Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: Ksenia, TANECHKA

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 янв 2018, 20:39

БАГАЧІВКА

Изображение

БАГАЧІВКА — село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру. Населення — 1216 чоловік. Сільраді підпорядковані села Михайлівна і Павлівна.
У селі міститься центральна садиба колгоспу ім. Пархоменка, який обробляє 2,7 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2,3 тис. га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур і цукрових буряків. Розвинуте молочне тваринництво. З допоміжних підприємств є млин, майстерня, пилорама. За виробничі досягнення в колгоспному виробництві 7 трудівників удостоєно урядових нагород.
Працюють восьмирічна школа, клуб, бібліотека з книжковим фондом 6 тис. томів; фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок; побутовий комбінат, сільунівермаг. Партійна організація налічує 43 комуністи, комсомольська — 52 члени ВЛКСМ.
Богачівка вперше згадується в 1546 році.
В роки Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини пішло 217 чоловік, з них 164 загинули, 138 чоловік нагороджено орденами і медалями. Воїнам-визволителям села від фашистських загарбників споруджено пам’ятник.
Поблизу Богачівки знайдено залишки поселення трипільської культури.

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 17 янв 2018, 21:46

БОРОВИКОВЕ

Изображение


БОРОВИКОВЕ — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від районного центру та за 38 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 495 чоловік. Сільраді підпорядковане селище Юркове.
На території села міститься центральна садиба колгоспу «Прапор комунізму», який користується 1,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,2 тис. га орної землі. Основний напрям господарства — вирощування зернових культур і цукрових буряків. Розвинуте тваринництво. Допоміжні галузі — бджільництво, рибництво. За досягнуті успіхи в розвитку сільськогосподарського виробництва 109 трудівників села удостоєні урядових нагород. Бригадира комплексної бригади І. М. Осадчого нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 1969 року господарству присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства.
В селі є восьмирічна і початкова школи, дві бібліотеки з книжковим фондом 7 тис. томів, два клуби; фельдшерсько-акушерський пункт. Партійна організація налічує 34 комуністи, комсомольська — 43 члени ВЛКСМ.
Боровикове засноване на початку XIX століття.
260 жителів Боровикового билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 137 з них полягло в боях з ворогом, 149 — нагороджено орденами та медалями СРСР. Загиблим воїнам-односельцям споруджено пам’ятник.
Уродженцем села є доктор філологічних наук, професор Ю. А. Лазебник.
Последний раз редактировалось пользователем 1 Kozak Taras; всего редактировалось раз: 17
Причина: Додав фото

Аватара пользователя
LELLEL1
Полковник
Полковник
Сообщения: 1853
Зарегистрирован: 18.01.2009
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Украина
Благодарил (а): 300 раз
Поблагодарили: 418 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение LELLEL1 » 18 янв 2018, 07:43

Звідки ці застарілі совкові відомості :fuk:

Аватара пользователя
Лісник
Чотовий
Чотовий
Сообщения: 97
Зарегистрирован: 30.09.2011
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Багачівка
Благодарил (а): 60 раз
Поблагодарили: 47 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение Лісник » 18 янв 2018, 09:18

ЗвенаУкраїнська писал(а):
17 янв 2018, 21:46
На території села міститься центральна садиба колгоспу «Прапор комунізму», який користується 1,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1,2 тис. га орної землі. Основний напрям господарства — вирощування зернових культур і цукрових буряків. Розвинуте тваринництво. Допоміжні галузі — бджільництво, рибництво.
І дякуючи чуткому руководству Петренка все це пропало як з белих яблонь дим

Аватара пользователя
TANECHKA
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3317
Зарегистрирован: 15.10.2010
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Женский
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 5828 раз
Поблагодарили: 2157 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение TANECHKA » 18 янв 2018, 10:20

LELLEL1 писал(а):
18 янв 2018, 07:43
Звідки ці застарілі совкові відомості :fuk:
Здається,це з книги " Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область". У мене є така книга

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 18523
Зарегистрирован: 16.11.2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 4748 раз
Поблагодарили: 8190 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение Kozak Taras » 18 янв 2018, 10:52

LELLEL1 писал(а):
18 янв 2018, 07:43
Звідки ці застарілі совкові відомості :fuk:
[
Так, в Вікіпедії набагато краща інформація про село.
Вікіпедія писал(а):Борови́кове — село в Україні на Придніпрянській височині у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій підпорядковане також селище Юркове. Населення — 331 особа.

