Звенигородський Кіш Вільного Козацтва

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Військовий старшина
Військовий старшина
Сообщения: 914
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 274 раза
Поблагодарили: 618 раз

Звенигородський Кіш Вільного Козацтва

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 08 июн 2018, 16:09

Вільне Козацтво Звенигородщини й сусідніх повітів виставили проти більшовиків 20 тисяч козаків.
Перші формування Вільного Козацтва почали створюватися у березні 1917 р. Основою була сотня, що формувалася з жителів одного села, чисельність особового складу сотень – від 35 до 700 чоловік. Сотні однієї волості, що мала кілька сіл, творили курінь, курені – полк, а полки цілої округи об'єднувалися в кіш. Вільне Козацтво Звенигородщини й сусідніх повітів виставили проти більшовиків 20 тисяч козаків. Найбільш організованими та озброєними були гусаківський, тарасівський, козацький та кальниболотський курені.

У квітні 1917 р. на козацькому з'їзді у Звенигородці були прийняті такі рішення:
- Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу.
- Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років.
- Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини.
- Всіма справами організації завідують ради козацької старшини.
- Командна старшина є виборною (кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано Семена Гризла, курінними отаманами волостей:
Гусаківської – Смоктія, Кальниболотської – Гризла, Лисянської – Сор., Тарасівської (Керелівської) – Шевченка, Княжанської – Шаповала).
На з'їзді було розроблено організа¬ційну структуру, що копіювала давній козацький устрій: Генеральна козацька рада з наказним отаманом на чолі, козацька старшина: осавул, писар, хо¬рунжий, скарбник. Основою організації Вільного Козацтва стала сотня, що набиралася з громадян одного села чи міста, не молодших за 18 років, і не мала чітко означеної кількості. Сотні волості формувалися в курінь, курені – в полки, а полки губернії об'єднувалися в кіш.
2 листопада 1917 р. Козацька Рада висилає до м. Києва на підмогу Урядові Центральної Ради п'ять полків: Білоцерківський, Звенигородський, Уманський, Черкаський та Переяславський.
Після захоплення м. Києва більшовиками у лютому 1918 р. Ю.Тютюнник став отаманом Звенигородського Коша Вільного козацтва і розгорнув його до 20 тисяч повстанців. Під його керівництвом Звенигородка стала організаційним військовим осередком об'єднаного Вільного козацтва Київщини й Херсонщини та взяла активну участь у боротьбі проти більшовицької агресії.
В лютому 1918 р. козаки Звенигородського Коша Вільного Козацтва роззброїли всю артилерію 2-го московського гвардійського корпусу; розбили два московські кавалерійські полки, що сунули на Україну і захопили все їхнє військове майно та 2000 коней із сідлами.
У районі залізничної станції Бірзула Звенигородський Кіш у запеклих боях розгромив збільшовичену 8-у армію, зайняв міста Бірзулу та Вапнярку, роззброїв частину 2-го російського корпусу, кінну бригаду, розгромив у м. Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.
За цей саме час, про Українське Вільне Козацтво писав в "Ізвєстях ВЦИК" головнокомандуючий московсько-большевицької армії, що тоді оперувала проти України, В.Антонов-Овсєєнко таке: "Революційна російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що мало ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. На Україні зустріли ми оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався в знаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм здобув собі фортецю в формі т. зв. "Вільного Козацтва". Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а навпаки, сама перейшла до наступу і цим заподіяла чимало шкоди нашим військам. Мені дуже шкода, що мені не довелося зруйнувати це гніздо, потопити в калюжах крови тих, що посміли підняти руку на червону армію".
До травня 1918 р. Звенигородський Кіш контролював великі території Київщини і Херсонщини.
Влітку і восени повстанці під командуванням Ю.Тютюнника вели бої з німцями і гетьманцями.
У лютому 1919 р. відбулося об'єднання частин Звенигородського коша Вільного Козацтва отамана Ю.Тютюнника з загонами отамана Матвія Григор'єва, в результаті якого утворилася могутня Повстанська армія (23 тисячі багнетів і шабель, 52 гармати, 20 бронепоїздів). Командувачем Повстанської армії став М.Григор'єв, а Ю.Тютюнник начальником штабу.
З лютого 1919 р. М.Григор'єв перейшов на сторону Червоної армії. Повстанці разом з Червоною армією вели бойові дії проти денікінців та військ Антанти, зайняли у березні 1919 р. міста Херсон і Одесу.
У травні 1919 р., зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовицької Росії. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді (нині Кіровоград) Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з універсалом "До українського народу", в якому закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК, та створення Рад без більшовиків.
9 травня Повстанська армія розпочала наступ від Знам'янки – Олександрії – Куцівки на Катеринослав і Єлисаветград. 10 травня загони повстанців здобули Черкаси, 12-го – Кременчук, 13-го – Золотоношу. Але вже наступного дня повстанців відтіснили частини Червоної армії. Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну і оволодіти Харковом. В кінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням Ворошилова і Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині Григор'єв зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину.
Влітку 1919 р. війська Григор'єва об'єдналися з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командиром об'єднаної армії, а Махно – головою реввійськради. 27 липня 1919 р. у селі Сентовому у приміщенні сільскої ради Григор'єв був убитий Махном.
Після загибелі Матвія Григор'єва Ю.Тютюнник на чолі частини Повстанської армії прибув до м. Жмеринки та приєднався до Дієвої Армії УНР. На базі цих частин була створена 12-а Селянська дивізія Дієвої Армії УНР, яка увійшла до складу Київської повстанської групи Дієвої Армії УНР.

