Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 29 авг 2023, 20:06

Шановні жителі Тальнівської громади!

З глибоким сумом та болем повідомляємо, що завтра, 30.08.2023 о 12:00 год. в м. Тальне на площі біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та захисникам України відбудеться прощальна церемонія із загиблим Героєм, нашим земляком Заїченком Олександром Леонідовичем.
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 29 авг 2023, 21:08

Захисника із Тальнівщини посмертно нагородили нагрудним знаком

Изображение

У Тальному на Черкащині 29 серпня посмертно відзначили загиблого захисника із Лісового – Земзулю Віктора Федоровича. Нагороду родичам загиблого Героя вручили міський голова Василь Сідько та військовий комісар Валерій Кудла.
Старшого солдата Віктора Земзулю посмертно нагородили відзнакою Нагрудний знак «66 окрема механізована бригада сухопутних військ» за проявлену особисту мужність та героїзм, стійкість та рішучість дій в умовах, пов’язаних з ризиком для життя під час заходів із забезпечення національної безпеки і оборони. Нагороду отримала дружина загиблого Людмила Василівна Шаліна та їхня донька.

Изображение

Віктор Федорович став на захист України ще у 2015 році. Був в АТО з 2015 року по 2016 рік. Після повномасштабного вторгнення його мобілізували 19 квітня 2022 року. Він захищав Україну будучи старшим солдатом навідником-оператором. Воїн героїчно загинув під час виконання бойового завдання 16 березня 2023 року поблизу села Макіївка Сватівського району Луганської області.
Нагадаємо, рідні військового зареєстрували на сайті президента України петицію, в якій просять присвоїти звання Героя України (посмертно) Земзулі Віктору Федоровичу. Підтримати петицію можна за посиланням: Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Вічна пам’ять та слава Герою, який віддав життя за Україну, за кожного з нас!

Изображение

Тая КАЯФЮК
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 07 сен 2023, 22:05

Шановні жителі Тальнівської громади!

Пекельне жерло війни забрало життя ще одного мужнього воїна, нашого земляка, жителя с. Поташ Курінського Ярослава Сергійовича, який загинув 4 вересня 2023 року при виконанні бойового завдання під час захисту Батьківщини.
Тальнівщина назавжди запам’ятає відважного Героя, сміливого патріота, який віддав життя за мир та незалежність України!
Вічна шана та пам’ять Герою!
Про дату та час проведення церемонії прощання буде повідомлено додатково.
TalnivskaMTG

Изображение
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 08 сен 2023, 20:34

«Усе село вийшло проводжати Дениса в останню його дорогу»

Изображение

Шановні наші читачі! Ми започатковуємо нову рубрику «Небесний легіон Тальнівщини». Воїни ЗСУ щоденно відстоюють суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Завдяки їм Україна не тільки не впала, не здалася, не скорилася, відбила російську навалу, а й стала для всього світу символом незламності та боротьби за свободу. Однак незалежність дається нам високою ціною. Захисники та захисниці віддають за Україну найдорожче — власне життя. Берегти пам’ять про своїх героїв, ушановувати їх та бути вдячними за самопожертву — шлях, який щодня обирають українці.
Із кров’ю змішана сльоза…
У серці біль, печаль
і смуток.
Таміла Зелінська
Страшна звістка облетіла теплого березневого дня село: захищаючи Україну від окупантів, від рашистської орди, загинув Денис Куліков, колишній учень Майданецької школи, патріот, Герой. З 18-ти років хлопець за покликом серця став на захист країни. Пішов і не повернувся з важких доріг! Ще такий молодий, такий юний, ще б жити та й жити! Та обірвалася ниточка його буття на злеті… Юнак недокохав, не посадив сад, не народив діток, не пізнав життя, недомріяв, недоспівав пісню, недокосив ниву, недоказав своє слово…
Куліков Денис Дмитрович народився 7 жовтня 2001 року в селі Дзвеняче Тетіївського району Київської області в багатодітній родині Ірини та Дмитра Кулікових. Він був другою дитиною в сім’ї і єдиним сином. Дитячі роки пройшли щасливо, хлопчика любили й дуже дбали про нього.

