Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#141

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 30 ноя 2021, 22:20

Пропонували житло й зарплату в 20 тисяч: на Звенигородщині в сільську лікарню не можуть знайти терапевта

Изображение

Мешканці села Моринці забили на сполох через можливе закриття дільничної лікарні. 3 місяці тому помер керівник установи Василь Зарубайко, який був і терапевтом. Саме через відсутність терапевтичного відділення в людей страх перед закриттям лікувальної установи.
Потенційні кандидати на посаду терапевта по різних причинах відмовились працювати, розводить руками староста села Лариса Кириченко.
За 2 місяці ми змогли знайти лише сімейного лікаря, – розповідає Кириченко. – Але ж він не терапевт. Завдяки йому вдалося зберегти хоча б амбулаторію. Терапевтичне відділення закрите. Якщо немає терапевта, ми також не зможемо зберегти штат. Наш заклад повністю забезпечений обладнанням. Там зроблений гарний ремонт. Ми пропонували подружжю лікарів з Лисянки працювати в нас, але вони не змогли. Ще був дуже толковий молодий чоловік з Юрківки. Але й він відмовився.
Аби мотивувати медиків працювати у Моринцях, влада громади пропонувала забезпечення житлом. Заробітну плату обіцяли майже 20 тисяч гривень. Нині у людей опустилися руки. На те, що терапевт все ж знайдеться, вже не сподіваються.
Заклад ніхто не закриватиме, каже директор Звенигородської районної лікарні Вардан Айрапетян. Хоч без терапевта все ж зміни будуть.
Моринська громада дуже хотіла знайти іншого лікаря, але не змогли, – говорить Айрапетян. – Лікарня не закриється. Там є амбулаторія, яка працює, як і працювала. Ліжко-місця в кількості 10 одиниць також є. Хворі можуть лікуватися. Єдине, що їх не годуватимуть і не залишатимуть на ніч. Хоча й раніше ніхто вночі не лежав. По суті, глобальних змін там не відбулось.
До лікарні у Звенигородці понад 30 кілометрів. Через відсутність нормального автобусного сполучення селянам важко дістатись до райцентру. Та влада обіцяє вже найближчим часом вирішити цю проблему.
Раніше ми не мали права оголосити тендер на транспортування всередині громади, – пояснює міський голова Звенигородки Олександр Саєнко. – Але законодавство змінилося і тепер ми можемо зробити конкурс на перевезення. Вже є домовленості й виконуються певні процедури, щоб запустити на Моринці автобус через Хлипнівку й Майданівку. З початку нового року, планується, він вже буде на маршруті.
Запуск автобуса допоможе лише частково, вважає очільниця села. Пацієнтам може знадобитися допомога медика серед ночі.
В нашій лікарні були пацієнти із сусідніх трьох громад, – каже Кириченко. – Відділення постійно приймало людей. Василь Зарубайко навіть серед ночі виїжджав. І от тепер на увесь наш «кущ» немає допомоги. Тому транспортне сполучення не вирішить так проблему. Вирішить її лише збереження терапевтичного відділення.
Щоб медичний заклад залишився у тому ж стані, що й раніше, планується відкриття кризового центру. Там зможуть знайти прихисток, наприклад, жінки з дітьми, які зазнали домашнього насилля. Він має запрацювати з 1 січня.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Історія населених пунктів Звенигородщини

#142

Сообщение Kozak Taras » 02 дек 2021, 15:11

Років сім тому, громаді потрібно було направити здібну молоду людину навчатися до медичного ВУЗу, от і не було б проблеми...
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#143

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 08 май 2022, 21:22

Хто наводить лад у Звенигородці?

У Звенигородці на Черкащині провели весняну толоку – прибирали, сапали, фарбували в патріотичні кольори міську огорожу, рівняли бордюри. Приємно на таких заходах бачити багато молоді, яка не просто «відбуває», а активно й з ентузіазмом працює. Це говорить про те, що в невеличких українських містах формується хороший потенціал для розвитку. Попри труднощі, які долає наша країна, молодь тут, і вона працює, воює, волонтерить.
Після толоки Звенигородська міська рада подякувала ГО «Звенигородщина активна», ГО «Нова Україна», молоді та небайдужим жителям, які взяли участь у прибиранні.
«Ініціатива наших волонтерів має стати гарним прикладом. Не забуваймо, що чистота і порядок міста залежить від кожного з нас», – зауважують в адмінустанові.
«Супер! Всі неймовірні молодці! Толока не просто допомога місту, а й створення чудових умов, в яких приємно працювати, адже люди і все оточуюче надає наснагу вриватися з свіжими силами в новий робочий день» – коментують подію дописувачі соцмереж.

