Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Мизинівка славиться своїми самобутніми талантами

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

Мизинівка славиться своїми самобутніми талантами

#1

Сообщение Kozak Taras » 29 янв 2018, 20:35

Изображение

Рідко який мистецький захід на Звенигородщині відбувається без участі самодіяльних артистів з цього села.

А їхнім організатором і, так би мовити, духовним наставником, є не хто інший, як сільський голова Микола Танцюра. Здавалося б, немає в цьому нічого дивного, якщо взяти до уваги, що до обрання на цю відповідальну посаду працював Микола Степанович директором тамтешнього Будинку культури. Хоч з іншого боку, знаючи, скільки проблем накопичилося в селі на той час, дехто міг би побитися об заклад, що новообраному голові буде не до співів і не до музики. Та, виявляється, одне другому не завада. Навіть більше того. Пам’ятаєте слова пісні з кінофільму “Веселі хлоп’ята”: «В житті й роботі нам пісня – підмога»? Ото ж бо…

Проблеми в Мизинівці та в Старій Буді і Олександрівці, які «прописані» до Мизинівської сільської ради, були майже такими самими, що й в інших населених пунктах: невтішна демографічна ситуація, безробіття, а на цьому фоні – пияцтво, інші антигромадські болячки. Про все це добре знав Микола Степанович Танцюра, балотуючись на посаду сільського голови. Проте бачив, що попри всі біди, які звалилися на село, воно живе. І навіть може надіятися на певні позитивні зміни. Зокрема, тут вже було завершено газифікацію, отож селяни нарешті отримали можливість користуватися хоч якимись благами цивілізації. Звичайно, далеко не до кожної господи протяглася газова труба – чимало хат в селі стоять порожніми й навряд, чи лунатимуть ще в їх стінах голоси господарів та щебет малечі. Бо багато людей, які ще в силі й при здоров’ї, виїхали на заробітки далеке зарубіжжя.

– Коли б цей газ та провели до нас отак ще років десять тому – може, й затрималася б молодь в Мизинівці, – говорить Микола Степанович, ознайомлюючи нас з тамтешньою демографічною ситуацією.

Ситуація ж поки що невтішна. Переважна більшість населення – пенсіонери та люди літнього віку. Смертність значно продовжує перевищувати народжуваність. Дітей стає все менше. Отож декілька років тому школа, в якій нараховувалося всього 25 учнів, як неповно комплектна, однією з перших в районі потрапила під так звану оптимізацію. Іншими словами, її просто закрили. Тож і стоїть сиротою в центрі села ця ще досить пристойна будівля.

– Хай що тут буде, аби лише не валили школи, – почули ми від людей. – А що закрили її, то тут вже нічого не поробиш…

Що це: розуміння ситуації чи вроджена селянська покірливість долі?
Отак відразу і не розберешся. Втім, спілкуючись з людьми, переконуєшся, що тут вони не особливо вибагливі. Не надають в селі побутових послуг – ну і що? Можна поїхати в Звенигородку. Щодо торгівлі, то влаштовує переважну більшість сільський магазин: мовляв, і ціни тут порівняно невисокі, і обслуговування на рівні. А хто бажає придбати щось суттєвіше, теж має можливість скупитися, не виїжджаючи з села – щотижня в базарний день тут розкладають свою продукцію звенигородські підприємці.

Головне ж, кажуть, що побачили врешті хай і віддалене зелене світло в кінці тунелю. І пов’язують це з сільським головою, якому вже двічі поспіль виявляють довіру.

Чому б то?

Тоді, балотуючись вперше, Микола Танцюра знав, на що йде. Не міг не знати й того, що сільського бюджету вже й на зарплату працівникам сільради не вистачало. Про які зрушення в соціальній сфері можна було говорити при цьому? А він говорив. То на що ж, окрім вже фактично завершеної газифікації, мав надію?

– Всі ми часто чуємо що, громада – то велика сила, – лукаво посміхається мій співрозмовник. – Проте ніхто при цьому не сказав, що сильна вона окремими особистостями. Як от і хор – своїми солістами.

– Хочете сказати – організаторами?

– Ні, організатор має бути один – керівник громади. Спільними зусиллями жителі наших сіл чимало зробили для їх благоустрою. Почали з того, що навели порядок в громадських місцях, на кладовищах, в Старій Буді впорядкували ставок, відремонтували містки в Мизинівці і Старій Буді. В основному – власними силами, щоб зекономити кошти.

