Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 23 ноя 2019, 22:08

Звенигородській хоровій капелі - 95

Ось уже 95 років поспіль лунають пісні у виконанні народної аматорської академічної капели Звенигородського районного будинку культури імені Тараса Шевченка. Її історія невіддільна від історії краю, освяченого іменем духовного батька нації. Створений у далекому 1924 році колектив, цементуючим ядром якого стали учасники гуртка художньої самодіяльності «Синя блуза», очолюваний палким прихильником хорового співу Федором Шмигановським, вже першого року свого існування побував у більшості сіл Звенигородщини. До них нерідко доводилося добиратися по бездоріжжю на тряских возах, а іноді й пішки. Та любов до пісні перемагала всі негаразди.
У 1928 році, маючи у своєму репертуарі й твори М.Лисенка, М.Леонтовича, П.Козицького, звенигородські хористи вперше виступили на фестивалі самодіяльного мистецтва в Умані, виборовши почесне право брати участь у Всеукраїнській олімпіаді. Де й здобули перше місце серед хорових колективів України.
Нові творчі здобутки мав хор в тридцятих роках, чим завдячував своєму тодішньому керівникові Івану Яковлєву. Хор поповнили нові учасники, було оновлено репертуар. Та творчі плани перервала війна.
У повоєнні роки колектив, в ряди якого влилися студенти тамтешнього сільськогосподарського технікуму, робітники, службовці, під керівництвом Йосипа Кончуковського продовжив свою діяльність. До його репертуару ввійшли твори П.Чайковського, В.Шебаліна, К.Стеценка, Ф.Шуберта та інших відомих композиторів, обробки українських народних пісень.
Важливим чинником зміцнення хору стала відкрита у 1955 році музична школа. Хористи досягли виконавського рівня хорової капели, працюють над складними класичними творами і в 1956 році з успіхом виступають на республіканському огляді- конкурсі.
Зросла слава капели потому, коли її в 1962 році очолив директор Звенигородської музичної школи, досвідчений хормейстер-диригент Іван Цимбалістий. Хор отримував призові місця як на районних, обласних, так і на Всеукраїнських оглядах, виступав у Москві на Виставці досягнень народного господарства, а в Києві став володарем Всеукраїнських Великих золотих медалей переможця.
За високу виконавську майстерність і культуру співу в січні 1965 року рішенням колегії Міністерства культури УРСР колективу було присвоєно звання самодіяльної народної хорової капели. Того ж року на республіканському огляді-конкурсі капела отримує Диплом 1-го ступеня та Велику Золоту медаль.
І знову пошуки мистецької майстерності, нові програми, концерти, участь в оглядах-конкурсах. І – нові перемоги..
Високий виконавський рівень хорового співу зберігся у колективі, коли у 1974 році його диригентом став заслужений працівник культури України Григорій Куцан. Капела удостоюється Почесної грамоти Президії Верховної Ради України, стає двічі лауреатом республіканського конкурсу «Сонячні кларнети» та двічі лауреатом всесоюзних конкурсів.
На сьогодні капела, очолювана Вікторією Добендо, продовжує хорові традиції, започатковані попередниками. Репертуар поповнюється новими творами українських та зарубіжних класиків та сучасних композиторів і поетів, в тому числі й місцевих, зростає майстерність аматорів хорового співу. В цьому їхні шанувальники мають змогу переконатися щораз в ході виступів колективу.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 28 ноя 2019, 19:23

«Трупи дітей лежали на городах у бур’янах. Ховали їх мовби то цуценят»