Марина КАМІНСЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#144

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 май 2022, 16:26

У Водяницькій громаді на Черкащині висадили 5 тонн картоплі

У Водяницькій громаді Звенигородського району долучились до акції «Сади Перемоги», висадивши 5 тонн сортової картоплі. Мета заходу: забезпечити продукцією не лише свою родину, а й підтримати українців на тимчасово окупованих територіях, внутрішньо переміщених осіб та тих, хто на передовій, аби завадити продовольчій кризі в Україні.
«І саме для того, аби ми могли забезпечити овочами наших захисників та внутрішньо переміщених осіб, на території Водяницької громади виділили 1,5 га землі та посадили картоплю», – інформують у Водяниках.
Картоплю висадили в селі Шубині Стави та Кобиляки. Посадковий матеріал надали спонсори.
«Посади свій «Сад Перемоги» – допоможи плідно використати кожен клаптик нашої землі задля спільної Перемоги!» – закликають у громаді.

Марина КАМІНСЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#145

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 июн 2022, 17:01

Молода сім’я на Тальнівщині перетворила мрію на реальність

– Ми мріяли про великий світлий будинок, щоб криничка була біля нього і садок великий, – розповідає молоде подружжя Ігор та Людмила Балаки із Здобутку на Тальнівщині.
6 років тому, у 2016-му, вони взялися здійснити цю мрію. Мали родинне обійстя, на якому вже був будинок та господарські споруди. Оселилися в хаті, а хлів вирішили знести. Загнали бульдозер. Ото ж тоді шуму було на їхній невеличкій вулиці! Допитлива дітвора спостерігала, як працює такий великий агрегат, як вантажить глину на вантажівку. Після почали будувати дім. Ігор зізнається, не мав конкретних розрахунків, якогось спеціального планування. Все почалося з натягнутих 2-х ниток, лопати, бажання діяти і, найголовніше, ризикувати. Останнього, до речі, тут не бояться. Це якраз той випадок, коли ризик винагороджується гарним результатом. Так було і з будівництвом. Звісно, мільйонних статків молода сім’я не мала, аби реалізувати мрію миттєво, тож робили все поступово, крок за кроком. Так справа пішла-поїхала. Ігор каже, що перебудови всередині дому було чимало. Та й взагалі спершу замість будинку мала бути маленька кухонька, що розрослася зрештою в дім мрії. Нині мають гарний, сучасний, функціональний, затишний 2-поверховий будинок, створений власними руками та не без посильної допомоги кумів та батьків. На першому поверсі – кухня, ванна, гардеробна, комірчинка і котельня, нагорі – 2 спальні і вітальня, між поверхами залишилось вмонтувати східці. Дім має 4 виходи. Звісно, роботи тут ще вистачає. Чи доведуть почате до кінця? Чомусь навіть сумніви не закрадаються.

Паралельно з будівництвом господар посадив садок: «Спочатку купив на базарі 30 саджанців, потім ще стільки ж, ще, – розповідає Ігор. – Зараз маємо до 100 дерев. 5-й рік, як маємо садок – найпопулярніших зараз сортів яблуні, черешні, персики. Поруч посадив виноград. Яблуні вже плодоносять, врожаю вистачає, ще й роздаємо. Коптильню зробив, то за раз можна 2 відра яблук посушити.
Людмила додає, що все у дворі створене руками чоловіка, дизайнерські рішення – теж його. Погодьтеся, генерувати ідеї – одна справа, а от ще й реалізувати їх власними руками – куди інша річ. Та Ігор і справді любить те, чим займається. Каже, до всього треба мати натхнення. Як нема – краще відкласти і завершити тоді, як прийде муза. Хай навіть через рік. Он неподалік саду вітряк стоїть (зараз він елемент декору, хоча спершу мав би стати місцем зберігання лопат). Поруч – глибока яма, як би вважав кожен. Але тут все має свій сенс.

