Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
Шварцо-Негєр
Чотовий
Чотовий
Сообщения: 53
Зарегистрирован: 07 апр 2018
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 27 раз
Поблагодарили: 21 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение Шварцо-Негєр » 23 окт 2019, 19:38

буде що на базарі продавать

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3337
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2008 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 30 окт 2019, 22:01

Життя на пенсії: все тільки починається

Для більшості активних людей на заслуженому відпочинку життя на пенсії – це не вирок, а нова сторінка долі, яку можна заповнити цікавим змістом. В цьому можна переконатися, ознайомившись з діяльністю Територіального центру соціального обслуговування Звенигородського району. Цей заклад, об’єднавши довкола себе понад тисячу ветеранів праці, одиноких пенсіонерів, яким у більшості випадків постійно дошкуляють хвороби, намагається зробити все можливе для того, аби не почувалися вони забутими, відірваними від суспільного життя.
Зокрема, справжнє свято для цієї категорії громадян організували в територіальному центрі погожого першовересневого ранку з нагоди Міжнародного дня людей похилого віку. На гостину запросили ветеранів праці, зокрема й тих, хто які не звик нудьгувати й продовжує залишатися у вирі громадського життя. Всіх присутніх тут розважали самодіяльні артисти районного Будинку культури. Показали, на що здатні, й самі пенсіонери. Зокрема, вісімдесятирічна Віра Іванівна Грицюк майстерно декламувала поетичні твори Тараса Шевченка, звеселяла присутніх гуморесками Павла Глазового, а Валентина Григорівна Саченко розповіла мудру житейську притчу.
Між тим, в ході свята його організатори вели мову й про буденні справи. Виконуюча обов’язки завідуючої терцентром Світлана Дудник розповіла про життя установи, ознайомила з подальшими планами щодо надання соціальних послуг громадянам. А завідуюча денним відділенням Альона Снігур запросила пенсіонерів до перегляду цікавих кінострічок та участі в карооке, повідомивши, що для цього у терцентрі придбано новий телевізор і музичний центр. Тут також можна займатися гімнастикою, за бажанням освоювати скандинавську ходьбу. Чекають на підопічних терцентру й цікаві подорожі рідним краєм, туристичні поїздки.
Зацікавленою вийшла розлога розмова й із завідуючою управлінням праці та соціального захисту населення Звенигородської РДА Оксаною Лісовою. Оксана Володимирівна відкрила завісу на деякі проблеми пенсійного забезпечення, субсидій тощо.
Цього дня особливої уваги і турботи удостоїлися підопічні й Вільховецького реабілітаційного центру, підпорядкованого районному Територіальному центру.

Лариса БІЛИК
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
leles
Сотник
Сотник
Сообщения: 518
Зарегистрирован: 04 дек 2009
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Питер
Благодарил (а): 1408 раз
Поблагодарили: 506 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение leles » 01 ноя 2019, 11:06

ЗвенаУкраїнська писал(а):
30 окт 2019, 22:01
все тільки починається
гармоніст з далека на Кучму схожий

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3337
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2008 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 01 ноя 2019, 17:55

Її хвилювало питання, чи прийдуть привітати із сільради?