Голодомор 1932-1933 років - одна з найбільш трагічних сторінок нашої історії. І спричинений він не якимось стихійним лихом чи неврожаєм, а насильницькою колективізацією селянських господарств, розкуркуленням, та хлібозаготівлями, спланованими сталінським ВКП(б). За висновками Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, мінімальне число жертв голоду – 7,5 мільйона. Скільки померло людей на Звенигородщині, ніхто ще не порахував.
В одній із заміток в звенигородській районній газеті «Соціалістичний наступ» від 16 серпня 1932 року читаємо, що колгосп ім. Леніна с. Вільховця здав перший хліб державі. На знімку - усміхнений хлібороб, який, можливо, ще й не відає, що він і його односельці вже приречені більшовицькою системою на мученицьку смерть від голоду. Бо українського хліба для Москви треба було аж надто багато. Окрім спеціальних уповноважених, яких присилали на жнива з райкому компартії, по всіх селах Звенигородщини роз'їжджали й політвідділівці з Вільшанської й Озірнянської МТС та працівники ОДПУ. Вони щодня подавали звіти про кількість зданого хліба, що його вивозили підводами на залізничну станцію Звенигородка, аби потім ешелонами відправляти на Росію. З вирощеного зерна колгоспники отримували мізер - по 25-30 кілограмів на працюючого.
З'явилася пряма загроза бути репресованим для кожного, в кого виявлять хоч якусь мізерію захованого хліба. Проте таке траплялося рідко: хліба не було. В більшості населених пунктів зупинилися й млини. Аби перемолоти якусь жменю збіжжя крадькома від влади та всюдисущих активістів, люди робили ручні жорна. Дехто просто підсмажував зерно і м'яв його в макітрах, товк у ступах. Печений хліб давно вийшов з ужитку. В хід йшла макуха, насіння конопель. Пекли буряки й гарбузи, варили так званий «кандьор». А загони партійних активістів витрушували по хатах не тільки зерно з останнього вузлика, а навіть насіння петрушки, кропу, овочевих культур, припасене до весни, як найдорожчий скарб. Сталінські поплічники з місцевих ледарів та п'яниць, затесавшись в актив, зі шкури лізли, аби вислужитися перед владою. Не відставали від них і голови та працівники сільрад. Одні робили це, рятуючи собі життя, інші ж просто відчували садистське задоволення, відбираючи останню зернину, а, значить, і останню надію на життя у своїх односельців.
Ось що згадує на сторінках Народної Книги-Меморіалу «33-ій: голод» самовидець тієї трагедії Олександр Колісник з села Стебне: « … Ходили по дворах групи «виконавців». Коли вже не було чого забрати, то залізними щупами колупали долівку, стіни, подвір’я: може, щось заховано. Пригадую, мати збиралася зварити юшку, намочила в мисці жменю квасолі. Але заповзяті «виконавці» знайшли, загребли ту квасолю. А на кутку чулися ридання, лежали на подвір’ях, на стежках розпухлі тіла людей. Весна була дощова, кругом поросли бур’яни на два метри, і з цих бур’янів чулося благання: їсти, їсти! Через день дядько Павло проїздив вулицею і накладав мертві тіла на гарбу, щоб була повна, і відвозив на кладовище…»
Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув страшної сили на початку 1933 року. Свідки тих подій розповідають, що першими вмирали від голоду чоловіки. Потім діти. Жінки відходили на той світ в останню чергу, до останнього борючись за життя своїх дітей. І це була страшна смерть, оскільки їм часто доводилося перед цим ховати власних дітей. Морозом пробирає по шкірі, коли слухаєш або читаєш свідчення тих, хто бачив все це власними очима.
Назавжди закарбувала в пам’яті голод 33-го жителька села Моринці Євдокія Журбенко: «Трупи дітей лежали на городах у бур’янах. Ховали їх мовби то цуценят. Де лежить мале, там ямку викопають і загребуть бідолашне».