У планах, як пояснив Ігор, – зробити млинок, та так, щоб з колесом, як ніби він справжній. Ближче до будинку зайняла почесне місце криничка. Всюди росте самшит, туї, пухнасті ялиночки – всього майже 500 кущів і хвойних дерев. Цікаво, що подружжя не дотримується якихось чітких правил планування, у всьому тут панує свобода і нуль обмежень: чи то у просторі, а чи в смаках. Тут жодна річ не знаходиться просто так, а зміни можуть статися будь-коли. Так, водичку для басейну тут гріє сонячний колектор: насос ганяє воду по чорній трубці, скрученій равликом, тож під сонечком вода дуже швидко нагрівається. А от, здавалося б, черешня. Росте собі звичайне дерево. Виявляється, не тільки: на ній облаштований будиночок, де залюбки граються діти (подружжя має 2-х синочків, 2-річного Захара та 8-річного Дениса). «Було, обсядуть ці гілки – як вороненята», – сміється Людмила. Молодшому, звісно, за радість погратися в піску. А от Денис вже, як кажуть батьки, залюбки допомагає їм працювати в садку. До речі, за садком, що прилягає до дубового лісу, подружжя посадило сосни та ялинки в шаховому порядку. Думаєте, на цьому вони зупинились? Могли б, але не вони. Взяли і розчистили густі зарослі посеред дубів, посадили там 1000 цибулинок тюльпанів. Так-так, прямо тут, на окраїні лісу. Як треба, обкошують траву, словом, підтримують лад. На галявині Ігор побудував камін, планує його модернізувати.
Закордон, кажуть, не поїхали б, бо ніщо не може повернути час, проведений вдома, як і затишок, який дарує їм нині дім їхньої мрії.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#146

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 июн 2022, 18:08

Картини київського художника можна побачити в Тальнівському музеї історії

Тальнівський музей історії з радістю розмістив у своїх стінах понад 20 картин київського художника Володимира Захарченка, уродженця Тального. До зустрічі з художником музей у своїй експозиції вже мав родинне старовинне фото. До речі, ця світлина була опублікована в одній із книг з історії Тального. Та зараз детальніше про відкриття виставки, що відбулося 10 червня. Цього дня тут було людно, подія зібрала рідних, друзів, давніх знайомих, колег-художників, наставників, журналістів.
Як розповіли працівники музею, Володимир Прокопович зростав у нашому містечку, ходив до 4-ї школи, згодом став студентом коледжу. Певний час працював у Дніпропетровську, вступив до Київського інженерно-технічного інституту. Згодом переїхав до столиці, працював в рекламній фірмі. Відомо, що Захарченко написав перший портрет (свого брата), будучи 5-класником.
Це, власне, стало поштовхом до становлення його як художника. Однак життя диктувало свої правила, тож чоловік відродив талант до написання картин у 50-річному віці. Упродовж останніх 10-ти років займається цим видом мистецтва професійно. Відколи почалася війна, переїхав з Києва до рідного містечка. В експозиції чимало картин, на яких легко впізнати міські локації: палац Шувалова, храми Тального – чудові, живі роботи, написані переважно олійними фарбами. Полюбуватися роботами зможуть і романтики, адже на полотні зображені старовинні вулички тієї ж Праги чи, наприклад, закохана пара у світлі нічних ліхтарів. Є серед картин зовсім свіжі, написані Володимиром Захарченком тут, у Тальному. Усіх секретів, звісно, не розкриватимемо: варто завітати на виставку особисто (вона діятиме щонайменше місяць), відчути усі емоції, що їх так яскраво передають картини митця.
А поки додамо, що кожен з присутніх мав нагоду подякувати художнику за роботи, поділитися своїми враженнями. Приємною несподіванкою для всіх стала лотерея, тож 4-ри щасливчики отримали сувеніри. Виставка завершилася по-європейськи – фуршетом.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#147