Розташоване за 20 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка, 40 км від залізничної станції Багачеве, 93 км від обласного центру — Черкас та за 190 км від столиці України — міста Києва. Поверхня сільської території являє собою підвищену слабо-пологу рівнину з незначними коливаннями висот, більші з яких піднімаються до відмітки 220,0 м, а менші опускаються до 170,0 м.

Зміст [сховати]
1 Географічні особливості
2 Історія села
2.1 XVIII - XIX століття
2.2 ХХ століття
3 Сільська школа
4 Сучасність
5 Пам'ятки
6 Персоналії
7 Фотогалерея
8 Примітки та посилання
Географічні особливості[ред. • ред. код]
Територія села відноситься до Придунайської рівнини, що є частиною Причорноморської низовини. По фізико-географічному районуванню територія землекористування входить в Придунайський терасно-дельтовий район Степової зони, південної степової підзони.

Середньомісячна температура повітря найтеплішого місяця - липня +27°. Річний максимум температури повітря +38°. Середній з абсолютних річних мінімумів температури -19°. Тривалість безморозного періоду 195 днів. Зима дуже тепла, м'яка, коротка. Висота сніжного покриву в даній місцевості в середньому складає 2-4 см, сніжний покрив нестійкий зважаючи на часту відлигу. Початок заморозків в першій декаді листопаду, останні заморожування спостерігаються в останній декаді квітня.

Середньорічна кількість атмосферних опадів складає 410 мм, а за період з температурою вищий +10° - 260 мм. Більш всього опадів випадає в червні-серпні місяці. Пануючими напрямами вітру для всіх сезонів є південне, південно-східне і північне. Клімат обстежуваної території в основному, сприятливий для обробітку всіх культур і отримання хороших урожаїв.

Основний земельний масив господарства розташований на вододільному плато, яке з півночі на південь перетинається балками і лощинами. Чорноземи звичайні на території села представлені звичайними могутніми чорноземами малогумусними крупкопильовато-тяжкосуглинистими. Сформовані на вододілах, де поверхня більш менш рівна, поверхневий стік незначний або його зовсім немає, ґрунтові води залягають глибоко. Це найродючіші ґрунти, характеризуються сприятливими агрономічними властивостями та могутньою гумусированною частиною профілю до 110 см.

Історія села[ред. • ред. код]
Згідно з переказами село було засноване братами Андрієм та Семеном Боровиками, переселенцями із Черкаського бору, звідчого поселення й отримало своє первісне наймення - хутір Боровиків, яка вже потім, коли хутір став селом, трансформувалася у сучасну назву - Боровикове.

XVIII - XIX століття[ред. • ред. код]
Уперше в друкованих джерелах село згадує Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки», де описуються події Коліївщини, датовані 1768 роком. В розділі під назвою «Гупалівщина» автор пише:

Догнав своїх. Боровиків
Вже хутір минають.
Корчма тліє з стодолою,
А Лейби немає.
Усміхнувся мій Ярема,
Тяжко усміхнувся.
Отут, отут позавчора
Перед жидом гнувся...
В примітках до поеми автор зазначив: «...між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк [4], а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей) [5]».


Боровиків хутір на мапі Ф.Ф.Шуберта
В історичній літературі село вперше згадується Лаврентієм Похилевичем у праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», виданій у 1864 році:

«...Боровики лежитъ въ 4-ъх верстахъ, на перекрестъѣ дорогъ: изъ Кириловки въ село Козацкое и изъ мѣстечка Ольшаной въ село Тарасовку. Жителей обоего пола 322. Отстоитъ отъ села Кириловки въ 4-ъх верстахъ. [6]».
Серед перших достовірних власників хутору був Павло Енгельгардт, який успадкував ці землі від свого батька, Василя Васильовича Енгельгардта. В 1855 року хутір Павло Енгельгардт продав Кирилівку, а з нею й Боровиків хутір, відставному царському ротмістру Валеріану Еразмовичу Фліорковському.

З статистичного опису складеного під час продажу маєтностів Енгельгардта можна дізнатися, що станом на 5 травня 1857 року на хуторі проживали 141 особа, з споруд - будинок економії, дерев'яна клуня з молотильною машиною та дві дерев'яні корчми.