«Комнезами витрусили все, що було у нас їстивного, - розповідав житель Звенигородки М.Пасічник. - Якщо в тридцять другому ще мали якусь крихту чогось, аби потамувати голод, то в тридцять третьому вже не було нічого. В хату забрався голод, всі були пухлі. Помер брат Іван... Ніколи не забуду цієї та інших смертей. Особливо врізався в мою пам'ять один епізод: біля двору дядька Володимира Пасічника, батькового брата, на зеленому спориші лежить жінка. Це дядина Ніна. Біля неї - дворічна дочка Катя. Я кинувсь до тітки, яка жила навпроти: «Тітко! Дядина Ніна вмирає!» А від амбара завертає до нас грабарка. Водночас і ми підійшли. Дядина і дівчинка були вже мертві. Гострі носи і щоки, як віск, жовті, висохлі від голоду. Якісь дядьки поклали трупи у грабарку і повезли на цвинтар»...
Страшні факти про голодомор у Ризиному, який забрав понад 600 жителів цього мальовничого села, наводять тамтешні старожили. Як і в більшості населених пунктів району, найбільше людей померли тут від голоду у квітні-червні тридцять третього. Трупи підбирала і вантажила в гарбу спеціальна «команда», яку за цю страшну роботу підгодовували в колгоспі баландою. Звозили покійників на цвинтар, де на них чекала яма – «братська могила». Гарбою під'їздили якомога ближче до ями, потім гарбу перекидали і покійники летіли донизу. По закінченні денного перевезення трупи прикидали шаром землі. Через день-другий все повторювалося спочатку, аж допоки яма не була повністю заповненою.
Трупи, які вже розклалися (було й таке), закопували там, де вони лежали, в яму глибиною до 60-ти сантиметрів і загортали землею, не лишаючи на могилі жодної позначки. Такі безіменні могили були по подвір’ях, садках і городах. Нерідко їх розривали голодні здичавілі собаки.
Розповідали, що були випадки, коли до ями з мертвими звозили ще живих людей, аби не їхати по них зайвий раз: мовляв, все одно помруть. Багато людей, йдучи кудись в пошуках їжі, вже не поверталися додому. В Ризиному так сталося з Ольгою та Василем Яковенками, Мусієм Бабієнком, Микитою Загороднім та багатьма іншими.
В Будищі, порівняно невеликому селі, щодень помирали по 5-6 людей. Спеціально призначена похоронна бригада з двох чоловік - бригадира і їздового - лише звозила покійників на цвинтар, а для копання могил та їх загортання брали чоловіків, які в чомусь завинили перед владою. На підводу з мертвими, як і в інших селах, кидали й дуже кволих. До таких було зараховано і Гапку Жуган. Й лише завдяки їздовому Федору Курченку, який не послухався бригадира і не кинув її в гарбу, Жуганиха не потрапила в могилу. Потому, як розповідають в селі, хтось трохи підхарчував жінку і вона вижила. Були й такі, хто зумівши вибратися з могили, підкріпившись травою чи листям, повертався додому. Один з них – житель Тарасівки Олександр Сидоренко, який таким чином повернувся з "могили" і довго, аж до середини вісімдесятих років, працював у колгоспі трактористом.
Для дітей, яких осиротила смерть батьків, в селах організовували щось на зразок дитячих ясел. Проте і там не було чого їсти, тож особливо знесилені і кволі пухли з голоду і помирали. В могилу вони пішли в більшості випадків безіменними, оскільки не було кому встановлювати їхніх прізвищ.
Так підрізалося родове коріння українського народу, розчавлювалася московським чоботом віками уставлена мораль - Україну називали житницею, проте, грабуючи її, прирекли на голодну смерть мільйони людей, не залишивши в руках, що виростили хліб, ані зернини.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 01 дек 2019, 10:21

