Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Високольотні штурмують небо

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Високольотні штурмують небо

#1

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 20 апр 2018, 22:20

Звенигородка здавна славиться своїми голубами. Більше того, її цілком заслужено називають столицею голубоводів. Бо ж, як стверджують фахівці, саме тут любителів голубиного гону – своєрідного тренінгу на кількість населення найбільше в усій Україні. І наводять при цьому переконливі цифрові дані: у Федерації високольотного та гонного голубівництва, що входить до Всеукраїнської асоціації голубоводів, нараховується 35 звенигородчан, тоді, як в Луцьку, Сумах та інших містах, де жителів в десять-п’ятнадцять разів більше, членів Федерації – відповідно 20-22, а у Києві взагалі немає гону. Тож і не дивно, що звенигородських голубоводів, підопічні яких високо цінуються в близькому і далекому зарубіжжі, знають далеко за межами України. І в цьому першочергова заслуга жителя Звенигородки Юрія Алексєєва, стаж голубовода в якого – майже шістдесят років.
Стоп, скаже читач, який знає Юрія Олександровича, але ж йому самому – всього шістдесят з «хвостиком». Це дійсно так, проте слід врахувати, що захоплення голубами прийшло до нього в досить ранньому дитячому віці. На той час старші брати Юрія, як і багато їхніх однолітків, «хворіли» гоном і тримали високольотних голубів. Коли ж Володимир і Петро, старші за Юрка майже на дванадцять років, почали упадати за дівчатами, то йому, п’ятирічному довелося залучатися до годівлі їхніх голубів. Потому ж, коли обох братів призвали до війська, сизокрилі повністю перейшли під його опіку.
– У ті часи майже у всіх звенигородчан були бокаті голуби невеликі розміром, – розповідає Юрій Олександрович. – Летіли вони відмінно, проте, якщо вгорі стояли без кругів, то внизу сходили на круг. Не задовольняли мене ті круги і я поставив собі за мету вивести кращих «літунів»…
Непроста то була затія. Та й захоплення голубами в цілому, що забирало чимало часу і відповідно відбивалося на оцінках, отриманих в школі, не дуже вже схвалювалося його батьками. Декілька разів доходило до крайнощів, після чого Юркові доводилося відбудовувати голуб’ятника та знову заводити голубів.
– Саме тоді, задумуючись, де взяти грошей на все це, і став я освоювати перші ази економіки, – з ледь помітним усміхом пригадує він.
Вигадував Юрій на всьому, навіть колеса від свого велосипеда взявся було продавати. А ще ж треба було й шкільні предмети дещо підтягнути, аби не гнівався батько та не розганяв його голубів.
Щось вдавалося, щось ні. Та завжди відчував підтримку друзів-однодумців Кості Корольова та Сашка Беркуна. Тож поступово, крок за кроком, реалізовував давню мрію про виведення своїх, особливих голубів. Почав з того, що вибирав і обмінював у друзів і знайомих птахів, у яких при польоті хвіст заходив за крила, а крила були над головою. Таких було небагато. Та й мали вони, як потім побачив, свої вади.
Минали роки, а він продовжував свої пошуки, поступово освоюючись в селекційній роботі. Вже маючи певні позитивні результати, чимало виїздив у центральні регіони та на південь України, де запозичував кращий досвід, ділився своїм, власним. Особливо зацікавили його так звані «рогокрилі» голуби, крила в яких були над головою, як роги у худоби. Пізніше, завдяки невпинній селекційній роботі, мав з них «торцевих», «серпастих» та «мелітопольських».
Будучи постійно в пошуку, радився зі своїми давніми друзями й однодумцями Олександром Беркуном, Костянтином Корольовим, Володимиром Дяченком, Степаном Cамборським Володимиром Стеценком, Михайлом Швачкою, Афанасієм та Олексієм Черкасенками, експериментував разом з ними. І вважає, що не тільки його, а й їх велика заслуга в збереженні льотних якостей Миколаївської породи голубів та виведенні цієї ж породи з красивим стилем польоту.
Займаючись селекцією, Юрій Олександрович виробив водночас й свою методику голубиного гону, котрою ділиться й з іншими. Тут, зокрема, як вчить він, аж ніяк не можна піднімати птахів в безвітряну погоду, аби не псувати стилю їх польоту. Не тримає Алексєєв у секреті й правил, завдяки яким його голуби піднімаються в небо, не роблячи жодного кола. І треба бачити, як демонструє він при цьому свою методику, гонячи голубів з руки проти вітру.
Проте заслуга Юрія Алексєєва не тільки в згаданих досягненнях, а й у відродженні гону високольотних безкружних голубів у цілому в Україні.
Так, у структурі Всеукраїнської асоціації голубоводів була Спортивна федерація високольотного і гонного голубівництва, котра тривалий час існувала лише на папері. Дізнавшись про це, він підняв це питання на одній з конференцій та виявив готовність очолити і відродити її. А що учасники конференції поставилися до його слів з деякою недовірою (мовляв, воно тобі треба, чоловіче?), тут же виклав на стіл чималу суму грошей, яку й використав на функціонування Федерації. Та й потому за свої кошти закуповував медалі й інші нагороди для учасників виставок, які з того часу ставали все частішими. Й отримували їх голубоводи за конкретні заслуги, а не за присутність на тих чи інших заходах.
Розповідають, що такого ж принципу дотримується Юрій Олександрович і зараз, ставши Президентом асоціації голубоводів України. Й характерно, що обіймаючи таку посаду, він, як і раніше, знаходить час для всіх, хто відвідує його чимале господарства, та залишається таким же відкритим для кожного, хто захоплюється голубівництвом, готовим завжди допомогти і словом, і ділом.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Ответить

Вернуться в «Звенигородщина»