«Моя бабуся все своє життя прожила і пропрацювала у цьому селі. Сільська рада для неї надважливий орган влади, до якої вона завжди прислухалась і поважала. Її хвилювало питання, чи прийдуть привітати із сільради? На превеликий жаль, про 100-річний ювілей знало і гуло все село, але представників із сільської ради така подія чомусь не зацікавила і не зачепила…прикро, адже бабуся Палагея корінна жителька Вільхівця, Звенигородського району і не так часто люди святкують 100-річчя.
20 жовтня святкувала своє 100-річчя моя рідна бабуся Палагея Бережна, корінна жителька села Вільхівець, Звенигородського району.
100 років – це справжній ювілей, якого напевно бажають кожному, але далеко не всім життя дарує ці літа. На щастя мені поталанило святкувати таку визначну подію і дату у своєї рідної бабусі Полі. Це незабутнє враження, яке залишиться в моєму серці назавжди і як приємно усвідомити, що ти вже доросла жінка і у свої 55 років залишаєшся улюбленою внучкою! Скільки себе пам’ятаю, все свідоме життя, бабуся завжди була поряд і в радості, і в скруті, завжди підтримувала, допомагала, вміла поспівчувати, порадити, звеселити. Вона надзвичайно близька і дорога мені людина, і я вдячна Богу за те, що вона є у моєму житті. Літа, літа… Скільки всього пережила за цей час бабуся, скільки болю і страждань зазнала. Ще немовлям залишилася без матері, а у 6 років і без батька. Скрутно, складно і нелегко жилося бабусі, та у народі кажуть: «Є лік, то буде вік». І било життя, і нагинало, а вона наперекір всьому піднімалася, невтомно трудилася, не давала собі впасти духом – ще й інших підбадьорювала і звеселяла. Розповідаючи різні історії, ситуації жартує бабуся Поля, що про життя її книжку можна написати.
А до свого дня народження вона готувалася завчасно і старанно, дуже хотіла усіх запросити, побачити, обійняти. І спільними зусиллями у нас все вийшло. Ювілей літами в сто – видався на усі 100! Які позитивні емоції були у моєї бабусі, які враження! Вона у свій день народження стала ніби молодша і здоровіша. І це все завдяки вам, дорогі наші рідні, близькі, сусіди! Безмежно дякую, що розділили з нами таку величну і радісну подію! А з яким чудовим сюрпризом завітали односельці з Вільхівецького будинку культури, гурт «Калина» під керівництвом Михайла Кобиняка. Порадували мою бабусю веселими українськими народними піснями та привітали так, що вона не втрималась і пішла до танцю. Велике спасибі господарям закладу «Белый аист», кухарям, які потурбувались про проведення дня народження, які переймалися, допомагали і підтримували.
Низький уклін всім людям села, які знають і пам’ятають мою бабусю Полю. Нехай у ваших домівках завжди панує радість, мир і злагода, а Господь нехай дарує здоров’я і многії літа.

Тетяна МАЛИШКО, внучка
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
leles
Сотник
Сотник
Сообщения: 518
Зарегистрирован: 04 дек 2009
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Питер
Благодарил (а): 1408 раз
Поблагодарили: 506 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение leles » 01 ноя 2019, 19:27

ЗвенаУкраїнська писал(а):
01 ноя 2019, 17:55
святкувала своє 100-річчя
Це круто, довгі літа!

Аватара пользователя
TANECHKA
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 4392
Зарегистрирован: 15 окт 2010
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Женский
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 7943 раза
Поблагодарили: 3370 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение TANECHKA » 02 ноя 2019, 08:42

А виглядає як !!!! :good:

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22214
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6553 раза
Поблагодарили: 11488 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение Kozak Taras » 02 ноя 2019, 10:33

Так, виглядає десь років на 80... :good:
Моя мама п'ять років до ста не дожила... :( Царство їй небесне...
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3337
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2008 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 04 ноя 2019, 14:11

Їй дякують люди за добре серце й професіоналізм

Біля маніпуляційного кабінету в Звенигородській районній поліклініці майже завжди людно. Оскільки без внутрішньом’язових та внутрішньовенних ін’єкцій (це по-лікарському, а по-нашому, по-простому - без уколів та крапельниць) в лікуванні більшості хвороб не обійтися, робота цього структурного підрозділу медичного закладу суттєво затребувана. І пацієнти тут різні: як середнього і літнього віку, так і значно молодші. Й характеру теж різного. Хтось, мовчки, заглибившись у себе, чекає своєї черги, хтось, бажаючи скоротати час, ділиться останніми новинами чи скаржиться на своє життя. А старенька бабуся, стоячи під дверима кабінету, все бідкається, що разом з шприцами не купила в аптеці «метелика»:
- І як це я забула? Наказувала ж невістка: купіть, мамо, обов’язково, бо без нього довго шукатиме вену медсестра й може всю руку вам поштрикати. А мені два уколи у вену треба зробити.
- Це хто вам довго вену шукатиме? - перепитує її одна з жіночок. - Валя? Та вона вам без всяких «метеликів» так укол зробить, що й не встигнете зогледітись!
Жінку підтримали ще декілька пацієнтів. А бабуся вже заходила до маніпуляційної.
Ті, хто ще чекав своєї черги, переглянулися: ану, побачимо, мовляв, що скаже вона після ін’єкції.
А бабуся, вийшовши через якихось п’ять хвилин, тішилася як дитина і все розповідала, яка ж то добра і мила медсестричка Валя і як, запитуючи про здоров’я та заспокоюючи, що все буде добре, встигла зробити їй укол.
- Вірите, я й болю ніякого не відчула, - продовжувала ділитися своїми враженнями про добре серце і вмілі руки медсестри Валі.
- І не тільки ви, - загомоніли жінки. - Ми всі вдячній їй за людяність, тактовність та вміння підійти до кожного, підбадьорити і заспокоїти.
Коли ми переповіли почуте Валентині Миколаївні Тригубенко ( а це саме про неї й велася мова), вона лише ніяково усміхнулася:
- І вигадають таке. Хіба можна інакше робити свою роботу, пропрацювавши медсестрою більше десяти років? А щодо всього іншого, то це вже вдачу таку маю.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3337
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2008 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 ноя 2019, 21:58