Краєзнавчий пошук Володимира Хоменка

Те рідне село Заліське, що на Тальнівщині, і зараз,буває, приходить у його сни. Хата, поставлена з дубових колод, закріплених на кінцях у «замок», і зараз, буває, приходить у його сни. Нижче хати – великий город, садок із столітніми грушами, далі – копанка, фоса, річечка Макшиболото. За селом – спустілий хутір, урочища Дубина, Шпиль, Карпів Яр, Пуньова Левада. І скіфські могили. Вже пізніше дізнався краєзнавець Володимир Хоменко, а йдеться саме про нього, що довкола села їх налічувалося аж п’ятдесят чотири. А на сусідньому полі – знаменитий Рижанівський курган, куди не раз ходив він з однолітками.
Саме звідти, з далекого дитинства, від порога древньої отчої оселі, як признається Володимир Михайлович, й беруть початки його краєзнавства.
Він з тих, кого називають сьогодні дітьми війни. За таким-от офіційним статусом – голодне і холодне дитинство, що минуло без батька, який загинув на фронті в сорок четвертому, тяжка робота на рівні з дорослими та бажання чимскоріше вийти в люди, здобувши освіту. А навчатися в школі, як і його ровесники, мав змогу лише після визволення Черкащини від нацистських окупантів, «запізнившись» до першого класу майже на два роки, тож після закінчення десятирічки Володимира відразу ж призвали до війська. Звільнившись в запас, працював в колгоспі, сільським бібліотекарем, навчався у культосвітньому технікумі, який закінчив з відзнакою. А потім був Звенигородський краєзнавчий музей, працюючи в якому, закінчив, без відриву від виробництва, як було заведено казати тоді, історичний факультет Кийвського університету імені Тараса Шевченка.
І в же тоді в райкомі компартії з’явилися перші доноси на нього.
- Щомісяця приїздив з обласного музею один миршавий чоловічок, - пригадує Володимир Михайлович. – Ходив, приглядався. «Чому у вас портрет Кримського отакенний (широко розводить руки), а Леніна – отакенький?» І стуляє докупи долоні. Іншим разом – ремонт у музеї. Бетонне погруддя Леніна – на підлозі. Мій вертухай легенько торкає мене за плече і каже так довірчо-докірливо: «Володимира Ілліча поставте на стілець». А потому мене чекає черговий рознос у райкомі…
Діставалося Хоменкові і на обласних зібраннях працівників музеїв. На одному з них один з вірних ленінців аж захлинався з трибуни: «Позаліплював усе Шевченком! А ті, що кров проливали…»
Та він не зважав на те. Не запобігаючи ні перед ким, працював так, як вважав за потрібне. А ще, окрім всього іншого, очолив позаштатний відділ охорони пам’яток історії та культури в районній газеті «Шевченків край», готуючи до друку тематичні сторінки «Скарби народу», «Звитяга», «Літературно-мистецька Звенигородщина». Забігаючи наперед, варто сказати, що з легкої руки Хоменка було опубліковано 418 таких сторінок, контрі не раз відзначали на республіканських оглядах засобів масової інформації. Тож і не дивно, що через деякий час запропонували йому роботу в штаті редакції районки, де пройшов шлях від кореспондента до відповідального секретаря.
Працюючи вже в газеті, писав різні за тематикою матеріали, проте минувшина краю, його історичні постаті були й залишалися його основною темою. Віддавав їй не тільки робочий, а й вільний час. Розшукав нові матеріали про академіка А.Кримського, письменника Т.Осадчого, етнографа С.Терещенко, її брата – скульптора К.Терещенка та багатьох інших звенигородчан, чиї імена збереглися хіба що в архівах КДБ. Співробітничав з багатьма редакціями газет і журналів. Цікавлячись новинками «вийшов» якось і на газету «Наше слово» та журнал «Наша культура», що видавалися в Польщі. Опублікував у них навіть декілька заміток. Все це не пройшло повз увагу звенигородських «бійців невидимого фронту». Знову заворушилися і в райкомі партії.
Не відчуваючи все ж ніякої за собою вини, він продовжував вести краєзнавчу роботу, намагаючись при цьому захистити від руйнації наявні в районі історичні пам’ятки. Щоправда, розуміючи, що деякі його матеріали, як от про бездумне знесення будинку Агатангела Кримського під приводом реконструкції, чи трагічну долю Каленика Терещенка – автора пам’ятників Шевченкові, кадебістські «цензори» не пропустять в районці, публікувався в республіканських виданнях.
А тим часом дедалі зростаючий потік змін в Україні перетнув критичну межу: зі сфери словесних вправлянь він перейшов у царину політичної діяльності. Перші осередки РУХу з’являються і на Звенигородщині. І Володимир Хоменко ніяк не міг залишатися поза цими змінами, тим більше – не помічати їх, як це робила більшість його колег.
Та вдіяти щось проти нього нічого не могли. Час був уже не той. Тож і залишили в спокої чоловіка. Хоч він не з тих, хто думає про спокій. Будучи по вінця завантаженим секретарськими справами, знаходив час і для пошуку та написання нових матеріалів, краєзнавчих розвідок. Не відмахнувся від громадської діяльності. Його обирали членом правління Черкаської обласної, секретарем Звенигородської районної організацій Українського товариства охорони пам’яток завжди виконував належним чином. А вийшовши на пенсію в повну силу взявся за улюблену справу. Як результат, одна за одною вийшли з друку його краєзнавчі книжки «Звенигородщина: словник-довідник», «Звенигородське краєзнавство, «Не забудьте пом’янути…», «Кримський», «Час – газетним рядком», «Заліське», «Козацьке», «Земляки» та інші – всього близько тридцяти.
А він - журналіст, краєзнавець, лауреат обласної премії імені Михайла Максимовича, попри свої 84 роки, продовжує бути в пошуку.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 16 фев 2020, 09:56

