Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Село Ризине

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Село Ризине

#1

Сообщение Kozak Taras » 14 авг 2017, 09:38

Ризине – типове українське село. Та є в ньому щось особливе. Те, що вирізняє його з-поміж довколишніх населених пунктів. Особливу „ризинську” атмосферу якнайкраще може відчути передусім гість, бо те, що для місцевого люду є звичною річчю, для приїжджого – диковинка. Як от, скажімо, сільський історико-етнографічний музей «Різана криниця», який запросто може конкурувати й з районними.

– Чому «Різана криниця»? – перепитує, посміхаючись, сільський голова Василь Яловенко. – Так в давнину село наше називалося. А відоме воно з першої половини сімнадцятого століття. Його жителі брали участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького та Коліївщині. Під час своєї першої подорожі по Україні тут перебував Тарас Шевченко. А ще в нашому селі народився Андрій Обеременко, який разом з Тарасом Григоровичем відбував солдатчину у Новопетровському укріпленні під час заслання поета в 1850 – 1857 роках. Це про нього писав у своєму „Щоденнику” Шевченко: „Если мелькали светлые минуты в моем темном долголетнем заточении, то этим сладким минутам я обязан ему, моему простому благородному другу”...
Изображение
Изображение
Гордяться ризинчани й своїми земляками, які уславили себе як в праці, так і на полі брані. Один з них – Герой Радянського Союзу Валентин Гришко. Про його життєвий та бойовий шлях може розповісти вам кожен школярик, оскільки в шкільному музеї постійно оновлюється стенд, присвячений Герою, а на урочистих лінійках, що відбуваються тут, щораз йдеться про силу духу Гришка, якого ніщо не змусило зректися батька, безпідставно оголошеного «ворогом народу» наприкінці тридцятих років минулого вже століття.
Знайомлячись з експозиціями шкільної музейної кімнати та сільського музею, мимоволі пригадуєш пам’ятний ще з давніх часів лозунг «Ніхто не забутий, ніщо не забуте!». Якщо для когось це лише слова, то в Ризиному і колись і тепер вони наповнені особливим змістом. Й передаються як своєрідна естафета з покоління в покоління. Для дослідження історії рідного села свого часу чимало зробив Олександр Клочко, який був директором сільського музею. Є сьогодні в селі й продовжувачі його справи. Ініціатором багатьох добрих справ, пов’язаних зі збереженням та відтворенням пам’яток історії є помічник лісничого місцевого Пехівського лісництва, краєзнавець Микола Бойко. До речі, саме завдяки Миколі Мефодійовичу, який тривалий час очолював місцевий колгосп, і було зібрано матеріали до історії Ризиного та створено музей.

Але недарма в народі мовиться, що стара слава нову любить. В цьому на практиці переконався Яловенко, ще майже два десятки років тому, ставши на чолі територіальної громади. Багатою спадщиною похвалитися Василь Саватійович не міг: тоді, в 1998 році, сільський бюджет був куценьким, а заборгованість перед працівниками бюджетної сфери тягнулася ще з попередніх років. Отож з першого дня новообраний сільський голова зосередився на вирішенні саме цієї проблеми. А тим часом наспіли й інші, не менш нагальні.

– Нелегко було, – говорить він, пригадуючи ті часи. – Та, як бачите зараз, все ж певним чином поправили справи. І все це – завдяки сільській громаді. Бо за будь-якої лихої години Ризине демонструвало зразки живучості. Не винятком був і новітній час розбудови ринкових відносин, з яким ми зіткнулися в дев’яностих роках.
Изображение
Справді, в Ризиному зуміли зберегти у належному стані практично всю соціальну інфраструктуру. Не скаржаться селяни на роботу фельдшерсько-акушерського пункту, матеріально-технічна база якого останнім часом істотно зміцніла. Не на папері, а реально працює будинок культури. Його штат повністю укомплектовано Причому, як у старі добрі часи, практикується гурткова робота. Крім цього, функціонує духовий оркестр, якому незабаром виповнюється сорок років. Про духовий оркестр, його історію в цілому і про кожного з оркестрантів Василь Саватійович може чимало розповісти. Бо ж і сам вже тривалий час є незмінним його учасником. А водночас і дозвіллям односельців, передусім молоді, переймається. Якщо в інших селах вже й замки на клубних закладах давно заіржавіли, то в Ризиному, відремонтувавши фойє, думають тепер, як налагодити опалення в будинку культури. На часі чимало й інших проблем, котрі вимагають вирішення. Вирішити ж їх неможливо без економічного поступу. Його носіями в Ризиному є передусім СТОВ імені Гришка, директор якого Валерій Федорчук, не давши, як інші, розтягти господарство й зумівши досягти досить високих за нинішньої суспільно-економічної ситуації, показників, не відмежовується від інтересів сільської громади, та Пехівське лісництво. Функціонує в селі й малий та середній бізнес. Він зосереджений в основному у сфері торгівлі. Підприємці та фермери вносять свою лепту в організацію дозвілля односельців, проведення різного роду свят, як от і дня села, яке відзначається тут щороку на Покрову.

