Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Осавул
Осавул
Сообщения: 751
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 224 раза
Поблагодарили: 456 раз

Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 19 май 2018, 14:30

Село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області – одне з найкращих сіл Черкащини, знане не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Славне це село і своєю історією, і розкішною природою (таких садків, як тут, не в багатьох селах побачиш), і людьми – працьовитими, такими, які вміють і попрацювати, і гарно, з піснею і танцями, відпочити.
Не так багато у нас сіл в Україні, щоб в одному з них було три навчальні заклади: коледж, одинадцятирічна школа-інтернат, навчально-виховний комплекс. А ще літературно-меморіальний музей – складова національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», дільнична лікарня, аптека, будинок культури, електродільниця, більше 10 магазинів, а в самому центрі села – стадіон, де влітку щовечора грає у футбол місцева дітвора, а протягом навчального року він максимально використовується навчальними закладами.
І все ж окрасою Шевченкового є територія і будівлі навчальних закладів.
В самому центрі красується Шевченківський НВК – прекрасна будівля, по-сучасному впорядкована територія, адже тут все робилось по завданню екс-президента Л.Д.Кучми. І зробилось все фактично за 4 місяці. Учні отримали красуню-школу, а батьки – радість, що, нарешті, і їх дітвора має можливість здобувати знання в хороших, просто зразкових умовах.
З другої сторони від перехрестя доріг, якраз проти Шевченківського НВК, чотири багатоповерхові будинки (навчальний корпус, два 4х-поверхові гуртожитки, їдальня). Це відокремлений структурний підрозділ Шевченківського коледжу Уманського національного університету садівництва. Як і подобає по старшинству, стоїть міцно, вагомо, гордовито (адже старший!)
А трохи далі від центра з розкішного саду усміхається вікнами, своїми сонячними стінами усім, хто проїжджає мимо неї центральною дорогою чи заходить, заїжджає на територію, Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради.
Навесні тут милує око своїм буйним цвітінням сад, посаджений давно-давно учнями і вчителями школи, восени завжди привертає увагу рясний урожай яблук і груш, а з весни до пізньої осені, до перших морозів тут завжди так багато різноманітних квітів, серед яких щороку найбільше чорнобривців і петуній! Я люблю вечорами влітку приходити на шкільне подвір’я, щоб посидіти на одній з лавочок і помилуватись цією красою, хочеться вдихати і вдихати на повні груди цвіт петуній (вони особливо пахнуть), троянд, які цвітуть з ранньої весни і до осені. І слухати радісний спів, вереск заклопотаних ластівочок.
Дивишся на всю цю зелену красу, створену роками людськими руками, розумом і серцем, і думаєш: хіба це не земний рай, де все тягнеться до сонця, радіє йому, де все усміхається привітно і дякує людям за турботу, за увагу, за те, що дають всій цій красі життя.
Ця скромна сільська школа на батьківщині Кобзаря варта того, щоб про неї написати добре слово.