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 11 июл 2022, 14:53

Вечірній похід на риболовлю для жінки з Тальнівщини є традиційним

Напередодні Дня рибалки ми познайомилися із затятою любителькою риболовлі Катериною Іванівною Штангей з Мошурова на Тальнівщині. Вона виросла біля одного із сільських ставків, де й проживає нині. І, як каже сама, тоді, ще бувши дитиною, просто неможливо було всидіти вдома, коли поряд, всього-на-всього через город, у той час був облаштований пляж – територія біля водойми засипана пісочком та ще й стояли пляжні парасолі, а там веселий щебет місцевих дітей та грайлива атмосфера. Ось з того часу Катерина Іванівна вподобала цю місцину.
Пригадує, тоді, щоб потрапити на ставок якнайшвидше до гурту, їй потрібно було переробити купу справ, або схитрити та вкотре понести прати до водойми ще ж поки чисту доріжку. З часом, як розповідає, наловчилася рибалити і на сьогодні вона навіть не уявляє своїх вечорів без вудочки в руках.
Найпершу рибку ловила у відерце, на дно якого сипала борошно, як приманку. Це були бубирі – такі бички у прісних водоймах, їх тоді було багато. Проте, каже, в ставку вони вже давно не водяться, адже ці рибки люблять тільки чисті водойми, які раніше були у селі.
Після школи пані Катерина отримала вищу освіту. Потім взялася до роботи, а там і сімейне життя було не за горою. 15 років пропрацювала кіномеханіком – транслювала фільми у сільському клубі. Також спробувала себе і в ролі доярки та листоноші. Зізнається, що був такий період, коли у її трудовій книзі так і було зафіксовано три посади, на яких вона працювала водночас. Ще й люди дивувалися, що два записи у трудовій бачили, а от три…
Тож у тодішній такий гарячий час пані Катерині угору було глянути ніколи, тому на своє захоплення сил не вистачало. Та як тільки Катерина Іванівна вийшла на пенсію, то зразу вечірній похід на риболовлю зробила традиційним. От у свої шістдесят один вона кожного дня після 19 години крокує до свого риболовного місця і так понад одинадцять років поспіль.
Хоча й наголошує, що сільські домашні справи ніхто не відміняв. Потрібно попіклуватися про двох корівок, а є ще кілька свиней, курочки та гуси. Однак по домашньому господарству пані Катерина клопочеться разом зі своїм чоловіком, а от рибалити ходить сама.
Зізнається, щоб ловилася рибка, її завжди потрібно прикормити. Катерина Іванівна має два облаштованих місця для риболовлі, якраз неподалік свого городу. Звісно, від пляжної зони, яка тут колись була, вже нічого не залишилося, заросло бур’янцем, а у ставку очеретом. Хоча у такому місці рибка все ж ловиться краще, як зауважує наша співрозмовниця, проте якби хтось взявся розчистити ставок, то було б в рази краще. Ловить жінка вудками і спінінгом пробує. Розповідає, зрідка буває таке, що повертається без улову. Постійно несе додому від ставочка свіженьку рибку: чи то карасі, чи коропи. Сама любить посмакувати смаженою і з односельцями ділиться.
– Час біля ставка летить неймовірно швидко. Не встигла зійти, сісти і вудку закинути, як вже й додому потрібно повертатися. А природою взагалі неможливо намилуватися. Тут у мене і лебеді, і качечки, і чайки. То вони ще тільки гніздяться, а потім сім’ями плавають. Словом, неймовірна краса. Рибалка – це мій відпочинок, саме тут, біля ставка, я можу справді відпочити, – розповідає Катерина Іванівна.
З нагоди свята жінка щиро вітає всіх рибалок. Бажає всім якнайшвидшої Перемоги, міцного здоров’я та хороших уловів.