«Не так часто навідуються до нас зимової пори люди з «Великої землі»

Що то за Павлівка, і де її шукати, вам навіть у самій Звенигородці скаже далеко не кожен. Тож для економії часу і нервових клітин краще всього звернутися до місцевого чиновництва, від якого почуєте, що йдеться про село, підпорядковане Багачівській сільській раді. Хоч на запитання, чи бували там, зроблять «великі очі»: мовляв, з якого то дива?
Причину такого подиву ми зрозуміли, побувавши у Павлівці. До неї, як виявилося не так уже й далеко. Доїхавши до Багачівки, а це всього якихось десять кілометрів від Звенигородки, повертаємо вліво і, проминувши Михайлівку, котра теж підпорядковується Багачівській сільраді, через декілька кілометрів, як на долоні, бачимо це невеличке село, з яким пов’язані імена декількох відомих в колишній Російській імперії вельмож.
Павлівку заснував 1813 року один з наймаєтніших поміщиків, земельний магнат Іван Фундуклей – батько київського губернатора, якого знали, як «поборника корупції». Відомо, що коли імператор Микола I доручив таємній поліції зібрати відомості про те, хто з 56 губернаторів не бере хабарів і в кого відповідно низький рівень корупції в губернії, таких виявилося двоє: ковенський губернатор Радищев і київський – Фундуклей.
Згодом село, перейшовши у власність барона Врангеля, близького родича того самого Петра Врангеля – «чорного барона», одного з керівників Білого руху в громадянській війні – сім чи вісім разів дарувалося або ж передавалося у спадщину. Востаннє воно було подароване племінникові князя Куракіна – Казиміру Готесіну. На той час тут було 80 дворів, за якими рахувалося 200 десятин землі.
За майже 200 років дворів в селі не прибавилося. Навпаки – нараховуємо їх до трьох десятків. Та чи всі вони мають своїх власників? Сумнівно, оскільки, попри холодну пору року, лише з коминів кількох хат в’ється ледь помітний димок.
Під’їжджаємо ближче. Так і є: чимало дворищ – давно вже покинуті, навіть пробратися до житла крізь густі зарості кленків проблемно. Є поміж ними і «живі», заселені двори, проте спілкуватися з нами – чужаками, які невідомо з якою ціллю тиняються селом, ніхто не поспішає. Хоч, нема-нема, та й з’явиться на якомусь подвір’ї постать господаря, який все ж не наважується відкривати хвіртку.
Взагалі ж не чутно цієї зимової пори звичного сільського ритму в Павлівці, навіть собака ніде не збрехне. Озвався на наш стукіт пес за міцними металевими воротами аж на одній з окраїн села. А невдовзі й господар вийшов.
– Не так часто навідуються до нас зимової пори люди з «Великої землі», – пожартував Ярослав Онухович, як відрекомендувався чоловік, – це ще влітку, разом з природою, трохи оживає село.
Як довідуємося потому, приглянулася Павлівка декому з міських жителів, тим більше, що покинуту хату тут можна придбати буквально за копійки. Навідуються влітку сюди і діти та родичі тих, хто мешкав в селі свого часу. Один такий, як розповіла Галина Василівна – дружина Онуховича, яка якраз нагодилася на нашу розмову, навіть придбав тамтешній ставок та викупив деякі господарські приміщення. Виявляється, була колись тут і початкова школа, і клуб, і магазин. Навіть автобус заходив в село.
– Багато чого було в нас, – пригадує Галина Василівна, – та після того, як розпався колгосп, перетворилося поступово село на глухий хутір.
– І скільки ж тепер тут жителів? – цікавимося.
– Небагато. Он на горі чотири хати. Далі дві, а он, зліва, ще декілька. Всього на час минулих виборів, як повідомлялося, було 27 чоловік. Тепер, мабуть, менше.
На запитання, як же живеться тут павлівчанам, майже повністю відрізаним від цивілізації, як Ярослав Михайлович, так і його дружина, відповідають майже однослівно: люди, мовляв, до всього звикають. Звикли і до того, що до магазину чи до аптеки треба добиратися аж у Багачівку. Своїм ходом, зрозуміло. Коли ж, не доведи, Боже, когось зі старих людей, яких тут переважна більшість, прикує до ліжка хвороба, фельдшера з Багачівського ФАПу, потрібно привезти сюди і відвезти назад, оскільки службового авто у його розпорядженні немає. А за транспортні послуги, зрозуміло, має розраховуватися сам хворий чи хтось з його родини.
– Нехай і так. Але де ж шукати такий автомобіль? – запитуємо.
– А ось бачите, на горі хата? Там і живе чоловік, який виручає нас своєю машиною…
Проводового радіо у Павлівці, як і в цілому по району, давно вже немає. Журяться, що скоро й телепрограм не матимуть змоги переглядати. Але періодика, на диво, до передплатників, яких тут на пальцях можна перерахувати, доходить: поштовий автомобіль приїздить сюди зі «свіжими новинами» раз на тиждень.
Оце і все…

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
На знімку: Галина та Ярослав Онуховичі

Аватара пользователя
Отаман
Курінний писар. Полковник
Курінний писар. Полковник
Сообщения: 1394
Зарегистрирован: 16 ноя 2013
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: с.Козацьке
Благодарил (а): 2988 раз
Поблагодарили: 2257 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение Отаман » 16 фев 2020, 20:54

Село Павлівку,я непогано знаю.Село Козацьке давно пов"язане з Павлівкою.Наші хлопці брали собі за дружин дівчат з Павлівки.До того ж діти з Павлівки навчалися в нашій школі,адже в Павлівці була лише початкова школа.Вчилсь вони і зі мною,ще в 50-х.А в дореволюційні часи Павлівка була приписана до Козачанської Св"ято-Варварівської церкви.