Поселення поступово зростало і вже на час проведення селянської реформи 1861 року в ньому мешкало 322 особи. У серпні 1864 року хутір купує один з найбільших землевласників Російської імперії граф Ілларіон Іванович Воронцов-Дашков. У 1880 році граф продав свою землю з майном Михайлу Терещенку, українському підприємцю. Від 1866 року до 1922 року хутір входив у склад Тарасівської волості Звенигородського повіту.

Жодної інформації про наявність в селі церкви немає. Село належало до приходу Богословської церкви сусіднього села Кирилівки.

Наприкінці XIX століття на хуторі знаходилося проживало жителів обох статей - 643, з них чоловіків - 322, жінок - 321 переважно православного віросповідання [7]. Головним заняттям жителів було землеробство. За хутором було закріплено 119 десятин землі а господарством завідував управитель А. К. Кулицький.

ХХ століття[ред. • ред. код]
На початок XX століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік.

Життя села в період національно-визвольних змагань, становлення та діяльності українських урядів, є недослідженим. Невідомі також політичні настрої селян, їх участь у суспільно-політичних процесах які відбувалися в Центральній Україні. З історії села, написаної в часи радянської влади, відомо, що для підтримки селянсько-робітничого соціалістичного руху в Боровиковому Г. Д. Кочергою була створена група селян з 204 осіб.

У квітні 1923 р. Боровиків хутір ввійшов до складу новоутвореного Вільшанського району. В 1924 р. була утворена Боровиківська сільська рада, до якої, окрім самого Боровикового, увійшли також Юрків хутір та хутір Лізки, першим головою сільської ради було обрано К.П. Боровика. До того часу хутір належав до Кирилівської сільської ради. Станом на 1926 рік на території Боровиківської сільського ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 особа, в самому ж Боровиковому - 161 двір та 817 осіб.

З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 р. в селі був організований колгосп «Нове життя» (голови колгоспу: 1929 - 1931 рр. - Я. С. Яковина, 1932 - 1933 рр. - Демич Федота), який об’єднав в собі майже всі селянські господарства Боровикового, Юркового та Лізок. В 1929 р. в селі була впроваджена система спільного обробітку землі.

В 1933 р. колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко).

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках. Під час голодомору 1932—1933 років в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було репресовано 12 осіб, з них до розстрілу засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні 1991 року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року».


Мешканка села М. Кириченко (друга зліва) під час примусових робіт в м. Oberleutensdorf.
В 1936 році було побудовано будинок культури на 150 місць.

Під час Німецько-радянської війни 260 мешканців села воювали на фронтах, 137 з них загинули, 149 нагороджено орденами і медалями СРСР. На примусові роботи до Німеччини вивезено понад 200 осіб. Загиблим воїнам-односельчанам споруджено пам'ятник, а у 1978 році в центрі села побудовано Монумент «Вічної Слави».

Післявоєнна відбудова села відбувалася на чолі з головою колгоспу С.А. Лазебником. На початку 1951 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з артіллю імені 15-річчя ВЛКСМ села Юркового в нове колгоспне господарство імені М. І. Калініна, діяча комуністичної партії . Головою колгоспу обрано Ю.М. Молочка а центральна садиба розмістилася у Боровиковому. За об'єднаним господарством було закріплено 1,300 гектар сільськогосподарських угідь, з них 1,200 гектар орних земель. В 1959 р. з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району.

З 1961 року головою колгоспу 25 років працював Іван Микитович Хименко. В 1963 року колгосп отримав назву «Прапор комунізму», кілька років потому, в 1969 році, господарству присвоєно звання «Колгосп високої культури землеробства». Основними напрямками діяльності господарства було вирощування зернових культур і цукрових буряків, тваринництво, вирощування яблук та волоського горіха, бджільництво та рибальство.

В 1971 р. збудовано новий будинок культури, на той час чисельність сільської громади становила 495 чоловік, у 1989 році - 470. На початку 80-х років у селі функціонували неповна середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автоматична телефонна станція на 50 номерів, радіовузол, філія Ощадбанку та три крамниці.

