Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Великий терор на Звенигородщині

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Великий терор на Звенигородщині

#1

Сообщение Kozak Taras » 22 авг 2017, 17:45

Изображение

Архівні документи свідчать, що Сталіним і його оточенням ставилося завдання винищити цілі верстви населення. Разом зі священиками, колишніми учасниками антибільшовицьких угрупувань та іншою "контрою", "чорні воронки" невпинно поповняли тюрми і сталінські гулаги простими, ні в чому не винними смертними з селян та робітників. При цьому підставою для раптового арешту і вироку без слідства могли бути звичайний анекдот чи необережне слово, яке потім тлумачилося працівниками НКВС по своєму.

Звенигородчанам добре знайомий будинок на вулиці Кримського, в якому тривалий час була міжрайонна прокуратура. Та не всім відомо, що в тридцятих роках цей ошатний будинок, що й тоді вирізнявся проміж інших, належав Антону Олександровичу Богданову, якого арештували 29 червня 1937 року за "ведення контрреволюційної агітації та пропаганди". Насправді ж потрапив у немилість до більшовицької влади Богданов тому, що мав необережність розповісти в колі приятелів анекдот, в якому згадувався й "батько всіх часів та народів". Цього було цілком достатньо. Невдовзі, 15 жовтня цього ж таки року, постановою трійки при УНКВС Київської області за ст. 54-10 КК УРСР А.О.Богданова було засуджено до вищої міри покарання - розстрілу. Вирок виконали 25 жовтня в сумнозвісній Лук'янівській в'язниці, що в Києві. Про це, як і про посмертну реабілітацію Антона Олександровича, його дружина та діти довідалися вже через дванадцять літ потому. До цього їм довелося зазнати чимало принижень і поневірянь. Бо, окрім всіх інших бід, що навалилися на сім'ю, яка залишилася без годувальника, Богданових вигнали з рідної домівки, вселивши в будинок місцеве начальство. Беззахисна жінка з двома малими дітьми змушена була ночувати під відкритим небом, допоки добрі люди в сусідньому Катеринопільському районі, проявивши милосердя, не дали бідолахам хоч якийсь притулок.

Изображение

Звичайний донос став причиною арешту Порфирія Івановича Крекотня з Козацького. Більше двадцяти років близькі родичі нічого не знали про його долю, хоч і зверталися з запитами у всі можливі інстанції. І лише в 1959 році на запит його дружини з Черкаського КДБ надійшло повідомлення, що "Крекотень П.І. помер від крупозного запалення легенів 11 серпня 1944 року".

Злукавили спадкоємці беріївських опричників: згідно вироку трійки Крекотня було засуджено до розстрілу, а вирок виконано в травні 1938 року.

Добитися правди члени про заарештованих було неможливо... Як от і підполковнику Збройних Сил Олексію Волосожару з Ризиного, який звернувся у вересні 1955 році до секретаря ЦК КПРС Хрущова та секретаря ЦК КПУ Кириченка з проханням допомогти дізнатися про долю брата Михайла, якого, як писав він «забрали і судили за те, що він хотів ударити голову колгоспу за те, що той наказав скиртувати сире сіно, хоч брат і попереджав, що воно буде «горіти».

«Допомогли». Того ж місяця начальник обліково-архівного відділення УКДБ при СМ УРСР по Черкаській області підполковник Довгошея надіслав своєму київському колезі полковнику Беляєву такий ось папір під грифом «Секретно»: «Прошу вызвать гр-на Волосожар Алексея Эфремовича, проживающего в Киеве -50 Бехтеревский переулок дом №7, кв.10 и объявить ему в соответствии с указаним КГБ СССР от 24.8.1955 года, что его брат – Волосожар Михаил Ефремович 1902 года рождения, в 1937 году осужден на 10 лет ИТЛ и 17.12.1955 года умер в местах заключения от воспаления легких.

Дату объявления прошу сообщить нам».