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 28 фев 2020, 19:27

Оборудки з землею стають звичним явищем на Звенигородщині

Новини в Озірні розносяться досить оперативно. Тож варто було одному з жителів села дізнатися, що його земельний наділ, не знати яким чином, перейшов у відання якогось ТОВ «Більйон груп», як слідом за ним й ще майже три десятки озірнян вже знали про оформлення договорів оренди своїх земельних паїв з цією фірмою. Бо хоч у «Більйон груп» цю оборудку провели зі знанням справи, передбачивши всі нюанси, аж до реєстрації земельних ділянок у Свидівецькій сільській раді Черкаського району, не маючи при цьому погодження як власників землі, так і Озірнянської сільської ради, проте врахували не все, допустивши поспіх. Про це свідчить вже той факт, що серед тих, з ким «оформлено» угоди на оренду землі, числиться і декілька громадян села, які давно вже знайшли вічний спокій на сільському кладовищі. Тож і не дивно, що на початку лютого село нагадувало розтривожений бджолиний вулик, оскільки серед людей пройшла чутка, що таким чином вони взагалі можуть втратити свої земельні паї. І Валентина Шевченко, Володимир Федонюк, Володимир Вихристенко, Тетяна Лисенко, Юрій Лисогор та інші власники землі, на законні права яких посягло ТОВ «Більйон груп», забили тривогу. Зрозуміло, що першим, до кого звернулися селяни, був сільський голова Озірної Дмитро Юхимчук.
– Оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Більйон груп», прописане в Черкасах, широко представлене в інтернеті, я вирішив передусім зв’язатися з його директором Нікітою Довгером, – розповідає Дмитро Семенович. – На мій дзвінок за номером, вказаним на сайті, відповіли, запевнивши, що я дійсно зателефонував за адресою. Проте назвати себе і свою посаду чоловік, з яким я розмовляв, відмовився, а потім взагалі перервав розмову. Я телефонував знову і знову, проте «вийти» на директора товариства не вдалося.
Тим часом, мав Дмитро Юхимчук до директора ТОВ не одне запитання, бо ж окрім всього іншого, його не могло не зацікавити, який стосунок до землі взагалі має «Більйон груп», основний вид діяльності котрого, як повідомляє сайт, є «оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов’язана з ними діяльність».
В такій ситуації сільському голові не залишалося нічого іншого, як повідомити про явну земельну оборудку районну раду, райвідділ поліції та інші районні інстанції. А власники земельних ділянок, у свою чергу, ініціювали сільську сходку, на яку запросили представників владних та силових структур. Та, як відомо, з великої хмари – малий дощ. Учасникам сходки, які домагалися скасування права оренди земельних ділянок черкаськими спритниками, пообіцяли всеможливу підтримку, пояснивши, проте, що в подібних випадках не все так швидко вирішується. Отож селянам не залишається нічого іншого, як чекати рішень більш як десяти відповідних обласних і навіть всеукраїнських інстанцій.
До речі, подібного роду випадки на Звенигородщині не поодинокі. Як розповідають сільські голови, бажаючі прибрати до рук земельні паї вдавалися і продовжують вдаватися до різного роду махінацій. А в обласній прокуратурі констатують: махінації з землею стали звичним явищем. В минулих роках в області було виявлено низку різного роду оборудок. Це, зокрема, незаконне переведення земельних ділянок поза межами того чи іншого населеного пункту та незаконне відчуження землі у приватну власність. Не гребують при цьому й підробкою вже ухвалених рішень сесій районних та сільських рад. Проте до фальшування договорів оренди вдаються надто рідко, оскільки такі дії досить швидко випливають на поверхню. Хоч як скоро дадуть по руках охочим до наживи на чужій землі, сказати важко. А на календарі – останні дні лютого. Незабаром розпочнуться весняні польові роботи. Що буде з землею, котру, хай і незаконно, проте все ж відібрано у її законних власників?
– Про всяк випадок готуємо вила, – почув я в Озірні.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 28 фев 2020, 20:29

У Звенигородці відзначили річницю клубу ЗСЖ «Радість»

Де можна зустріти водночас кілька десятків людей, веселих і щасливих, задоволених своїм буттям? Якщо йдеться про Звенигородку, то це передусім у клубі здорового способу життя «Радість», рік тому заснованому звенигородчанкою Оленою Шевцовою.
Днями клубівці відзначили першу річницю і озвучили свої досягнення. За цей час більше 500 осіб пройшли тут безкоштовну діагностику і дізналися про композитний склад свого тіла, звернувши увагу на 9 важливих показників, за якими відхилення від норми суттєво впливають на самопочуття і зовнішній вигляд. Майже 100 осіб скористалися консультаціями спеціалістів, як можна за допомогою зміни звичок й харчування гарно почуватися і чудово виглядати.
Вирішення особливо болісної проблеми зайвої ваги та ожиріння багатьом клубівцям теж виявилося під силу. Виходячи на сцену, вони не без гордості розповідали, як під керівництвом вмілих консультантів їм вдалося «скинути» від десяти до двадцяти п’яти кілограмів.
Подарунки, відзнаки, бонуси, пригощання – все це було того святкового вечора в клубі «Радість». І було чимало гостей, які прийшли сюди, щоб змінити себе і своє життя на краще.

Раїса БІЛЕЦЬКА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Фото автора

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 мар 2020, 21:43

У Звенигородці обирали «Жінку року»