Довідка:
Київська повстанська група Дієвої Армії УНР. 12 серпня 1919 р. розпочався наступ об'єднаної Української армії у напрямку на Київ-Одесу. Дієва Армія УНР на цей час мала 12 піхотних дивізій: 1-ша Північна, 1-ша Подільська повстанча, 2-га піша дивізія "Запорозька Січ", 3-тя "Залізна" стрілецька, 4-та Холмська сірожупанна, 5-та Селянська, 6-та Запорозька, 7-ма Запорозька, 8-ма Запорозька, 9-та Залізнична, 10-та піша дивізія Січових Стрільців, 11-та піхотна дивізія Січових Стрільців, 12-та Селянська.
На базі двох дивізій було сформовано Київську повстанську групу Дієвої Армії УНР. Чисельність групи становила близько 3500-4000 бійців. Командиром Київської групи був призначений отаман Ю.Тютюнник.

До складу Київської групи входили:
5-та Селянська (Київська) дивізія (дивізія перед Проскурівським проривом знаходилася у стадії формування);
12-та Селянська дивізія. Влітку 1919 р. група брала участь у запеклих боях на більшовицькому фронті. Київська група спільно із 3-ю Залізною та 2-ю Волинською дивізіями, а також 2-ю Галицькою бригадою визволяла м. Житомир, а потім через міста: Брацлав, Гайсин, Христинівку, Умань вийшла в район м. Шполи.
У кінці серпня 1919 р. частини Ю.Тютюнника вели бойові дії проти Південної групи Червоної армії, а в жовтні-листопаді 1919 р. – проти денікінського корпусу.
У грудні 1919 р. військові частини Київської повстанської групи увійшли до складу Київської збірної групи, яка взяла участь у Першому зимовому поході Дієвої Армії УНР. Отаман Ю.Тютюнник брав участь у цьому поході як помічник командувача.
Перший Зимовий похід частин Дієвої Армії УНР. 4 грудня 1919 р. на нараді членів Уряду УНР і командування армії було вирішено перейти до ведення партизанської боротьби проти окупантів. 6 грудня 1919 р. частини Дієвої Армії УНР вирушили під проводом Михайла Омеляновича-Павленка (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.) у Перший зимовий похід – похід тилами Червоної та Добровольчої армій. Помічником генерала М.Омеляновича-Павленка було призначено Ю.Тютюнника.
Перед вирушенням у Перший зимовий похід Дієву Армію УНР у грудні 1919 р. було поділено на чотири збірні групи: Запорозька, Київська, Волинська, 3-тя Стрілецька дивізія.
За оцінками воєнних істориків, Перший зимовий похід Дієвої Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., під час якого Українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби. Була здійснена головна найважливіша мета – збережена Армія. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. У поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував лише 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75% загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорти хворих. За весь рейд запіллям ворога було пройдено 2500 км, проведено більше 50-ти успішних боїв.
Київська збірна група Дієвої Армії УНР.
Начальником штаба Групи був полковник Андрій Вовк.

Група складалася з:

1-ї Дивізії морської піхоти (командир М.Білинський);
5-ї Селянської (Київської) дивізії (командир Ю.Тютюнник);
9-ї Залізничної дивізії;
10-ї піхотної дивізія Січових Стрільців;
11-ї піхотної дивізія Січових Стрільців;
12-ї Селянської дивізії.

Учасники українських збройних визвольних змагань:

1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.
2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.
3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.
4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.
5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав
з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.
6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.
(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).

"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).
У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.
Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.
Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Відправлено через 43 секунди:
Изображение
Изображение
Изображение

Відправлено через 2 хвилини 56 секунд:
Делегати Всеукраїнського з'їзду Вільного козацтва із Суботова у Чигирині. Жовтень 1917 р.
Изображение

Делегати Першого з'їзду Вільного козацтва у Чигирині. Жовтень 1917 року.Изображение

До травня 1918 р. Звенигородський Кіш контролював великі території Київщини і Херсонщини.
Изображение

Засновники Вільного козацтва Семен Гризло (праворуч) та Никодим Смоктій (ліворуч)
Изображение

Кошовий отаман Звенигородського Коша Вільного Козацтва Юрій Тютюнник
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»