Сільські дівчата. Початок 40-х років ХХ століття.jpg Весільне вбрання.jpg Сільське весілля Боровикове 40 роки ХХ століття.jpg
Сільські дівчата. 40 роки ХХ століття.
Весільне вбрання. 40 роки ХХ століття.
Весілля. 40 роки ХХ століття.
Сільська школа[ред. • ред. код]

Випускний клас школи. 1995 рік

Учні початкової сільської школи. 40 роки ХХ століття.
Перша школа в селі була двокласною і керував нею священик з Кирилівки, навчальний процес відбувався у сільській хаті. В 1908 р. на кошти земтсва була побудована трьохкласна школа на краю села, де колись стояла корчма і стодола, про які згадує Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки». В цьому будинку була одна класна кімната, в якій за довгими дерев’яними партами сиділи учні по рядах перших, других і третіх класів. Навчання проводив один учитель, Милокостий (ім'я невідоме), пізніше Кельбас Юхим Оникієвич.

У 1931 році силами жителів Боровикового та Юркового було збудовано семирічну школу, де діти мали змогу навчатися в одну зміну.

У 1985 році було збудовано нову 2-х поверхову школу, яка функціонує до сьогодні. Відкриття школи відбулося 1 вересня 1986р. Шкільні приміщення розраховані на 192 учні. У закладі передбачено 6 навчальних кабінетів 5 класних кімнат, спортивна зала, майстерня з обробки деревини та металу, бібліотека, стадіон, шкільна їдальня. Від 2002 року школа має комп'ютерну кімнату. Навчання проводиться в одну зміну для всіх учнів з Боровикового та Юркового.


Педагогічний колектив. 2009 рік.
У 2007 році рішенням районної ради загальноосвітню школу І-ІІ ступенів перекваліфікували у навчально-виховний комплекс. В НВК функціонує 9 класів загальноосвітньої школи та одна різновікова група дошкільного навчального закладу. Навчально-виховний процес забезпечує 14 педагогічних працівників, з них 7 спеціалістів вищої та І кваліфікаційної категорій.

Учні школи постійні переможці та призери різних етапів шкільних предметних олімпіад з базових дисциплін та конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика. Під керівництвом вчителів учні школи займаються пошуковою роботою: зібрали та оформили свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років.

Школа була закрита в рамках програми "оптимізації малокомплетних сільських шкіл" в 2013 році. Головною причиною стало зменшення кількості дітей в школі, на що, поза загальним зменшення людського приросту, впливало рішення батьків записувати своїх дітей на навчання до шкіл сусідніх сіл. Водночас жителі села були проти закриття школи, ця тема неодноразово обговорювалася на загальній сходці села [8].

Сучасність[ред. • ред. код]
В селі функціонує сільська рада, бібліотека, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення та магазин.

Жителі села активно займаються приватним сільським господарством, зокрема тваринництвом, рослинництвом та садівництвом. Традиційно в садівництві головне місце займає вирощування яблук та волоського горіха.

Не зважаючи на відсутність церкви в селі щорічно відбуваються богослужіння в свято Воскресіння Христового та під час поминальних днів. Поминальні дні відбуваються в першу неділю після Великодня.

Пам'ятки[ред. • ред. код]
Комарів яр — заповідне урочище місцевого значення.

Персоналії[ред. • ред. код]
В селі народились:

Боровик В. Я. — полковник авіації;
Боровик Г. Т. — начальник вокзалу «Ясиновата»;
Боровик І.М. — полковник, начальник штабу залізничних військ і військових сполучень;
Красюк І.П. — генерал-лейтенант міліції, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, кандидат юридичних наук;
Лазебник Ю. А. — письменник, публіцист, доктор філологічних наук;
Миргородський В. М. — пілот, викладач Саратовського військового училища;
Хименко А. В. — фізик-ядерник.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 18 янв 2018, 17:48

TANECHKA писал(а):
18 янв 2018, 10:20
Звідки ці застарілі совкові відомості
з інтернету, непам'ятаю з якого сайту

