Вибір Володимира Хоменка

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Військовий старшина
Військовий старшина
Сообщения: 807
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 244 раза
Поблагодарили: 521 раз

Вибір Володимира Хоменка

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 03 окт 2018, 21:01

28 вересня ось уже не один рік поспіль члени звенигородського районного осередку Національної спілки краєзнавців України називають напівжартома-напівсерйозно днем краєзнавця. Бо ж саме цього дня далекого вже 1935 року з’явився на світ майбутній патріарх краєзнавства на Звенигородщині Володимир Михайлович Хоменко, до якого завжди звертаються за вичерпною консультацією з історії міста чи району, мудрою порадою чи підтримкою. Бо ж займається він дослідженням минувшини рідного краю ось уже майже шістдесят років.
А шлях Хоменка у краєзнавство розпочався, за його ж словами, з розповідей бабусі Сусанни про минувшину рідного села Заліського, що на Тальнівщині.
Він з тих, кого називають сьогодні дітьми війни. За таким от офіційним статусом – голодне і холодне дитинство, що минуло без батька, який загинув на фронті в сорок четвертому, тяжка робота на рівні з дорослими та бажання чимскоріше вийти в люди, здобувши омріяний фах.
Навчатися в школі, як і його ровесники, мав змогу лише після визволення Черкащини від гітлерівських зайд, “запізнившись” до першого класу майже на два роки, тож після закінчення десятирічки Володимира майже відразу з призвали до війська. Звільнившись в запас, працював у колгоспі, сільським бібліотекарем, навчався в Дубнівському культосвітньому технікумі, який закінчив з відзнакою. А потім був Звенигородський краєзнавчий музей, працюючи в якому, закінчив, як прийнято було говорити тоді, без відриву від виробництва історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. І вже по тому була редакція районної газети «Шевченків край», в якій пройшов шлях від кореспондента до відповідального секретаря.
Саме він й очолив позаштатний відділ пропаганди пам’яток історії та культури в «Шевченковому краї», готуючи до друку тематичні сторінки «Скарби народу», «Звитяга», «Літературно-мистецька Звенигородщина», «Охороняємо, шануємо, вивчаємо». Забігаючи вперед, скажемо, що всього з легкої руки Володимира Михайловича було видруковано 418 таких сторінок, котрі неодноразово відзначалися на республіканських оглядах засобів масової інформації.
Зрозуміло, працюючи вже в штаті редакції, писав різні за тематикою матеріали, проте минувшина краю, його історичні постаті були й залишалися його основною темою. Віддавав їй не тільки робочий, а й вільний час. Розшукав нові матеріали про академіка Агатангела Кримського, письменника Тихона Осадчого, етнографа Софію Терещенко, її брата – скульптора Каленика Терещенка та багатьох інших видатних звенигородчан, чиї імена збереглися хіба що у архівах КДБ. Співробітничав з багатьма редакціями газет і журналів. Цікавлячись новинками, “вийшов” якось і на газету “Наше слово” та журнал “Наша культура”, що видавалися в Польші. Опублікував в них навіть декілька заміток. Все це не пройшло повз увагу звенигородських “бійців невидимого фронту”, які недремно пильнували, аби навіть найменший прояв національно-демократичного руху, що вже зароджувався на західних теренах України, не проник на батьківщину Тараса Шевченка. Заворушилися і в райкомі партії. Чи знав він про це?
– Здогадувався, – посміхається Володимир Михайлович. – До речі, я ще в школі через свою писанину отримував на горіхи. Якось, коли ми збирали в лісі жолуді, директор пообіцяв, що за гарну роботу подарує для класу гучномовець. Але обіцянки своєї не виконав. І треба було ж написати мені в районну газету замітку “Де ж те радіо?”... Тут же все було набагато складнішим.
Не відчуваючи ніякої за собою вини, він продовжував вести краєзнавчу роботу, намагаючись при цьому захистити від руйнації наявні у районі історичні пам’ятки. Щоправда, розуміючи, що деякі його матеріали, як от про бездумну руйнацію будинку Агатангела Кримського під приводом реконструкції чи трагічну долю Каленика Терещенка – автора багатьох пам’ятників Шевченкові, кадебістські “цензори” не пропустять в районну газету, публікувався в республіканських виданнях – газетах “Літературна Україна”, “Молодь України”, журналі “Пам’ятки України”. Дещо проходило і в “Шевченковому краї.” Взяти хоча б ту Шевченкіану, яка не сходила з сторінок районки. Тут були й передруки з інших газет та журналів, й повідомлення про нові художні й публіцистичні твори, присвячені великому Тарасові, старовинні листівки і навіть поштові марки з зображенням Шевченка. Дехто вважав це дивацтвом з боку відповідального секретаря. Проте саме таким чином пробуджував він почуття національної гордості жителів краю, спонукав їх до роздумів: хто ми, чиї внуки і правнуки?
