Завдяки добрим людям бабця Ганна має де жити

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Військовий старшина
Військовий старшина
Сообщения: 807
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 244 раза
Поблагодарили: 521 раз

Завдяки добрим людям бабця Ганна має де жити

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 30 авг 2018, 22:23

Стихія, що разом з сильною зливою налетіла на Попівку наприкінці липня, наробила багато лиха в селі. Особливо ж дісталося одинокій Ганні Кучерявій, яку, зважаючи на її 89-річний вік, давно вже всі бабусею величають. Дощова вода, пінистим потоком прорвавшись з дороги в її обійстя, вмить затопила подвір’я, а потому й хату. Оскільки рівень води сягав понад метр висотою, стіни підмокли, а перестінок взагалі розвалився. Перестрашена бідою, Ганна Іванівна не знала за що хапатися: чи то вирятовувати домашнє добро, яке опинилося у воді, чи то втікати з хати, котру затоплювало все більше. І хоч злива скоро припинилася, стареньку жінку це не тішило. Бо ж в оселю й не вступити, перестінок от-от упаде. Стояла біля сінешніх дверей і, плачучи, згадувала, як тяжко нароблялася, зводячи цю хатину замість батьківської, яку «розбомбили» в роки війни.
Ох та війна! Ганні й дванадцяти років не виповнилося, коли гітлерівці зайшли в Попівку. Слава Богу, не загриміла разом з сільськими хлопцями й дівчатами на роботи в Німеччину.
– Тоді брали молодь з двадцять сьомого року народження, – пригадує вона, а я з двадцять дев’ятого…
Проте молоденьке дівча не всиділо вдома, коли радянські війська село за селом звільняли Звенигородщину й сусідні райони. Оскільки весняне бездоріжжя не давало змоги своєчасно доставляти боєприпаси транспортом, снаряди для артилерійських батарей, які виривалися вперед підносили, як правило, місцеві жителі. Серед попівських жінок була й Ганя, яка носила ті снаряди аж в Гусакове, роблячи не менше трьох-чотирьох «походів» з вибухонебезпечним вантажем. А потім куховарила у військовій частині аж до переможних залпів 1945 року. Тож цілком заслужено має статус учасниці війни.
Важкими, надзвичайно важкими були для їхньої родини, яка залишилася без батька, повоєнні роки. На той час Ганна Кучерява вже працювала у місцевому колгоспі на рівні з іншими жінками. Та оскільки в конторі не вистачало працівників, а Ганна як-не як вже мала семирічну освіту, її призначили спочатку посильною, а згодом – бухгалтером.
– І ви, не маючи спеціальної освіти, справлялися зі своїми обов’язками? – запитую.
– Справлялася, – сумно всміхаючись своїм споминам, каже вона. – Щось сама зі шкільної програми запам’ятала, чого не знала, то сестри Палажки чоловік Микола Петрович, який був учителем математики, підучував…
Успішно справляючись зі своїми службовими обов’язками, не цуралася Ганна Іванівна й громадських обов’язків, часто й допомагала, як могла, односельцям.
А ось тепер, коли сама потрапила в біду, хоч за небо вхопися…
– Вірите, вже намірилася, було, накласти на себе руки, – розповідає Ганна Кучерява. – А що, скажіть, мала робити, коли хата валиться, а я не маю ні сили, ні грошей, аби хоч якось її підлампічити до осені. Помочі ж чекати не було звідки. Пішла в сільраду, а голова лише руками розводить: можемо, каже, хіба якихось півтори тисячі гривень вам виділити. А що, скажіть, за такі гроші можна зробити? То ото спасибі добрим людям, що не дали пропасти…
Добрі люди – то передусім депутат районної ради, директор ДНЗ «Звенигородський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів Сергій Рубан. Дізнавшись про біду Ганни Кучерявої, він звернувся до звенигородських благодійників, які не тільки надали їй фінансову допомогу та забезпечили деякими продуктами, а й придбали необхідну кількість цегли для ремонту оселі. Сергій Рубан організував доставку будматеріалів. Майстри ж роблять все для того, аби до настання осінніх холодів її оселя була відремонтованою і повністю придатною для комфортного проживання.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»