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 19 янв 2018, 15:34

Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка"
Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Щоб зберегти Шевченківські меморіальні місця, було створено заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». В заповідник увійшли такі місця: Шевченкове (або Керелівка), Моринці, Будище та Вільшани. Ці населені пункти, так чи інакше, пов’язані з життям Шевченка.
Саме в Моринцях 9 березня 1814 р. в сім’ї кріпаків Григорія і Катерини Шевченко народився їх син Тарас - майбутній поет, художник, один з духовних батьків українського народу. Наприкінці 1815 р. родина Шевченка переїхала в сусідню Кирилівку, звідки був родом батько Тараса. У майбутньому Тарас неодноразово бував у Моринцях і згадував їх у своїх віршах.
На місці будинку, в якому народився великий поет, в радянські часи поставили меморіальний камінь, а Моринці зробили туристичним центром - місцем паломництва численних шанувальників творчості Тараса. У центрі поставили пам’ятник кобзарю, побудували великий будинок культури з актовим залом, книжковий магазин, куди надходили всі нові перевидання творів поета і книги про його життя, велику їдальню, гарне кафе, спорудили каплицю.
У Шевченковому або Керелівці Т. Г. Шевченко зростав, формувався як особистість. У Будищах – в маєтку Енгельгардта – одне літо козачкував, а з Вільшани зробив перший крок до визнання, до світової слави.
Історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» створений у 1992 році. Він вміщує 43 пам’ятки культури. Загальна площа заповідника - 27,3 га.
А 26 січня 2006 року заповіднику надано статус національного з подальшою назвою - Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка».
Изображение
Изображение
Изображение
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 20 янв 2018, 18:54

Садиба-музей Тараса Шевченка
Музеїв, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка, дуже багато. Але тільки садиба-музей в селі Моринці дає уявлення про той будинок, де народився знаменитий поет і що впливало на перші роки його життя. Садиба знаходиться в Історико-культурному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка».
Поруч з першим житлом поета знаходиться будинок його діда по материнській лінії Якима Бойка і хата дяка. Відновлення комплексу закінчилося в 1989 році під керівництвом О. Кониського. Відновлювали комплекс згідно малюнків і опису самого Тараса Шевченка. Під час будівельних робіт дотримувалася технологія того часу, враховувалися всі особливості сільської архітектури початку 19 століття. Інтер'єр всіх будівель максимально наближений до побуту родини.
На території комплексу знаходиться каплиця. А неподалік від садиби-музею знаходиться яр з фруктовими деревами, в якому нерідко гуляв Шевченко. Тут же зведений пам'ятник Катерині Бойко з сином на руках.
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Сотник
Сотник
Сообщения: 451
Зарегистрирован: 02.12.2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 127 раз
Поблагодарили: 193 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 09 фев 2018, 21:15

Будище
Село засноване у першій половині 17 століття. На місці села колись у лісі була буда, де виробляли поташ. Звідси й пішла його назва. На лісових промислах почали виникати поселення, переважно із кріпосних, які втікали від панів, та з селян із розорених татарами сіл.
У путівнику «Шляхами Великого Кобзаря» зазначено, що у 1740 році Будище складалося з 70 дворів. П. Енгельгардт, одержавши в спадщину Будище та сім сіл, у 1828 році збудував у селі маєток. У 1828–1829 роках у пана служив козачком юний Тарас Шевченко. Досі збереглися три дуби, які називають Шевченковими. За переказами, у дуплі одного з них Тарас ховав свої малюнки.
До реформи 1861 року в селі було 156 дворів. Як розповідають, розробляли ліс смілянські промисловці. Звідси — «Будища смілянська».
У 1852 році спадщину Енгельгардта було поділено між дружиною і трьома синами. Будище отримав юнкер Петро. У 1870 році в селі побудовано новий житловий будинок. На дочці Петра — Наталі одружився Моссаківський, який узяв управління маєтком. У 1913 році він побудував двоповерхову школу.
До радянської влади село поділялося на дві частини — «Правда» і «Кривда», де відповідно жили багаті і бідні.
З 1829 року тут жив Тарас Шевченко, коли його забрали до поміщицького двору і він був козачком у пана Енгельгардта. Будище багато разів згадується у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», в поемі «Гайдамаки». Тепер на колишньому будинку Енгельгардта (зараз це восьмирічна школа) на честь перебування Шевченка встановлено меморіальну дошку. В парку ростуть два велетенські дуби, які селяни називають шевченковими. Ім'ям поета в селі також названо вулицю.
У селі народились:
Тютюнник Юрій Йосипович (*20 квітня 1891 — †20 жовтня 1930) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
Осадчий Тихін Іванович (30 червня 1866 — 24 грудня 1945) — громадський діяч, економіст, кооператор, член Української Центральної Ради;
О. Ю. Романенко — викладач Чернівецького університету, поет.
Изображение
Стела на місці хати, де народився Ю. Тютюнник

Покриваю нігтики лаком!

Вернуться в «Звенигородщина»