Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Музей, якого… не побачиш

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Музей, якого… не побачиш

#1

Сообщение Kozak Taras » 08 дек 2017, 15:27

Изображение

Три роки тому інформація про відновлення в рідному селі Тараса Шевченка – Моринцях пам’ятки народної архітектури і побуту ХІХ століття, більш знаної як «хата чумака», облетіла чи не всю Україну. Хата, одна й найдавніших в цій окрузі, згідно рішення прісно звісного екс-голови Черкаської облдержадміністрації, регіонала Сергія Тулуба мала стати не чим іншим, як музеєм чумацького промислу на Звенигородщині. Тоді ж авторитетною комісією було встановлено, що оселя знаходиться в аварійному стані, а отже потребує капітального ремонту, до якого й приступили у 2013 році згідно з затвердженим проектом, що пройшов відповідну експертизу в Черкаській філії ДП «Держбудекспертиза». Відповідно цього її вирішили… повністю розібрати, а потім відтворити. Таким чином, заявляв Сергій Тулуб, громадськість замість аварійної та занедбаної хати, матиме не тільки відреставровану будівлю, а цілий туристичний комплекс, який передаватиме дух епохи та побутові умови життя людей, які жили за часів Тараса Шевченка. Та, як і багато інших «доленосних» проектів Тулуба, реконструкцію майбутнього туристичного комплексу, на що передбачалися значні кошти, було раптово припинено. Хату, яка окрім всього іншого, стояла вже без покрівлі, відкрита всім вітрам і зливам, чекала доля зруйнованого не без участі екс-голови ОДА маєтку Енгельгардтів у Будищі, аби не тамтешній житель, відомий народний умілець Віктор Зорькін, котрий з перших днів реконструкції на замовлення облдержадміністрації працював тут. Він власними силами провів повну реконструкцію будівлі, переклавши там, як каже, кожну цеглинку.

– Всі роботи я провів якісно й швидко, в зазначені терміни. Вклав сюди і свій досвід, і уміння, і душу – бо ж це моє рідне село, тому старався на совість, щоб не соромно було перед громадою, – розповідає умілець. – Проте замовник зі мною тоді так і не розрахувався.

Ось так і залишився чоловік без будь-якої матеріальної винагороди. А хата – без відповідно визначеного статусу, а, значить, і без перспективи на найближчі роки. Бо, як зазначає молодший науковий співробітник Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка Станіслав Суржко, який безпосередньо працює в Моринцях, будівля ця й раніше не мала законного господаря і виходило, що нікому не належала.

– Не пам’ятаю точно, але, здається, в 2012 році сільська рада прийняла рішення передати «хату чумака» на баланс Міністерства культури, – пригадує він. – Проте Міністерство музей на баланс не взяло. Відповідно, коли постало питання про реконструкцію будівлі, вона й залишалася «нічийною».

Залишається лише дивуватися з того, яким чином можна було розробляти відповідну проектно-кошторисну документацію на об’єкт, котрий нікому не належав. Чи не з цієї причини з Віктором Зорькіним, який взявся працювати тут, не було укладено трудової угоди? Про це залишається лише гадати. Відомо лише, що через деякий час після реставрації сільська рада звернулася до суду, бажаючи взяти «хату чумака» під своє крило.

Суд постановив передати будівлю на баланс сільської ради, але в дію це рішення не вступило. Чому – того сьогодні ніхто з сільського начальства сказати не може. Й по всьому видно, не дуже воно йому й кортить. Тож і виходить, з одного боку, що в Моринцях є музей чумацького побуту. А з іншого… Туристи, які відвідують Моринці, можуть лише гадати, що то за приміщення видніється в центрі села, бо воно – на замку. І не побачиш біля нього жодної інформації щодо екскурсій чи відвідин. Та й ніхто в селі не скаже, до кого треба звертатися, аби потрапити в музей, де зібрані старовинний посуд, меблі та різні автентичні речі, що буквально дихають минувшиною.

Ось так і стоїть пусткою відбудована пам’ятка культури й архітектури, яка могла б бути окрасою села. І нікому це не болить. Хіба що Віктору Зорькіну, який, вклавши у неї стільки творчої праці, не отримав за те ні ламаного гроша, ні бодай би морального задоволення, яке мав би в разі відкриття музею.

