«Був запальним і дуже добрим» – про Героя з Катеринопільщини розповіла дружина
Літопис звитяг українського війська вражає. Здебільшого прості чоловіки – інженери, педагоги, трактористи, юристи в один момент стали воїнами, козаками, Героями. Є такі і в Мокрокалигірській громаді на Черкащині. Один із них – Максим Майоров (23.05.1980 – 31.08. 2022) – навідник кулеметного взводу окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Навіть на фото справжній козарлюга – з неслухняним чубом, бородою, вусами, загартований в боях. Видно-таки, дух предків, як не крути, нуртує в наших генах. На жаль, війна забрала в нас цього Героя. Але пам’ять про нього ми повинні, просто зобов’язані, зберегти.
Про життєвий шлях Максима нам коротко розповіла дружина – Надія Назаренко. Вона ж і поділилась спогадами, яким Максим був у житті.
Народився в Мелітополі 23 травня 1980 року. Коли йому було 3 роки, а брату Роману ще не виповнився рік, мама, Ніна Семенівна Коренюк, переїхала з дітьми на батьківщину, в Мокру Калигірку. Тут Максим ходив у дитсадок, школу. В місцевому ліцеї вивчився на водія. 1998-му пішов до армії. Після служби працював на молокозаводі, завгоспом у дитсадку, потім на будівництвах. 2014 року війна його застала в москві. Через неї повернувся додому. У 2015-му був мобілізований. Служив на Миколаївщині в Широкому Лані. 13 місяців був у ремонтному взводі. Ремонтував усе, що привозили: автомати, кулемети, гармати тощо. Інколи доводилось працювати цілодобово. У 2016-му повернувся до мирного життя, та не надовго. Після повномасштабного вторгнення вступив у тероборону, згодом роту охорони. 8 травня 2022 його перевели в 72-гу бригаду імені Чорних Запорожців. Воював під Бахмутом, потім в районі Павлівки на Донеччині. Загинув 31 серпня від мінометного обстрілу, вийшовши з товаришами у відносно безпечну зону на відпочинок з нуля. Ймовірно, через наведення місцевих колаборантів. «За кілька годин до смерті ми з ним розмовляли по телефону. Він вислав фото, щоб показати, яким брудним, стомленим прийшов з позиції. А згодом зателефонував побратим і сказав, що Макс загинув», – розповідає дружина.
Пані Надія від часу мобілізації чоловіка 2015-го року разом з його мамою й братом, чим могла допомагала Максиму та побратимам, а з початком повномасштабного вторгнення росіян в Україну активно зайнялась волонтерством. І навіть після загибелі Максима знайшла-таки в собі сили продовжити волонтерську діяльність. «Адже всі наші захисники – наші», – вважає вона.
Розповідаючи про чоловіка, Надія згадує: «Любив читати. Добре знав історію України. По будівництву був майстром на всі руки, міг все зробити, що потребувалось. Крім того, смачно куховарив. Навіть поварував якийсь час на фронті. Найсмачніше у нього виходив борщ. За характером був запальний: міг розсердиться, але через пару хвилин відходив. Мав багато друзів. Був дуже добрим. Коти, собаки – всі були його». Про доброту Максима ще більше свідчить інше: траплялось, що він ішов на нульові позиції замість своїх молодших побратимів. Чому? «Бо тож хлопчики 20-річні, їм жити треба», – казав дружині.
Брат Максима Роман теж брав участь у захисті України, дивом залишився живий, потрапивши під потужний артобстріл. Нині комісований.
За мужність та відвагу, виявлені на війні, Максим Майоров нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (від 23 грудня 2022 року). На честь військового у Мокрій Калигірці перейменовано вулицю (колишня Суворова).
Від першого шлюбу в жалобі за Максимом залишились дві донечки.
Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Завтра, 16 травня, громада прощатиметься із Сергієм Олєйніковим, який віддав своє молоде життя за мир в країні.
.png)
.png)