Міжнародний жіночий день завжди наповнений теплом та щирими побажаннями тим, хто несе світу життя і любов, ніжність і турботу, натхнення і неповторність. І вже тому це перше весняне свято у Звенигородці завжди відбувається за оригінальним сценарієм. Тож і цьогоріч в районному будинку культури ще задовго до початку урочистостей не було, як то мовиться, де й голці впасти. Присутнє в залі жіноцтво вітали голова районної ради Володимир Кучер, голова РДА Владислав Гончаревський та заступник міського голови Сергій Щербина, які вручили найдостойнішим почесні відзнаки за самовіддану трудову та громадську діяльність. Та основне дійство, яке з нетерпінням чекали учасники урочистостей – підбиття підсумків конкурсу «Жінка року», запроваджене за ініціативи та підтримки голови районної ради, та нагородження переможниць – було попереду. І ось на святково прикрашену сцену запрошується перша з лауреатів конкурсу – Алла Орлова, яка здобула перемогу в номінації «Дух мистецького пошуку» серед педагогів-наставників мистецьких навчальних закладів району. Відповідна відзнака, подарунок та квіти з рук Владислава Гончаревського і присвячена їй пісня викликають бурю овацій в залі. Такої ж честі удостоюються Оксана Фуренко – лауреат конкурсу в номінації «Чарівниця квіткової гармонії» серед флористів, дизайнерів та майстрів декору, Анна Годзіна, що виборола першість в номінації «Земний ангел» серед лікарів району, Людмила Сачинська – переможниця конкурсу «Кращий педагог» серед працівників освіти, Любов Деркач – переможниця в номінації «Дбайливе серце» серед працівників сфери соціального захисту населення».
Бурхливими оплесками супроводжують учасники урочистостей нагородження Вікторії Мудрої, яка перемогла у номінації «Кращий дошкільник» серед працівників довкілля, Інни Ткаченко (номінація «кращий працівник культури) Тетяни Кравченко (номінація «Бізнес-леді» серед приватних підприємців), Галини Надюк (номінація «Жінка- працівник фінансових установ»), Світлани Кутненко (номінація «Сестра милосердя»), Світлани Іванченко (номінація «Руки, що творять красу» серед перукарів, майстрів манікюру і педикюру, косметологів). А особливо вітала зала Олену Смотрун, яка здобула перемогу в номінації «Жінка – берегиня роду». Вона, керівник хореографічних гуртків Звенигородського центру дитячої та юнацької творчості, виховує шістьох дітей, які, до речі, й були з нею на сцені.
До речі, кожній з лауреаток особисто вручали нагороди як голова районної державної адміністрації, так і керівники низки районних служб. Серед них – директор комунального некомерційного підприємства «Звенигородська центральна лікарня» Вардан Айрапетян, начальник Звенигородського відділу головного управління Національної поліції в Черкаській області Олег Міщенко, директор ДП «Звенигородське лісове господарство» Анатолій Проценко, виконувач обов’язків керівника Звенигородської місцевої прокуратури Олександр Гасич. А на честь кожної з переможниць лунало пісенне вітання щораз нового виконавця.
Не були забутими й учасники оголошеного районною радою напередодні свята конкурсу дитячого малюнку на тему «Моя мама найкраща», на який відгукнулися більше ста юних талантів. Найкращими визнані малюнки Іванки Ямкової та Софійки Тихолоз. Друге місце у Даринки Шляхетко, третє – в Ігоря Духаніна. Переможцям голова районної ради Володимир Кучер вручив відповідні дипломи та подарунки, а всі учасники конкурсу отримають солодощі.
А на останок вся зала будинку культури розцвіла різнобарв’ям квітів, що їх вручали кожній жінці, присутній на святі.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Изображение
Изображение
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 19 мар 2020, 21:16

В селі на Звенигородщині стартував ремонт дороги

На автодорозі Н-16 Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань у селі Гусакове Звенигородського району цього тижня розпочалися роботи з поточного середнього ремонту.
Повідомляє сайт ВІККА
У вересні минулого року розпочалися роботи з поточного середнього ремонту на ділянці 156+100 – км 163+100. Торік було відновлене покриття на 1,8 км автодороги. Цього року роботи на даній ділянці будуть завершені. Про це інформує пресслужба САД у Черкаській області.
Наразі проводяться роботи фрезерування існуючого асфальтобетонного покриття, ведуться роботи із влаштування і укріплення узбіччя та влаштування шару основи дорожнього одягу зі щебенево-піщаної суміші обробленої цементом.
Під час проведення ремонтних робіт на цій ділянці автодороги буде проведено комплекс робіт: посилення основи дорожнього одягу, укріплення узбіч, влаштування зупинкових та посадкових майданчиків, встановлення нових автопавільйонів громадського транспорту, влаштування вирівнюючого та верхнього шарів асфальтобетону на проїжджій частині, влаштування з’їздів з автодороги, встановлення дорожніх знаків, влаштування металевого бар’єрного огородження, ремонт штучних споруд, укріплення узбіччя засівом трав, нанесення сучасної горизонтальної розмітки та інше.
Також буде влаштовано автономне освітлення двох пішохідних переходів у населеному пункті.