Ольга МОСКАЛЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#148

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 01 авг 2022, 18:54

На території сучасної Тальнівщини колись було 3 сотенних містечка

28 липня, у День Української Державності, який цьогоріч ми вперше відзначали, у Тальнівському музеї історії провели цікаву екскурсію «Спадкоємці козацької слави». Старший науковий співробітник музею Олег Шатайло провів відвідувачів усіма експозиційними залами, доводячи, що українська державність має тисячолітню історію і сягає Київської Русі. Він зупинився на всіх етапах нашого становлення як держави та згадав тих, хто доклав максимум зусиль, щоб Україна була незалежна і вільна.
Особливо цікавою видалася розповідь про козацьку добу. Виявляється, на території сучасної Тальнівщини було три сотенних містечка (адміністративний поділ тоді був на козацькі полки і сотні) – Мошурів та Романівка Уманського полку і Шаулиха Білоцерківського полку. У Шаулисі, наприклад, було три церкви з приходами – наскільки розвиненим містечком козаків та ремісників вона була на той час.
У залі української революції Олег Шатайло акцентував увагу на експозиції музею, що демонструє українські грошову одиницю – гривню, Герб, що був на шевронах вояків УНР – точно такий тризуб носять зараз військовослужбовці ЗСУ. Не оминув своєю увагою і наших славних державотворців, інтелігенцію, «які в умовах російської окупації виборювали хто словом, хто ділом державну незалежність.
– Як бачимо, шлях нашого державотворення був тернистим та увінчаним героїчною боротьбою. Увесь час українцям доводилося здобувати свою незалежність. Ми віримо у Перемогу української армії у цій війні, що розпочала росія проти нашого народу. Українській державі бути! – такими словами Олег Шатайло завершив екскурсію.
Відвідувачі музею в цей день не були пасивними слухачами, вони активно обговорювали та доповнювали екскурсовода. Так Валентина Колісніченко розповіла про маловідомі сторінки історії села Папужинці в часи національно-визвольної боротьби ХVII-XVIII століть, Олександр Лущан додав розповідь про загін УПА «Граніт», який базувався на Уманщині.
– Екскурсія дуже цікава й насичена. Хіба у мене одне маленьке зауваження до екскурсовода: він забув згадати про успішну битву на Синіх водах, тобто на Синюсі, у 1838 році, – зауважив Валентин Гордєєв, почесний громадянин Тального.

Ліна ЯЛОВСЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#149

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 08 авг 2022, 10:33

На музейній площі у Тальному встановили кам’яний артефакт з місцевого граніту

Історична спадщина нашого краю
Встановлений у Тальному на музейній площі шестигранний кам’яний артефакт, викликає неабиякий інтерес як у дітлахів, так і в дорослих. Це – старовинний гранітний гарман. До речі, слово має турецьке походження і перекладається як «молотьба», або «тік».
Для сучасників гарман – дивина, не кожен знає його призначення. А наші земляки, які жили понад сто років тому, охоче використовували цей предмет, адже ним молотити – не ціпом махати. Перші гармани в Україні з’явилися ще у ХVII столітті, але широкого застосування набули в ХІХ – початку ХХ століть. Щоправда, і тоді гарман був не у кожного господаря, тому наймали спеціаліста, який гарманував.
Гарманування – то ціла наука. Поки хазяї на току певним чином вистеляли розв’язані снопи, власник у висвердлений отвір гармана вставляв кований стержень, кінці якого виходили назовні. До них кріпились гаки, які за допомогою оглоблі з’єднувались з кінською упряжжю. Приготувавши реманент, погонич водив коня по колу. Гарман обертався і своїми ребрами видавлював зерно з колосків. Далі зерно збирали, провіювали…, але то вже інша історія не пов’язана з цим дивовижним предметом виготовленим із місцевого граніту.

Олег ШАТАЙЛО, старший науковий співробітник Тальнівського музею історії
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

#150

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 28 авг 2022, 14:33

Старовинна сокира, бронзовий молоток та ядро: чоловік з села на Тальнівщині про знахідки у криницях