«Та вам би в конструкторському бюро працювати»

Майстра з ремонту взуття Олександра Шуляка знають більшість звенигородців, оскільки користується він доброю славою фахівця своєї справи. Та далеко не всім відомо, що може дати Шуляк нове життя не лише старій взуванні, а й металу, що його дехто бачить звичайним брухтом. А що таким чином «склепав» Олександр Шуляк свій «Фіат», на який давно вже задивляються автолюбителі, знає лише обмежене коло знайомих, оскільки не звик чоловік похвалятися своєю майстерністю.
«Фіат» той народився з «Жигуля» вже геть добитого до ручки. Оскільки автомобіль ремонту не підлягав, то залишив з нього Шуляк лише основні вузли й деталі, прикупив деякі «тольяттівські» запчастини, дещо придбав з уже вживаного, щось складав, щось підварював, шпаклював, підфарбовував і отримав майже нову машину.
- Скажіть чесно, що тут не від нього? – оглядаючи його «Фіат», допитувалися в МРЕО.
Відповів, не приховуючи:
-Загинайте, пальці, оскільки перераховуватиму довго. Міст тут з шостої моделі «Жигулів, коробка «фіатовська», карб’юратор - з «Пікапа»…
Чухали хлопці потилиці, слухаючи його, переглядалися, оскільки розуміли, що далеко не кожному під силу така робота.
- Та вам би в конструкторському бюро працювати, - видав врешті один з них.
- Може й працював би, аби мав відповідну освіту, - віджартовувався, пригадавши, як ще хлопчаком брався складати вертоліт, конструкцію якого було описано в одному з дитячих журналів.
Був би й справився з тим, але, підрахувавши, скільки коштуватиме така затія, відмовився від неї. Бо не було грошей на різного роду видумки в селянській родині з села Шестеринці, що на Лисянщині. Тому й подав хлопчина після закінчення школи документи не інституту чи університету, а до профтехучилища. Отримавши диплом електрика з правом водіння автомобіля, працював у РЕС. Потому, разом з іншими «високовольтниками», обслуговував електромережі в Черкаській та Кіровоградській областях. Встиг попрацювати й на заводі зварювального обладнання. А повернувшись до Звенигородки, взявся за шило і дратву.
- Невже подобається така робота? – запитую.
- Аби не подобалася, не брався б, - каже, усміхаючись. - Тут, як ніде, потрібні майстерність і видумка. Адже не тільки приносять в майстерню взуття, щоб стертого каблука підбити чи десь шов підправити. Людям, особливо літнього віку, доводиться доношувати старе, вже не раз ремонтоване, тож довести його до пуття не просто. Проте бачили б ви, якою радістю сяють очі старої людини, коли її замовлення виконане!
- А як же з машинерією? - цікавлюся. – Мабуть, вже не вистачає на неї часу?
І чую:
- При бажанні час на все можна знайти. В мене ж тяга до техніки залишилася, мабуть, на все життя. Переобладнав кілька мотоциклів. Зокрема з «мінчака» вийшов гарний спортивний. А для байкерських забав років зо два тому склав трайк - потужний триколісний мотоцикл.
Разом з байкерами, які без зайвих розмов прийняли його у свою дружну сім’ю, Олександр Шуляк вже об’їздив дорогами Черкащини, побував у Холодному Яру. І при цьому його трицикл не поступається іншим. Бо не байдужими руками «склепаний»…

