояв храм. У 1940-их роках був зруйнований радянською владою.
–Там була церква до 40-их років, – продовжує Каюк. – Але прийшла радянська влада й розвалила. Перед будівництвом нової ми робили опитування серед людей. 95 відсотків сказали, що хочуть бачити її саме на тому місці. Так само більшість проголосувала за Українську православну церкву. І ми так хотіли, бо інакше будівництво б не почалося.
Церква зводиться в честь покійної матері одного із ініціаторів та меценатів.
–Мати Василя Мартинюка виховувала віруючою людиною, – пояснює очільник громади. – Водила його в церкву й прививала любов до неї. Тому в пам’ять про маму він робить таку добру справу. Хоча й сам із колегами сидить в кредитах. Цікаво, що коли церква вже будувалась, він узнав, що його дід був батюшкою в зруйнованій церкві і на тому ж місці похований.
Минулого вівторка на верхівку святині підійняли купол. На непересічну подію зібралися мешканці села, спонсори, голова громади Руслан Каюк та уродженець Водяників, ректор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександр Черевко.
Коли храм вже буде повністю готовий, ініціатори не беруться прогнозувати. Кажуть, ідеально, якби все було готово до храмового свята у вересні наступного року.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Вернуться в «Звенигородщина»