Изображение
Изображение

Коли Денису виповнилося шість років, родина переїхала в село Майданецьке Тальнівського району Черкаської області, де хлопчик пішов до першого класу. Як він бережно носив шкільний портфель, як пишався, що став школярем! І побігла життєва стежина швидко-швидко… Шкільні роки промайнули, як один день… Зорею засвітилася юність. У 2019 році, коли юнак закінчив 11 класів, відразу подав документи до Київського коледжу залізничного транспорту, бажав отримати професію залізничника. Та мріям здійснитися не судилося.
В одну мить, без відома мами, Денис залишає навчання й стає до праці, аби допомагати родині. Та при влаштуванні на роботу охоронником потрібен був військовий квиток. Тому хлопець почав проходити медичну комісію, готуючи документи на строкову службу… Потрапив до лав окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Поряд із проходженням військової служби знову розпочав навчання: став студентом Тальнівського будівельно-економічного коледжу Уманського національного університету садівництва. У травні 2020 року Денис був направлений у місто Біла Церква, де в складі 72-ої бригади став проходити військову підготовку. У листопаді цього ж року був відряджений на Донбас. Згодом хлопець отримав звання «старший солдат», яким неймовірно пишався. І знову побігли дні… Влітку 2021 року Дениса направили на навчання місто Десна, а восени — на ротацію знову в Білу Церкву. Під час проходження служби в АТО Денис всього себе, як завжди, віддавав справі. Керівництво характеризувало його як принципового, дисциплінованого, трудолюбивого солдата. Командир помітив у нього бойовий запал і підготував рапорт про підготовку Кулікова Дениса Дмитровича на командира роти. Попереду було море важливих справ, задумів. Та не судилося…
За три дні до повномасштабного вторгнення зателефонував мамі й сказав, що його з побратимами відправляють стояти в обороні Києва. Попередив, щоб не хвилювалася, що він живий і здоровий, що все буде добре… Мама тоді не знала, що їх 72-га бригада направлена в село Мощун, де була найгарячіша точка у війні…. Воїни ЗСУ тримали оборону прямої дороги на Оболонь. Доводилося не лише брати участь у бойових діях, а й евакуйовувати селян, надавати медичну допомогу, рятувати життя людей.
Пізно вночі з 23 на 24 лютого Денис зателефонував мамі, запитав, як справи, й сказав, що зв’язку з ним може не бути, сказав, що любить, що буде намагатися береги материне серце, і знову щиро пообіцяв, що все буде добре. Це була остання в житті його розмова з мамою…
11 березня з невідомого номера надійшов дзвінок. Телефонував волонтер Максим. Денис просив його повідомити мамі, що живий, але з багатьох причин поки не може вийти на зв’язок з рідними… Як шалено билося материне серце, як плакали очі, як стогнала душа — ніхто не знав. Мама розуміла: її син у пеклі… І знов побігли дні чекання… Одного дня обізвався побратим на ім’я Дмитро, сказав, що він служив з Денисом у 72-ій бригаді, що нині він у госпіталі, бо тяжко поранений… А побратима Кулікова вже немає на білому світі.
14 березня 2022 року, коли природа пробуджувалася від сну, коли складалися в пучечки мрії, коли все хотіло жити, радіти, нести добро й радість, коли несміливо розпускалися перші вербові гілочки, коли мала бути радість, Дениса не стало. Усе село вийшло проводжати свого земляка в останню його дорогу… Рідна вулиця, хата, мама, церква, школа, друзі…
Куліков Денис Дмитрович, якому буде вічно двадцять весен, зим і літ, указом Президента Володимира Зеленського від 05 квітня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
Задля вшанування пам’яті Героя центральну вулицю в селі названо на честь Дениса Кулікова, який боронив Україну й віддав за неї життя.
Шана, вдячність, земний довічний уклін Героям, що боронять Україну від ворога, що віддають життя за життя, що для нас і сьогодні настав ранок…
Слава нашій нескореній Україні! Слава нації! Слава Воїнам Світла!