– Коли люди мають водогін, але продовжують дбати про криниці – це не може не тішити. До криниць наші пращури ставилися з повагою, вважається, що вони – то джерело життя. Та й вода з колодязя завжди краща, ніж з труби. Це що домашня ковбаса, а що куплена, – каже 42-річний житель Мошурова на Черкащині Олександр Гончарук.
Упродовж 20-ти років він, паралельно з основною роботою, чистить криниці, причому робить це вручну, без будь-якої допомоги сучасної техніки, наприклад, тих же помп. Найперше, як пояснює, потрібно вибрати воду з криниці по-максимуму, а вже потім, верхи на бадді – спеціальній 35-літровій ємності для води, намулу та сміття, його потихесеньку опускають на дно колодязя. Відверто кажучи, диву даєшся, як чоловіку вдається працювати всередині колодязя діаметром від 70-ти до 90 см з його зростом у 1 метр 85 см: «Мало мені місця там, але призвичаївся. Сідаю на баддю, на ній є дощечка спеціальна, а тримаюся за трос. З собою – фінська лопата, підкопую криницю нею. А чистити – то звичайним черпаком, вкидаю його в баддю і все. Баддя надійна, бетонна. Мені її, з такими кованими вухами, односелець Славік Ротор зробив», – каже чоловік.
Щоб почистити криницю, працюють вчотирьох – певна річ, це мають бути чоловіки з сильними руками: двом з них – своєму другові та сусіду Віктору Омелянчуку та ще кумові – фактично, чоловік довіряє своє життя, адже вони опускають його на дно, а потім раз за разом піднімають баддю з намулом просто над його головою. А от третього, що на підсобних, завжди шукають. Як і в будь-якій справі, тут також не без забобонів: до роботи не беруться у понеділок, бо він вважається важким днем, та у неділю, тому що це день для Господа.
Чоловік каже, цій здавна шанованій серед українців справі його не навчав ніхто. Все почалося на початку 2000-х, коли він у Піщаній викопав першу криничку – неглибоку, всього метрів з 8. Каже, копав її прямо у бетонному кільці, яке потроху опускалося все глибше по мірі підкопування. Потім випала нагода почистити одну із криниць. Олександр Петрович зізнається, і досі пам’ятає, як замерзли ноги, коли студена хлинула поверх риболовецьких чобіт, коли його опустили на дно – рівень води в криниці був немалим. А от про страх, відчував його тоді чи ні – пам’ять згадок чомусь не зберегла.
За 20 років мошурівець почистив на Тальнівщині 100 криниць, зокрема, у Піщаній, Лоташевому, Поташі, у Тальному та ін.. Та найчастіше до Олександра Петровича з проханням навести лад у криниці звертаються односельці. Він каже, вже встиг натрудитися чи не в кожному колодязі на своїй вулиці: «Коли люди просять, не відмовляю. Також завжди готовий витягти відро, яке часто-густо обривається і падає у криницю. Купив пошуковий магніт: опустив, як пристало – витягаю. Гроші за це не беру», – каже мошурівець.
Чоловік каже, за щастя було почистити 5 старовинних криниць. Серед них – відома на Тальнівщині Кобзина, тут працював двічі.
– Там купа копійок була, люди накидали. Мабуть, стограмовий стакан їх був, – каже Олександр Петрович. – Серед них були і гривні, помив – стоять он у чашці. Кажуть люди, що бажано не кидати в криницю копійки, а якщо й кидати, то тільки срібні – будуть природним очисником. Як у церкві срібний хрест у воду опускають, то вода тоді довго зберігається, розумієте? У Кобзиній криниці я, до речі, таку цікаву річ знайшов –старовинну сокиру, з незвичайним лезом, як ото гуцульська. На ній було вибите зображення оперення, як на стрілах. Що я ще цікавого знаходив в криницях – це «грузи», які чіпляють до відра, молотки – один з них був бронзовий, а ще була знахідка – старовинне ядро. Мабуть, хтось із дітей вкинув у криницю. Бензопилу ржаву діставав теж. Часто руки різав, бо попадаються биті пляшки, чашки. Дістаю відра разом з ланцюгами – по 2-3 штуки за раз.
Як пояснює мошурівець, старовинні криниці зазвичай всередині вимощені з каменю. Молодші ж, як правило, мають бетонні кільця. Однак, каже, траплялося й таке, що в колодязі вгорі було 2-3 бетонні кільця, стільки ж внизу, а між ними –нічого, окрім ґрунту, який щосекунди міг посунутися вниз. Працювати у таких – найнебезпечніше. Та й загалом Олександр Петрович зізнається, що робота його важка і непроста, схожа до праці шахтарів чи то хірургів, де ти не маєш права на помилку.
– Найглибшу криницю чистив на щебзаводі у Тальному, там було 36 метрів. Просто зробіть 36 кроків і побачите, як це багато, – розповідає Гончарук. – Але що б там не було, поки до толку не зроблю, не кажу хлопцям, щоб піднімали мене. В мене такий принцип: раз як заліз, то треба зробити до кінця.
Важко не погодитись з чоловіком, коли він розповідає, як шанобливо ставиться до криниць, як може визначити на смак, у якій із них вода краща. Каже, потрібно слідкувати, щоб криниця була накритою, аби туди не потрапляло сміття, бути обережним, щоб не впустити туди ганчірку, бо тоді не чекай доброї води.
Під час нашої розмови з Олександром Петровичем не покидала думка: на жаль, українські села, хочемо ми того чи ні, подекуди вимирають, однак навіть там, де вже немає хат, вдивляються в українське небо старі кринички – їх не чіпають, навіть коли навколо технікою засівають поля.

Ольга ОСІЯНЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»