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3374
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 529 раз
Поблагодарили: 2027 раз

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 26 мар 2020, 15:16

«З обласних інстанцій користі, що з козла молока…»

Ось уже майже три роки поспіль безуспішно добиваються представники громадськості Звенигородського району припинення діяльності ТОВ «Рулонні газони» в адміністративних межах Неморозької сільської ради.
– Товариство це, ігноруючи вимоги Земельного і Водного кодексів України та природоохоронного законодавства, вирощує газонну траву на землях державної форми власності, на яких, згідно цільового призначення, дозволяється вирощування тільки сільськогосподарських культур, – розповідає звенигородець Юрій Сікало, який одним з перших і забив тривогу з цього приводу.
Тривога Юрія Олександровича небезпідставна. Необмежене використання води з Гнилого Тікича для поливу газонної трави створює критичну ситуацію з водним балансом в річці, особливо в літній період, що, в свою чергу, впливає на погіршення якості водопостачання КП «Водоканалізаційне господарство» самої Звенигородки. Окрім того, наноситься непоправна шкода земельній ділянці площею майже 50 гектарів, родючий ґрунт на якій зрізається разом рулонами газонної трави. Виходячи з того, що така «діяльність» зайшлих з Дніпропетровщини комерсантів велася без наявності відповідних дозволів, на сесії районної ради з подання громадськості було прийняте відповідне звернення до голів обласної ради та облдержадміністрації, а Юрій Сікало разом з іншими громадськими активістами звернувся до Головного управління державної екологічної інспекції в Черкаській області з проханням вплинути на ситуацію. Принагідно направили відповідні заяви в обласну прокуратуру та тодішньому голові обласної ради Олександру Вельбівцю. Було це наприкінці серпня 2017 року.
– В обласних інстанціях нас, так би мовити, почули, – продовжує свою розповідь Юрій Олександрович, – проте це аж ніяк не відбилося на вирішенні проблеми. Так, лише в січні наступного року ми дізналися, що на підставі звернення до керівників області було відкрите кримінальне провадження щодо ТОВ «Рулонні газони», проте про його хід нас ніхто не повідомив і не повідомляє. Не зрушили справи з місця й екологи, хоч відповідь їхня була обнадійливою…
Справді, здійснивши позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства «Рулонними газонами» й виявивши цілу низку порушень, з Головного управління державної екологічної інспекції повідомляли: «Наразі встановлюються заходи щодо адміністративної відповідальності керівника ТОВ «Рулонні газони» у зв’язку з порушенням вимог природоохоронного законодавства, та готуються матеріали (подання) щодо анулювання дозволу на спеціальне водокористування у відповідності до вимог п.6 ст.55 Водного кодексу України». Проте і ті заходи застопорилися. На запити звенигородців, чи таки притягнуто до адмінвідповідальності керівника товариства та чи анульовано вказаний дозвіл, відповіді приходили аж надто обтічного характеру. Подібного роду відписок у Юрія Сікала назбиралося більше десятка, хоча сама справа за цей час не просунулася ні на крок.
І все ж громадські природоохоронці продовжували штурмувати відповідні обласні структури, аби призупинити врешті неправомірну діяльність зайшлих бізнесменів. Звернулися вони вже повторно й до Головного управління держгеокадастру в Черкаській області. Проте й там, упевнившись в ході перевірки, що «Газонними рулонами» станом на 21 травня 2018 року «проведено роботи по зрізанню родючого ґрунту на площі 15,16 гектара, внаслідок чого порушено ґрунтовий покрив», тоді як «дозвіл на зняття і перенесення його не видавався», на цьому й зупинилися.
Зробивши висновок, що з обласних інстанцій користі, що з козла молока, звенигородські природоохоронці спробували знайти розуміння й підтримку в столичному Києві. Оскільки розслідування по відкритому кримінальному провадженню щодо «діяльності» ТОВ «Рулонні газони» затягувалося на невизначений строк, вирішили достукатися до тодішнього Генерального прокурора України Юрія Луценка.
Достукалися. Й отримали відповідь: «Ваше звернення взяте на контроль». Від того, зрозуміло, нічого не змінилося. Як і після звернення Юрія Сікала до виконуючого обов’язки голови Державної екологічної інспекції України Ігоря Яковлєва.
І тут можна лише позаздрити звенигородським громадським активістам, котрі, попри все, не опустили рук. По новому колу вже в листопаді минулого року вони знову вийшли на обласну державну адміністрацію, повідомляючи про повну бездіяльність державних служб і посадовців у порушеній справі. І отримали своєрідний детальний опис того, як мають діяти владні і підвладні структури в тій чи іншій ситуації. Починався ж той опис чи, швидше всього, опус таким собі поясненням, що «відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Закінчувалася ж така своєрідна відповідь, підписана заступником голови ОДА Романом Карманником казенною фразою: «Повідомляємо, що Ваше звернення залишено на контролі в обласній державній адміністрації, про результати його розгляду Вас буде поінформовано додатково у встановлений чинним законодавством час».
Це було наприкінці минулого року. Що ж далі?
– На сьогодні ми передали нинішньому голові облдержадміністрації Романові Боднарові цілий пакет документів, які підтверджують порушення існуючого законодавства ТОВ «Газонні рулони» і надіємося, що цій сумній історії, котра продовжує затягуватися, врешті буде покладений край, – чуємо від Юрія Сікала. – Ми ж, у свою чергу, зробили все, що могли, аби захистити наявні водні й земельні ресурси від незаконних посягань.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»