Таміла ЗЕЛІНСЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 11 сен 2023, 22:08

Не встигає висихати від гірких сліз втрат площа біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та захисникам України. Чергова трагічна звістка постукала в наші серця. Сьогодні на щиті навіки повернувся до рідної домівки мужній воїн, наш земляк, поташанин Курінський Ярослав Сергійович.
Народився Ярослав 24 вересня 1988 року у мальовничому селі Носелівка, Борзнянського району, Чернігівської області. Тут відвідував садочок та пішов до першого класу місцевої школи. Будучи семикласником, разом з мамою та молодшим братом Богданом, переїхав до Поташу. Тут закінчив 9 класів загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, а у Мошурівській ЗОШ – 10-11 класи.
Ярослав Сергійович зростав добрим, працьовитим юнаком, обожнював спорт, а ще більше – свою рідну землю. Друзі відгукуються про нього, як про хорошого товариша, щедрого, подільчивого. Односельці з повагою ставилися до Ярослава і завжди раді були зустрічі з ним.
Закінчивши школу Ярослав поїхав працювати до столиці.
У 2007-2008 роках проходив строкову військову службу у внутрішніх військах МВС в м. Чернігові.
Після закінчення служби одружився. У молодого подружжя народився син Захар.
З 2016 по 2020 рік брав участь у антитерористичній операції на сході України.
У 2020 році переїхав до міста Харків. Тут вдруге одружився. Працював, кохав свою Анну, піклувався сином, будував плани на майбутнє… Допоки не настав ранок 24 лютого 2022 року. В перший день війни Ярослав з дружиною повернувся до Поташу. Пішов до військкомату і вже 2 березня 2022 року був призваний на військову службу за мобілізацією. Досвідчений військовий був неабиякою підтримкою для побратимів. Вмів розрадити словом та допомогти доречною порадою.
4 вересня 2023 року старший стрілець – оператор 3-го механізованого відділення 3-го механізованого взводу 7-ої механізованої роти третього механізованого батальйону, солдат Курінський Ярослав Сергійович загинув внаслідок снайперського обстрілу противника, отримавши поранення не сумісне з життям.
У Ярослава Сергійовича залишилася мама – Людмила Вікторівна, дружина – Анна Іванівна та восьмирічний син Захар.
На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В цю гірку мить поділяємо горе Вашої сім’ї та разом з Вами схиляємо голову в глибокій скорботі.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!
Хай Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій його душі!
Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях!
Інформація з сторінки ''Тальнівська міська територіальна громада'' у Фейсбук.
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 сен 2023, 19:27

Шановні жителі громади!
Зі скорботою та невимовним болем повідомляємо про втрату в громаді: у війні з російським окупантом під час виконання бойового завдання, мужньо виконавши свій обов’язок в бою за Україну, 10 вересня 2023 року, загинув наш земляк, відважний воїн, житель с. Глибочок, Булавка Олег Володимирович.
Інформація з сторінки ''Тальнівська міська територіальна громада'' у Фейсбук.
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 13 сен 2023, 18:22

На Тальнівщині попрощались із полеглим Героєм, старшим солдатом
12 вересня, Тальнівщина та жителі села Павлівки Першої попрощалися й провели в останню путь відважного захисника, патріота України, люблячого сина, чоловіка, батька, жителя с. Павлівка Перша – Ткачука Анатолія Володимировича!
Ткачук Анатолій Володимирович народився 30 липня 1990 року у с. Павлівка Перша на Тальнівщині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення місцевої школи, у 2008 – 2009 роках Анатолій проходив строкову службу в ЗСУ.
У 2014 році юнак зустрів свою долю – кохану Аліну. Молоді люди одружилися та мріяли про міцну дружну родину. У 2015 році Анатолій та Аліна уже тішилися донечкою Олею, а в лютому 2022 року на світ з’явився синочок Ростислав.
Анатолій відзначався доброзичливістю, був турботливим батьком та люблячим чоловіком, мав багато друзів. Односельці поважали його за щирий та справедливий характер, рішучість та готовність допомогти.
Тож чоловік не міг бути осторонь доленосних подій у державі. З 2014 року Анатолій Ткачук поповнив ряди добровольців, які стали на захист своєї країни, воював у гарячих точках на Сході України. Згодом був демобілізований за станом здоров’я.
Після повномасштабного вторгнення Анатолій, не вагаючись пішов до військкомату, і вже 25 лютого 2022 року був прийнятий на службу в стрілецький батальйон військової частини, у розвідувальний взвод на посаду старшого розвідника. У вересні 2022 року був переведений на посаду старшого солдата.
Анатолій Володимирович сумлінно виконував бойові завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, був вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України.
Анатолій мріяв повернутися до рідних, друзів, знайомих у своє село з Перемогою. Але сталося непоправне. Обірвалася життєва стежина…
Анатолію Ткачуку було лише 33 роки…
У Анатолія Володимировича залишилися бабуся Поліна Гаврилівна, мама Надія Миколаївна, дружина Аліна Юріївна, донька Оля, синок Ростислав, сестри Тетяна та Людмила.
Боляче усвідомлювати непоправну втрату. Не вистачить слів, щоб передати смуток та біль, щоб висловити співчуття рідним та друзям воїна-захисника. Тальнівщина запам’ятає Ткачука Анатолія Володимировича щирим патріотом та сміливим воїном.
Низький уклін усім захисникам України.
Вічна слава Героям, які вже з небес охороняють наш мир і спокій.