Роки становлення школи-інтернату
1961 рік... Світ відзначив 100-річчя з дня смерті прекрасного сина українського народу Т.Г.Шевченка, а в його рідних краях, в с.Шевченкове, не тільки вшановували пам’ять земляка, Кобзаря, а й готували до відкриття школу-інтернат, у якій мали зібрати на навчання дітей, яких доля встигла уже боляче вдарити, випробувати їх слабенькі дитячі сили. І 1 вересня діти-сироти, напівсироти, діти з багатодітних, малозабезпечених сімей зайшли у світлі класи, поселились у новесенькому гуртожитку, зайшли у шкільну їдальню, щоб забути на багато років, що таке голод, що таке злидні.
1961 – 1981 р.р. – роки підготовки дітей у самостійне життя: навчання, цікаві вечори відпочинку, екскурсії, зустрічі з відомими людьми України – В.О.Сухомлинським, М.Т.Рильським, поетами, письменниками України, зарубіжними гостями, праця на шкільному полі, допомога шевченківцям у їх господарствах.
І у всі часи про них дбали, їх навчали і виховували, оберігали, направляли на вірний шлях десятки людей, для яких школа-інтернат також стала рідною домівкою. Це директори школи, їх заступники, педагоги, медики, обслуговуючий персонал.
Ішли роки, минали десятиліття. Виростали діти, йшли у самостійне життя, ставали вченими, педагогами, лікарями, хліборобами.
1981 – 1994 р.р. – Це роки роботи допоміжної школи-інтернату для дітей з вадами у фізичному і розумовому розвитку. І хоч педколектив школи обігрів сотні нещасних дітей своєю турботою і милосердям, статус допоміжної школи зробив свою сумну справу: імідж школи, професійний ріст педагогів був загальмований на цілі 13 років. В школі не вивчалась фізика, хімія, алгебра і геометрія, інші навчальні дисципліни, без яких не може бути повноцінного розвитку дитини. І в ці нелегкі роки педколектив працював злагоджено, добросовісно.
1994 рік, вересень – урочисте відкриття Шевченківської загальноосвітньої I-III ступенів школи-інтернату мистецтв та народних ремесел. Здійснилась давня мрія педагогів, жителів села Шевченкове, літературно-мистецької громади України відкрити на батьківщині Кобзаря мистецьку школу.
1994 – 2002 р.р. – формування педагогічного колективу з учителів музики, образотворчого мистецтва, хореографії, з вихователів, учителів загальноосвітніх дисциплін. Розвивати свої творчі здібності приїжджають діти з Київської, Кіровоградської, Вінницької, Черкаської областей. Приходять перші перемоги з Міжнародного, Всеукраїнських, обласних, районних конкурсів, фестивалів. Про школу йде хороша слава по всій Україні. Познайомитись з роботою педколективу їдуть керівники шкіл з Львівської, Харківської, Київської, Черкаської областей. А випускники школи поступають у престижні вузи України, по закінченні навчання стають хорошими спеціалістами. В доросле життя прийшли добрі серцем, виховані, трудолюбиві, закохані в мистецтво люди.
2002 – 2007 р.р. – школа отримує статус спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю, експериментального майданчика Черкаського ОІПОПП по проблемі „Розвиток обдарувань, здібностей, інтересів і нахилів учнів, формування високої духовної культури шляхом використання можливостей індивідуальної, гурткової роботи з предметів гуманітарно-естетичного циклу”. І знову протягом 2002-2007 р.р. пошук, щорічні семінари, наради керівників, учителів шкіл області, району на базі школи. Співпраця з лабораторією сільської школи Академії педагогічних наук України, Уманським державним педагогічним університетом ім. Павла Тичини, Черкаським національним університетом ім.Б.Хмельницького.
2008 рік – згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 404 від 13.05.2008 школа стає експериментальним навчальним закладом всеукраїнського рівня щодо проведення дослідно-експериментальної роботи за темою „Формування національної свідомості й самосвідомості учнів засобами класичного та національного мистецтва”. І знову педколектив у пошуку, у щорічних конкурсах, фестивалях. Школа пишається своїми педагогами, радіє за своїх вихованців, стає красивішою, багатшою. Маємо переможців у конкурсі „Учитель року”, кращі учні школи їдуть у Київ на Президентську ялинку, в м.Черкаси на Губернаторську ялинку, активісти – на Всеукраїнський форум представників учнівського самоврядування в м.Київ, на відпочинок у Всеукраїнську здравницю „Артек”, а там ще багато випробувань, відпочинок в санаторіях України, на Егейському морі в Греції, в друзів у Польщі.
Попереду роки і роки випробувань і перемог. Школа живе, школа продовжує писати свою історію.
В 2011 році вона урочисто відсвяткувала 50-річчя і впевнено, радісно вступила у свою другу половину майбутнього світлого, багатого на успіхи і перемоги століття.
Нехай багатою на успіхи, педагогічні знахідки, щасливі дитячі долі буде твоя, школо, дорога в майбуття.