Насправді ж, згідно з постановою трійки УНКВС Київської області підполковникового брата було розстріляно в Умані 23 жовтня 1937 року. І лише через десятки років потому дізнається Олексій Волосожар правду про його долю.

Гортаючи в архівах кримінальні справи "ворогів народу", не можна не звернути уваги на так звані характеристики, що їх обов’язково подавали на кожного заарештованого. Подавалися вони сільрадами, правліннями колгоспів, іншими установами і організаціями й були, звичайно ж, негативного характеру. Ось одна з них (подаємо без змін, мовою оригіналу):

«ХАРАКТЕРИСТИКА видана ця Хлипнівською сільрадою на громадянина села Хлипнівки Звенігородського району Кієвськой області Тупчія Саву Євтуховича про те, що останній по соц. положенню із сім’ї бідняків. Батьки мали власної землі 2,50 га, але Тупчій Сава мав весь час тісний зв'язок із кулачеством, де весь час гром. Тупчій вів агітацію проти колективізації та Радянської Влади в 1931 - 1932 та 1937 році гром. Тупчій Сава з Дяченком Антоном та Леутом Сергієм по 2 рази на 1 тиждень збирались у кабінеті голови сільради, а голова в той час у сільраді с.Хлипнівки був Дяченко Антон і при закритих дверях обговорювали плани про повалення Радянської Влади і поновити буржуазний Уряд. Про що й сільрада стверджує.

Голова сільради ( підпис).

Секретар (підпис) ».

Пишучи подібного роду характеристику на свого односельця, рідко хто міг бути впевненим, що в цей час подібний "документ" не пишеться кимось на нього самого. Так, в лютому 1938 року голова Звенигородського колгоспу ім. Сталіна Ткаченко підписав характеристику на Марка Григоровича Теліженка, в якій значилося, що той "за час перебування в колгоспі негативно ставився до колгоспу та колгоспної роботи", а ще "під час проведення державних заходів та різних компаній як позика та інші, вороже ставився до цієї роботи, а також проводив розкладницьку роботу серед колгоспників, чим зривав ви¬конання в срок державних заходів та різних компаній по колгоспу". А через якийсь місяць, 30 березня Ткаченка було заарештовано за таку ж "розкладницьку роботу". Хоч потім додають: "за участь у антирадянській військово- націоналістичній організації”. І хоч такої організації не те що на Звенигородщині, а й по всій Україні не було, його і ще 36 жителів Звенигородки за вироком трійки УНКВС Київської області розстріляли в квітні 1938 року.

А запущений маховик терору діяв безвідмовно. Та окрім все нових жертв, НКВС потрібні були й докази їх антидержавної діяльності «ворогів народу», а, отже, й керівники. Але де було їх взяти, коли найвидатніші представники інтелектуальної української еліти давно вже загинули в сталінських "жорнах" або доживали свої останні дні в концтаборах? Втім, не всі. В Звенигородці у своєму будинку мешкав тяжкохворий академік Агатангел Кримський, якого свого часу звинувачували, що він був "ідеологом українського націоналізму і впродовж ряду років очолював антирадянське націоналістичне підпілля". В середині тридцятих років ОДПУ чомусь не вдалося довести до кінця свою чорну справу. Аж 19 липня 1941 року, коли війська гітлерівської Німеччини, тішачись обіцяним фюрером "бліцкригом", йшли по Україні, про всесвітньовідомого вченого знову згадали десь там, у "верхах". Уповноважений комітету держбезпеки молодший лейтенант Гусєв, який прибув того дня до Звенигородки, наказав Агатангелу Юхимовичу негайно збиратися в дорогу: мовляв, зважаючи на війну, його переправлять до Києва, а потім евакуюють на схід. Оскільки Кримський після інсульту ще не міг ходити, його на ковдрі винесли надвір і примостили в автомобілі. Та добравшись до Києва, академіка відвезли не до його квартири на вулиці Малопідвальній №3, а до спецкорпусу внутрішньої в'язниці НКДБ, де на нього чекало нове звинувачення в ... "активізації діяльності, спрямованої на утворення самостійної буржуазної української держави, на відрив України від Радянського Союзу".