Тальнівська МТГ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 сен 2023, 18:51

У Мокрокалигірській громаді на Катеринопільщині тяжка втрата.
«Знову трагічна і сумна звістка прилетіла у нашу громаду. 08. 09. 2023 року, виконуючи бойові завдання в Харківській області, внаслідок артилерійського обстрілу противником, загинув житель с.Єлизаветка Зелений Микола Григорович, 13. 08. 1991 року народження. Знову молоде життя обірвалося в розквіті сил! Немає слів, щоб висловити біль втрати!» – поінформувала голова громади Вікторія Пипа.
Вічна шана Герою! Співчуття рідним та близьким!

Марина КАМІНСЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 сен 2023, 19:53

«Ризикуючи життям, Джин не раз витягав поранених із поля бою»

Изображение

► Небесний легіон Тальнівщини

Вони співали: «Ще не
вмерла…» і вмирали…
Земля тремтіла, під ногами ж твердь…
Їм янголи обличчя прикривали…
А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

Автор невідомий

Воїн-кулеметник Олександр Захарченко, позивний «Джин», загинув 15 квітня 2022 року біля міста Ізюм, де тоді посилилися бойові дії. Захиснику було 58 років. Чоловік – справжній патріот України, у дитинстві любив читати книги, особливо фантастику, мріяв подорожувати, побачити світ. Герой мав багато планів і сподівань на майбутнє, яким не судилося здійснитися.

Изображение

Олександр Григорович Захарченко народився 9 вересня 1964 року в селі Криві Коліна на Тальнівщині в багатодітній сім’ї. Батько помер дуже рано. П’ятьох дітей – Анатолія, Тетяну, Олександра, Віктора й Андрія – виховували бабуся Тетяна й мама Ніна.
– Саша до роботи був беручким: працював на городі, пас корову, доглядав птицю, – розповідає Ковальчук Лідія Петрівна, тітка Героя. – Завжди щиро усміхався, для кожного знаходив добре слово, дарував краплинку тепла, напрочуд легко знаходив спільну мову з людьми.