Директори школи-інтернату
У роботі директора ЗОШ і директора школи-інтернату багато спільного, та ще більше відмінностей.
Вони несуть повну відповідальність за організацію навчально-виховного процесу в своїх школах, за охорону життя і здоров’я дітвори та працівників, за зміцнення навчально-матеріальної бази школи, за оздоровлення дітей, створення належних умов для навчання учнів та ін.
Крім всього цього, директор школи-інтернату в першу чергу повинен все зробити, щоб вихованці інтернату мали хороші побутові умови, адже вони цілодобово протягом тижня-двох чи й протягом місяця (а то й більше) живуть тут (а якщо це сиротинець, то навчаються й живуть у своїй школі-домівці до закінчення школи). А це зручні, гарні спальні, впорядковані по-домашньому, це має бути постійно проточна гаряча і холодна вода, баня, душові, туалети. Це і постільна змінна білизна, і одяг, і взуття дітворі. Має бути повною комора з продуктами харчування для учнів, щоб якісно, калорійно їх нагодувати чотири рази на день. Мають бути належними умови для навчання і відпочинку дітей.
Робочий день директора школи-інтернату розпочинається ранесенько і закінчується пізно ввечері, тут дуже тяжко вкластися у 12 годин на добу. Зранку до обіду з дітьми працюють учителі, після уроків – вихователі, уночі – нічні няні. І директор несе персональну відповідальність, щоб всі ці люди добросовісно виконували свої обов’язки, добросовісно ставились до дітей, в усьому їм допомагали, були за рідних. І в школі має бути лад, і від різноманітних поїздок ніде не дінешся, бо твоя шкільна сім’я має бути і в усьому забезпечена, і гарно навчена, вихована, добре підготовлена до самостійного життя. Та ще одна гірка правда: з дітьми завжди легше працювати, ніж з дорослими.
Ненормований робочий день, відсутність щорічної, як у всіх педагогів, літньої відпустки (яка може бути відпустка, коли треба щороку готувати школу до нового навчального року, а це безконечні ремонти), величезна відповідальність вдень і вночі за життя дітей і багато-багато іншого – все це дуже тяжка ноша, яка часто не під силу і досить сильному чоловікові. Та й здоров’я часто дає про себе знати. Може, все це і стало причиною частих змін директорів Шевченківської школи-інтернату протягом 1961-1981 років.
Та як би там не було, кожен з них хвилювався за стан справ у школі, в міру своїх умінь і можливостей робив усе, щоб дітям добре навчалося в школі-інтернаті, щоб зростали вони грамотними, вихованими людьми. І в кожного з них у всі роки було дуже багато труднощів, випробувань, і тільки кожен з них мав сам справлятись з тими випробуваннями, без яких взагалі ніколи не буває.
Я не знаю всіх директорів, і мені важко сказати, кому з них було дещо легше працювати, ніж його попереднику. Думаю, що їм усім було нелегко. А ось першому директору, Шулещенку Максиму Івановичу, було найтяжче з усіх наступних шести (про сьомого буде йти окремо мова). Найтяжче, бо він був першим, а першому в усьому завжди дуже важко. І Шулещенку М.І. (1961-1962р.р.), і Красуцькому М.П. (1962-1965), Терещенку М.С. (1965-1970 р.р.), і Красуцькому А.А. (1970-1973 р.р.), і Безверхому В.М. (1973-1977 р.р.), і Голику В.Ф. (1977-1981 р.р.) спасибі, велике спасибі за працю, за все хороше, що вони зробили в роки свого директорування для дітвори, для дорослих. Вони були вимогливими господарями, ангелами-хранителями для сотень дітей, наставниками для працівників школи.
Нехай буде вічною пам’ять і земля пухом Шулещенку М.І., Красуцькому М.П., Красуцькому А.А., вони так рано пішли з життя.
Нехай ще багато років милуються красою нашого земного раю, природою нашої Землі, радіють від спілкування з друзями, живуть щастям своїх дітей, внуків, щастям своєї родини Терещенко М.С., Безверхий В.М., Голик В.Ф.

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Відправлено через 2 хвилини 4 секунди:
Изображение

Изображение

Відправлено через 9 хвилин :
Директори школи:

Безверхий Василь Михайлович
Изображение

Голик Володимир Федосійович
Изображение

Красуцький Микола Петрович
Изображение

Терещенко Ліна Денисівна
Изображение

Терещенко Микола Степанович
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»