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Музей, якого… не побачиш

#2

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 17 май 2018, 21:45

''Хата чумака'' в Моринцях: унікальна пам’ятка минулого чи купа проблем?

У селі Моринці, що на Звенигородщині, знаходиться унікальний Музей народної архітектури і побуту ХІХ ст., більше знаний як «хата чумака». Заснований ще в далекому 1964 році, нині музей є справді унікальною місциною з минулого: старовинні меблі, посуд, і навіть запах соломи… Таке приваблює туристів із великих міст, які ладні приїхати здалеку, щоб опинитися в затишному, тихому куточку, порозглядати автентичні унікальні речі, що перейшли до нас крізь століття, інформує "Нова Доба ".
Подібні давні споруди, на жаль, збереглися далеко не в кожному населеному пункті. Тож Моринцям у цьому плані неабияк пощастило. Здавалося б лишається хіба що розробити екскурсійну програму, додати цікавих майстер-класів і гайда розвивати місцевий туризм, який, до речі, за грамотного підходу, може стати непоганим джерелом прибутку для місцевої громади.
Та якби все було так просто і легко, то це була б не наша країна. Виявляється, музей вже багато років «завис у повітрі» – приміщення не належить ні сільській раді, ні Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка». Опікується Хатою чумака місцевий житель Віктор Зорькін, який кілька років тому власними силами провів повну реконструкцію будівлі, переклавши там кожну цеглинку й врятувавши споруду від руйнування.
– За роботу взявся на замовлення тоді ще губернатора Сергія Тулуба. Усе провів якісно й швидко, в зазначені терміни. Вклав сюди і свій досвід, і уміння, і душу – бо ж це моє рідне село, тому старався на совість, щоб не соромно було перед громадою, – розповідає пан Віктор.
Буремні події в країні призвели до низки змін, зокрема, помінялася і влада на Черкащині. І попри домовленість і обіцянку, замовник із майстром не розрахувалася.
– Працював кілька місяців, а лишився без зарплатні, – підсумовує Віктор Зорькін.
А хата – знову без визначеного статусу і майбутнього. Молодший науковий співробітник Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Станіслав Суржко, який безпосередньо працює в Моринцях, відзначає, що питання музею болюче й затяжне.
– До пуття ним ніколи й ніхто не опікувався. Не пам’ятаю точно року, але здається в 2011 чи 2012, сільська рада прийняла рішення передати «хату чумака» на баланс Міністерства культури. Натомість саме Міністерство музей на баланс не взяло, – розповідає Станіслав Володимирович. – Відповідно, коли 2013 року постало питання про реконструкцію будівлі, виявилося, що хата нічийна.
Тоді-то без укладання трудової угоди за роботу взявся місцевий умілець Віктор Зорькін. Через деякий час після реставрації сільська рада звернулася до суду, бажаючи повернути Хату чумака на свій баланс.
– Суд постановив передати будівлю на баланс сільської ради, але в дію це рішення не вступило. Причина тому – певні технічні нюанси, деталей не дуже знаю, бо було все ще до мого обрання, – говорить сільський голова Моринців Євгеній Штанько. – Словом, треба наймати адвоката, щоб все врегулювати. А ви ж самі розумієте, що адвокат – це великі розтрати. Звісно, хотілося, щоб усе це було наше. Але ж у селі є дуже багато інших справ і проблем, які треба також вирішувати.
Нині ключі від «хати чумака» знаходяться у Віктора Зорькіна. Туристи, які приїжджають у Моринці, до музею в більшості випадків не потрапляють – приміщення увесь час замикане, а до кого звертатися – невідомо, бо ж біля хати жодної інформації щодо екскурсій чи відвідин. За скільки років теперішня влада нічого не зробила, щоб «узаконити» хату.
Бідкається і Зорькін з цього приводу, бо йому теж хочеться бачити реалізацію своєї праці, а не такий абсурд. От і виходить – унікальна пам’ятка культури й архітектури в ідеальному стані стоїть фактично пусткою серед села.

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»