Изображение
Изображение

До розмови доєднується колишня однокласниця Олена Колесник:
– У моїх спогадах Олександр залишився непосидючим, життєрадісним. У всьому він прагнув верховодити, байдуже, що виростав у багатодітній родині. Мені дуже подобалася його самостійність і вміння наполегливо добиватися справедливості. Якщо ж траплялися якісь непорозуміння під час ігор, Саша швидко все залагоджував.
Як і всі хлопчаки, захоплювався рухливими іграми: улітку грав у футбол, узимку ганяв шайбу по кризі, спускався схилом на лижах та санях.
Навчався в місті Знам’янка, де вивчився на машиніста електропотяга, відслужив термін строкової служби. До повномасштабної війни проживав у місті Бровари, мав невеликий бізнес. Олександр Захарченко двічі був одружений. У першому шлюбі мав доньку Марію, яка із сином Іваном проживає в США. Від другого – семирічну донечку Маргариту та шестирічного синочка Назара.
До розмови доєднується колишня однокласниця Олена Колесник:
– У моїх спогадах Олександр залишився непосидючим, життєрадісним. У всьому він прагнув верховодити, байдуже, що виростав у багатодітній родині. Мені дуже подобалася його самостійність і вміння наполегливо добиватися справедливості. Якщо ж траплялися якісь непорозуміння під час ігор, Саша швидко все залагоджував.
Як і всі хлопчаки, захоплювався рухливими іграми: улітку грав у футбол, узимку ганяв шайбу по кризі, спускався схилом на лижах та санях.
Навчався в місті Знам’янка, де вивчився на машиніста електропотяга, відслужив термін строкової служби. До повномасштабної війни проживав у місті Бровари, мав невеликий бізнес. Олександр Захарченко двічі був одружений. У першому шлюбі мав доньку Марію, яка із сином Іваном проживає в США. Від другого – семирічну донечку Маргариту та шестирічного синочка Назара.

Изображение

Був у самому пеклі
З початком повномасштабної війни Звитяжець одним із перших став у ряди воїнів, що захищають нашу землю від рашистської орди.
– З Григоровичем ми познайомилися десь приблизно 5-6 березня, коли мене перекинули на Броварський напрямок, – згадує Богдан Легоняк, стрілець роти «Холодний Яр», відомий як завідувач філією «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». – Наш добровольчий підрозділ готувався обороняти Київ. Ми з Олександром разом стояли в караулі, розговорилися. Як виявилося, обидва народилися на Черкащині, навіть приблизно в той самий час навчалися в Уманській сільськогосподарській академії. Він був кулеметником, а мій син був у нього помічником. Після Стоянки підрозділ відправили на ротацію, але «Джин» не поїхав з нами, а відразу вирушив на Ізюм, де посилилися бойові дії.
За словами Богдана Легоняка, природа наділила Олександра Григоровича найкращими людськими якостями: відданістю, іскрометним гумором, надійністю, розумом, сміливістю, турботою, умінням вислухати, чесністю.
– Тому до нього тягнулися бійці, поважали, вважали везучим, називаючи «старим хитрим лисом», – розповідає побратим. – Ризикуючи життям, Джин не раз витягав поранених із поля бою.

Янголом білим до Бога злетів
На світанку 15 квітня 2022 року підступна смерть підстерегла Олександра Захарченка: прямий постріл ворожого танка влучив у позиції наших захисників. Через обстріли тіла загиблих побратими забрали лише наступного дня.

Прощання із захисником
19 квітня 2022 року побратими на передовій попрощалися із загиблими бійцями. 20 квітня Олександр Григорович Захарченко на щиті повернувся на малу батьківщину. У Тальному біля пам’ятника Героям Небесної Сотні відбувся мітинг-реквієм. Потім траурний кортеж вирушив до Кривих Колін – рідного села Героя. Односельці зустріли його, стоячи на колінах. Священники ПЦУ на чолі з благочинним Тальнівської громади, протоієреєм Андрієм Гаргатом, відправили панахиду в храмі Воскресіння Христового. З усіма військовими почестями поховали Олександра Григоровича Захарченка на місцевому цвинтарі.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6808
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2849 раз

Загиблі Герої Війни із Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 20 сен 2023, 17:07

Завтра,21 вересня, наша громада проводжатиме в останню путь померлого від отриманих поранень військовослужбовця Збройних Сил України Попова Олексія Володимировича.
▪️ Маршрут траурної процесії буде пролягати від моргу з міста Звенигородка, через Багачівку, поворот на Ватутіне, районом Аварійний, вулицею л-та Кривошеї, через залізничний переїзд від якого об 11.30 формуємо живий коридор.
▪️ Шикуємось обабіч дороги по вулиці Звенигородська, проспектом Незалежності, вулицею Миру до будинку №7а, де жив покійний, а потім з 12.20 у зворотному напрямку до площі Соборності, де о 12:30 відбудеться церемонія прощання, та шляхом слідування до кладовища №3, де Героя буде поховано на Алеї Слави.
Інформація зі сторінки ''Ватутінська міська рада'' у Фейсбук.
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»