А тим часом дедалі зростаючий потік змін в Україні перетнув критичну межу: зі сфери словесних виправ він перейшов у царину політичної діяльності. Перші осередки РУХу з’являються і на Звенигородщині. І Володимир Михайлович ніяк не міг залишатися цих змін, тим більше – не помічати їх, як це робили більшість газетярів. Тож знову...
– Непевний чоловік цей ваш Хоменко, – застеріг редактора районки один з партійних ідеологів. – Бачили, як він з рухівцями із Шевченкового розмовляв.
Та вдіяти щось проти нього вже нічого не могли – час був уже не той. Тож і залишили в спокої чоловіка. Хоч не з тих він, хто думає про спокій. Будучи по вінця завантажений секретарськими справами, знаходив час і для пошуку та написання нових матеріалів, краєзнавчих розвідок. Характерно, що в жодному з таких матеріалів ви не знайдете якихось похибок чи неточностей, чим хибують нині сучасні автори. І, мабуть, не тільки тому, що має диплом історика.
Не відмахувався і від громадської діяльності. Його обирали членом правління Черкаської обласної, відповідальним секретарем Звенигородської районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. І свої обов’язки Хоменко завжди виконував належним чином. Вже й вийшовши на пенсію, продовжує займатися улюбленою справою. Боліло й болить йому зараз, що журналісти майже зовсім не ведуть краєзнавчої тематики. Не раз піднімав питання про відродження відповідної тематичної сторінки в звенигородській районці.
– Проте в ній мали б бути не спорадичні публікації, – говорить він, – а комплексна, цілеспрямована програма висвітлення історії рідного краю. Статті, нариси. Вірші – теж. Рецензії на нові книжки. Розповіді про відомих земляків і краєзнавців, публікація цікавих матеріалів із давніх видань. На жаль, не беруться за це нинішні газетярі…
Та сам він, взявши розгін ще більш як півстоліття тому, ніяк не може зупинитися, оскільки признався якось, що краєзнавство для нього – не забава, не улюблене заняття на дозвіллі, а професія. Більше того – доля. Свідчення тому – майже два десятки книжок, виданих ним фактично протягом якогось десятка років.
Для кого і для чого, як запитує Володимир Михайлович себе ж у передмові до однієї з них – «Звенигородщина» обсягом всього в 72 сторінки. І тут же відповідає: «Чи все ми знаємо про Звенигородщину? Хтось зовсім мало, інші – більше. Загалом – небагато. Можна назвати ряд видань, таких, як «Архив Юго-Западной России», «Весь Юго-Западный край», «Список населенных мест Киевской губернии», книги Василя Доманицького, Агатангела і Юхима Кримських, Л. Похилевича, Ю. Талька-Гринцевича, дослідження І. Крип’якевича, В. Юркевича, новітні енциклопедії, довідники і словники. Однак усе те – якщо не раритети, то просто недоступні для читача. Та й згадки ті про Звенигородщину не є вичерпними».
І далі – про свою «Звенигородщину»: «Це не монографія, а краєзнавчий нарис. Адресується книжка вчителям історії, школярам, усім, кого цікавить минувшина Звенигородщини, і тим, хто до неї поки що байдужий, – теж».
Ось так. До цього варто додати, що й інші його книги присвячені рідному краю. І жодної з них він не виставляв на продаж – всі вони були роздаровані.
– Хай читають люди, – усміхається краєзнавець на різні там «а як?», «а чому?».
І в цьому весь він, Володимир Хоменко.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
Олег Петрович
Генеральний хорунжий
Генеральний хорунжий
Сообщения: 2911
Зарегистрирован: 20 ноя 2010
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 3735 раз
Поблагодарили: 3431 раз

Вибір Володимира Хоменка

Сообщение Олег Петрович » 04 окт 2018, 19:39

За останню статтю в " Шевченковому краї" від 28.09.18 р, де він вилив весь негатив про Вільне козацтво в цілому, зачепивши не кращим чином Михайла Іванченка та Романа Коваля, Семена Гризло , я би в цього дідуся забрав би всі звання і заслуги. Чи може це вже просто старечий маразм? :f:


PS: Хоча стаття явно замовна! І навіть здогадуюсь хто замовив - нащадки отих євреїв , яких ганяли наші діди -козаки!!

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 19690
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 5280 раз
Поблагодарили: 8979 раз

Вибір Володимира Хоменка

Сообщение Kozak Taras » 06 окт 2018, 18:04

Журналісти вони такі... гроші ж заробляти якось треба...
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Вернуться в «Звенигородщина»