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3337
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2008 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 13 ноя 2019, 17:30

Прийомна донька не допомогла онкохворій матері

Від 54-річної Віри Курсик відмовилися родичі після новини про її онкозахворювання. У жінки рак горла. Живе у селі Рижанівка на Звенигородщині. Зараз перебуває у будинку для пристарілих у Ватутіному. Говорити не може. На операцію потребує 20 тисяч гривень. Намагалась позичити у прийомної доньки. Та навідріз відмовила матері.
-3 роки тому з’явилися перші симптоми, - згадує Курсик. Відповіді пише на листку. Їх по телефону зачитує односельчанин. – Та я не звертала уваги на це. Так тривало, поки у мене не пропав голос. Цього року поїхала до Черкас. Лікарі видалили наростень. Аналізи показали, що маю рак горла. Відправили на опромінення. Після цього мене виписали і я поїхала додому. Та горло почало розпухати. Я задихалася. Знову поїхала в Черкаси, аби мені в горло вмонтували трубку для дихання. Після «променів» необхідно було одразу зробити операцію, але не мала і не маю грошей на це.
Жінка все життя працювала по будівництвах та на цегельному заводі. Має зараз пенсію 1500 гривень. Звернулась до власної доньки, аби взяти в борг необхідну на операцію суму. Та відмовила. Пояснила це запланованою купівлею будинку.
-Маю брата й сестру. Прийомну доньку взяла з пологового будинку, коли їй було тільки добу від народження, - каже хвора. – Зараз їй 23 роки. Живуть з чоловіком в Херсоні. Коли трапилась зі мною біда, всі відвернулися від мене. Донька навідріз відмовилась допомогти коштами. Я просила не дати, а позичити. Пропонувала потім відпрацювати. Не захотіла, бо має з чоловіком купляти хату. Зараз вони десь на заробітках. Не ображаюсь на неї. Не може, то й не може. Не знаю, чому вона так чинить. Завжди мали гарні відносини. З іншого боку я розумію, що хоче мати власну родину та житло. Дітей у неї поки не має своїх. Якщо зроблю все ж операцію, буду й далі спілкуватися з нею. Не хочу сваритися через це. Та й з братом і сестрою теж підтримуватиму зв'язок. До цього час від часу з ними спілкувалася. Не дуже до мене їздили, бо я бідна. Але це нічого. З донькою в нас до хвороби теж все було добре.
Віра Курсик планує взяти кредит. Разом з цим побоюється, що банк не захоче давати їй значну суму.
- Хочу нормально дихати носом, а не через трубку, - говорить Віра Іванівна. – Їсти почати нормально. Я ще молода і так хочеться бути, як і всі люди. Батьків немає, чоловіка теж. Увесь вік тягла все на собі. Дотягалася. Може люди допоможуть чимось. Як ні, візьму кредит, якщо дадуть.
Онкохворій жінці допомагає колишній односелець Сергій Гец. Через соцмережі попросив небайдужих допомогти коштами жінці.
- Як тільки родичі дізналися про хворобу Віри, всі різко дали «задню», - обурюється чоловік. – Я коли почув про це, то взявся хоч чимось допомогти. В самого тих грошей немає, то з донькою виклали допис в інтернет. Шкода ж людину. Це не якась асоціальна жінка. Знаю її, бо теж колись жив у Рижанівці. А потім переїхав до Ватутіного, бо одружився. Нещодавно з нею випадково зустрівся. Розповіла про біду. Я ще застав, коли вона гляділа свою доньку, поки вона була маленькою. Не кожна мати так опікується своєю дитиною, як Віра виховувала прийомну. Вона роботяга. Все уміє. Колись з нею працював на цегельному заводі. Повривала тоді руки, що й ложки до рота не могла піднести.
У будинку для пристарілих Віру Курсик доглядатимуть до весни. Далі змушена буде повертатися додому в село. Поки має необхідні ліки та знеболюючі. Невдовзі медпрепарати закінчаться.

Сергій РАДЧЕНКО
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»