Так, тоді як в більшості сіл про колишній добробут залишилася лише добра згадка, в Ризиному націлені саме на перспективу. І мають для цього непогане підґрунтя. Свідчення цьому – й демографічна ситуація. Хоч село й знаходиться на автотрасі, не так уже й багато жителів покинуло його в пошуках кращого життя й заробітків. Отож протягом останніх п’яти років кількість населення тут практично не зменшилася і становить нині близько 900 осіб. Більшість з них – жінки. Є серед них й старожили, про яких з такою повагою розповідає сільський голова. Взагалі ж, до сільських мадонн в Ризиному ставлення особливе. Свідчення цьому – стела в центрі села, на якій висічено 95 прізвищ солдатських вдів.

– Таким чином люди вирішили вшанувати пам’ять солдаток, які до останнього свого дня залишилися вірними своїм обранцям, котрі не повернулися з поля бою, – розповідає Яловенко. – І минулого року ми віднайшли можливість відкрити цю стелу.

З подальшої розмови дізнаємося, що в роки Другої світової війни на фронт пішли 552 жителі села, 215 з них полягли в боях з ворогом. Про них, окрім матеріалів сільського музею, розповідають й експозиції музейної кімнати в місцевій школі, їх пам’ять щорічно вшановують в День Перемоги. Як і воїнів, які загинули при визволенні села від німецько-фашистських загарбників. Так, поряд з пам’ятником на могилі Героя Радянського Союзу Валентина Гришка, який помер від тяжких ран в рідному селі, височить пам’ятник артилеристу СерикбаюМуткенову, який знайшов вічний спочинок в ризинській землі на початку січня 1944 року. Як рідня Валентина Гришка, котра мешкає у Волгограді Російської Федерації, так і земляки СерикбаяМуткенова з Казахстану підтримують тісні зв’язки з жителями Ризиного. Вже традиційними стали зокрема їхні зустрічі з сільською громадою та участь у заходах з нагоди відзначення Дня Перемоги. А декілька років тому на делегацію з Казахстану чекав приємний сюрприз: в тій місцині, де вели кровопролитний бій артилеристи під командою Муткенова, встановили гармату, біля якої відбуваються урочисті лінійки учнів місцевої школи, яка була і залишається центром патріотичного виховання молоді.

До речі, Ризинська загальноосвітня школа – одна з небагатьох на Черкащині, в якій, окрім всього іншого, учнів вчать шанувати природу, примножувати її багатства. Тут вже тривалий час діє шкільне лісництво, де учні старших класів оволодівають основами лісівництва, займаються дослідницькою роботою. Нерідко вони разом з наставниками – працівниками лісництва доглядають за зеленими насадженнями.

– Одним словом, займаються діти ділом, – резюмує сільський голова, – тож і не тягне їх від нудьги на різного роду „подвиги”...

Яловенко стоїть на тому, що село повинне не виживати, а жити повсякчас повноцінним життям. І чогось особливого для цього не треба. Так, на його думку, люди ще більше трималися б села, аби воно було газифікованим. Років десять тому таке благо жителям Ризиного було обіцяне на досить високому рівні. На жаль, потому тодішнє обласне начальство забуло про ті свої обіцянки.

– Оббивали щорічно ми з цього приводу пороги і в облдержадміністрації, і в обласній раді, – каже Василь Саватійович. – Та нічого путнього не почули, щораз посилалися там на брак коштів.

А тим часом громада працює над вирішенням інших проблем. При цьому сільвиконком, депутати прагнуть бути найближче до людей, гуртом виконувати те чи інше завдання. І при цьому чільне місце відводиться сільському голові. Зрозуміло, не всі в Ризиному ставляться до Яловенка однозначно, мають до нього й деякі претензії, проте шанують за людяність і розважливість, за те, що старається знайти можливість виконати запити виборців...

“Наш голова завжди на своєму місці“ – почули ми від гурту людей, що стояв побіля магазину. – Може й сам косу в руки взяти, аби не було в центрі бур’янів, а коли треба, то й громаду на якусь добру справу організує”.

Чи не тому бачимо тут порядок на кожній вулиці і в кожному дворі. А скільки дерев, висаджених останнім часом в Ризиному, поповнили існуючі зелені насадження!

А ще розповідали нам люди, що ніколи не відмахується їхній голова від односельців, завжди старається вникнути в їхні біди, не забуває вітати зі святами та визначними сімейними датами ветеранів війни і праці. Думаєте, то дрібниці? Це вже, як сказати...

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»