– Але ж кошти все ж треба мати…

– Ось тут і виходять на передній план оті окремі особистості, про які я говорив. Знаєте, на першій сесії новобраної сільської ради, яку я проводив, наші підприємці, ознайомившись з програмою намічених дій у соціальній сфері, сказали мені: «Твоя ініціатива – наша допомога». І ту допомогу й підтримку з боку голови фермерського господарства «Форсинг», депутата районної ради Віктора Васильовича Крикуна та виконавчого директора СТОВ «Мизинівське» Григорія Федотовича Холоменюка я постійно відчував і відчуваю. Надають фінансову допомогу й директор СТОВ «Неморож» Юрій Олександрович Алексєєв, директор фермерського господарства «Володимир» Віктор Володимирович Черевко, підприємець Акуп Гарцеванович Акопян та інші господарники, які орендують наші землі. Ось так всі разом піклуємося про ветеранів війни і праці, про медичні заклади, про благоустрій Мизинівки і Старої Буди. Торік, окрім всього іншого, продовжили освітлення вулиць та коштом об’єднаних бюджетів відремонтували деякі дороги в селі. А цього року плануємо привести в належний стан дорогу від Мизинівки до Старої Буди.

Як й інші села, Мизинівка і Стара Буда потерпають від безробіття. Певною мірою за вирішення цієї проблеми беруться місцеві підприємці. Так, цьогоріч з легкої руки Віктора Крикуна тут має запрацювати лінія з виробництва паливних брикетів, що дозволить створити не менше десяти робочих місць.

А сам Микола Степанович взяв, так би мовити, під свій патронат молоді сім’ї. Це і їх працевлаштування, і побут. Тішить сільського голову те, що дехто з молоді вже не виїздить з села. Як от і Сергій Вовкотруб, який, одружившись зі сміляночкою Анею, господарює в Мизинівці. А ще «воює» сільський голова з місцевими випивохами. І має в тому підтримку громади. Ось і недавно спільно чехвостили жіночку, яка за чаркою навіть за рідну дитину почала забувати. І що ви думаєте – тверезіє село!

Изображение

Є в жителів Мизинівки і своя гордість. Це Свято-Георгіївська церква-пам’ятка церковного зодчества. За свідченням старожилів, свого часу то була гарна архітектурна споруда з прекрасним інтер’єром. Після подій 1917 року церкву, з якої «червоні безбожники» скинули хрести й дзвони, закрили. Тривалий час приміщення використовувалося як колгоспна комора. Таким було воно аж до післявоєнних років, поступово руйнуючись без належного догляду. І лише завдяки тодішньому районному архітектору Василеві Арсентійовичу Захарченку, на початку 1980 – их років перед Черкаським обласним відділом у справах будівництва та архітектури було порушено питання про надання храму статусу пам’ятки архітектури. Потому спеціалісти Львівської комплексно-реставраційної майстерні Українського спеціального науково-реставраційного проектного інституту “Укрпроектреставрація” провели обстеження церкви. І навіть виготовили відповідні креслення щодо її відновлення. Та на цьому все й закінчилося. Руйнація приміщення продовжувалася, а невдовзі впав і шпиль дзвіниці.

Цілком можливо, що на сьогодні про старовинну церкву залишилася б лише згадка, аби за її рятунок не взялися гуртом. Добрим словом згадують в селі президента Київської торгової палати Миколу Засульського, батьки якого свого часу мешкали в Мизинівці. Саме він надаючи постійну фінансову допомогу парафії села на реставрацію цієї пам’ятки архітектури, вдихнув у неї нове життя.

Ось так, турботами всіх і кожного зокрема, хай і не так швидко, як того хотілося б, й відроджується духовність, міцніє віра й надія. А в кабінеті сільського голови стоїть баян.

І не стихає в селі пісня…

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Отаман
Курінний писар. Полковник
Курінний писар. Полковник
Сообщения: 1400
Зарегистрирован: 16 ноя 2013
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 1027
Пол: Мужской
Откуда: с.Козацьке
Благодарил (а): 3036 раз
Поблагодарили: 2269 раз

Мизинівка славиться своїми самобутніми талантами

#2

Сообщение Отаман » 30 янв 2018, 12:56

Як аксіома,пам"ятаючи про минуле і зберігаючи його для нащадків ми дбаємо про мийбутне.Свого минулого нам нема чого цуратись .ми лише повинні ним пишатись ,яким би воно не було.Ми ні в кого нічого не крали ,не відбирали ні завойовували ,а лише повертали крадене.

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»