Більшої нісенітниці годі було придумати - про яку "активізацію" можна говорити, коли людина лежить на смертному одрі? Та працівники НКДБ стояли на своєму. Більше того, до кола активних помічників Кримського вони ввели й вже заарештованих дочок класика української літератури Михайла Старицького - сімдесятирічну Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську та шістдесятсемирічну Оксану Михайлівну Стешенко. Оскільки ж академік та його друзі по нещастю категорично відмовлялись від висунутих їм звинувачень, а гітлерівські війська вже форсували Дніпро у районі Києва, членів "зловорожої підпільної організації Кримського” було спішно переправлено до харківської в'язниці, а згодом у запломбованому арештанському товарнякові відправлено на схід. Вже десь за Волгою від виснаження і голоду померла у вагоні Людмила Михайлівна Старицька. Невдовзі така ж доля спіткала її молодшу сестру.

Изображение

Ненадовго пережив їх Агатангел Юхимович Кримський. Щодо місця його смерті існує декілька версій. Та будемо виходити з офіційних даних. Як засвідчує акт про смерть, підписаний 26 січня 1942 року тюремними медиками м. Кустанаю, що в Казахстані, "хворий ув'язнений Кримський А. Ю. надійшов з етапу 30 жовтня 1942 року, помер о 1 год. 30 хв. в лазареті Кустанайської загальної тюрми №7 від послаблення серцевої діяльності".

Так обірвалося життя одного з найдостойніших синів українського народу, ім’я якого тісно пов'язане зі Звенигородщиною. Мовби передбачаючи свою трагічну кончину, невтомний дослідник історії та культури народів Сходу, знавець близько 60 мов народів світу, автор 26-томного зібрання монографій, унікальних поезій, оповідань та роману, писав ще в 1903 році:

"Без молитви шпурніть мого трупа в під тюремнії мури,

Напишіть, що був я злочинець і загинув з тортури,

Напишіть, що був я злочинець"...

Хто був найбільшим злочинцем, з волі якого загинув Агатангел Кримський і мільйони невинних людей, сьогодні вже відомо. Та чи всіма до кінця осмислено весь трагізм тих подій, які без перебільшення можна назвати масовим геноцидом?

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Леонід Мазира
Історик форуму. Генеральний значковий
Історик форуму. Генеральний значковий
Сообщения: 3557
Зарегистрирован: 14 дек 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 765
Пол: Мужской
Откуда: Київ
Благодарил (а): 5404 раза
Поблагодарили: 3116 раз

Великий терор на Звенигородщині

#2

Сообщение Леонід Мазира » 22 авг 2017, 19:34

Так склалось, що я добре знав сім"ю Богданових. Вдова Антона часто бувала у нас вдома, а я бував у їхніх кімнатах в загальній квартирі, де вони мешкали після війни. Старший син, Сашко, був водієм Швидкої Допомоги, вчився заочно і потім був завгаром на сирзаводі. Він був дуже розумним і справедливим чоловіком. Його донька Антоніна (названа в честь діда) закінчила школу із золотою медаллю (Козачка має її знати...). А молодший, Серафим, захистив докторську дисертацію, я його зустрічав у Києві - він патріот України і абсолютно інтелігентна людина, спілкуватись з яким є великим задоволенням. Моя мама знала розстріляного Антона Богданова - він був начальником ТСОАВІАХІМУ (ДТСААФ), носив окуляри і був дуже інтелігентний і розумний. До речі, Богданови часто бували у Кримського. Мені мої казали, що справу сфабрикували через гарний будинок. У ті часи власники гарних будинків були приречені. Ота малограмотна сволота заради власної вигоди знищувала кращих людей, так що ми і зараз ще не відновились...

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»