Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


«Найменших вбивали задля того, аби прогодувати старших дітей», – спогади черкащанки про Голодомор

Обговорюємо політичні події в Україні та світі.

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 22604
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 2025
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6983 раза
Поблагодарили: 11874 раза
Контактная информация:

«Найменших вбивали задля того, аби прогодувати старших дітей», – спогади черкащанки про Голодомор

#1

Сообщение Kozak Taras » 24 ноя 2017, 15:52

Изображение

Голодомор 1932-1933 років – одна за найжахливіших трагедій в історії українського народу. Масовий геноцид, організований керівництвом Радянського Союзу, призвів до багатомільйонних людських втрат на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення котрих становили українці. Голодомор був викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами партійної верхівки на чолі з Йосифом Сталіном, метою котрих стало придушення українського національно-визвольного руху і фізичне знищення непокірних комуністам українських селян.

Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у сільського населення впродовж 1932-1933 років призвела до вимирання від 7 до 10 мільйонів осіб! Свідченням того, що голод мав цілком штучне походження, слугує беззаперечний історичний факт − радянська влада володіла значними запасами зерна в резервах та експортувала його за кордон під час Голодомору, а також забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України.

Незважаючи на цей жахливий злочин, жоден винуватець не поніс покарання. Більше того,упродовж десятиліть знищення людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі переслідували у випадку будь-якого згадування про нього. Сьогодні ще лишились люди, у пам’яті котрих збереглися спогади про той жахливий період української історії. На щастя, зараз їм вже не має чого боятися, але є про що розповісти…

− Я народилась у 1935 році. Через два роки після Голодомору. Мабуть, не має такого села на Черкащині, котрого б не торкнувся голод 1932-1933 років. Мою рідну Жашківщину також не оминула біда. Зі спогадів мами та бабусі я дізналася про жахливі речі, котрі відбувалися в ті часи − люди пухли з голоду, божеволіли, помирали прямо на вулицях.

Восени 32-го комуняки забрали з села геть усі харчі. Не гребували нічим – ні соліннями, ні сухофруктами, ні кормовими буряками. Після того, як їжі не лишилося, люди почали їсти усе, що знаходили. Буквально усе – жолуді, каштани, зогнилі овочі, картопляне лушпиння, черв’яків, бур’ян, солому. Їли те, що можна було знайти. На початку 33-го в нашому селі тварин не лишилося зовсім, голодуючі поїли собак, котів, пацюків і навіть тих звірів, що подохли від хвороб. Люди відловлювали диких птахів, білок, зайців. До початку весни тварин не зосталось навіть у місцевих лісосмугах. Тоді у їжу почали використовували відпарені та перетерті кості. На місцевих полях напівживі люди шукали залишені після збору урожаю продукти. Дехто, не знаходячи нічого, падав знесиленим і помирав. Ті, кому вдавалось щось вирити із замерзлої землі, не рідко потрапляли до лап колгоспних охоронців – з деякими вдавалось домовитися, а деякі могли застрелити прямо на місці.

Непоодинокими були й випадки канібалізму, найжахливіші речі відбувалися у багатодітних сім’ях, де найменших вбивали задля того, аби прогодувати старших дітей. Ви запитаєте, як можуть батьки з’їсти власну дитину? Що вам на це відповісти… ви, просто, нічогісінько не знаєте про голод. Він затьмарює свідомість, позбавляє здорового глузду, притуплює усі інстинкти, залишаючи лише звіряче прагнення вижити. Я пережила голод 46-го року і на собі відчула, що таке постійне недоїдання, регулярний, гострий біль у животі й перманентна втома − бо організм не отримує поживних речовин. Уві сні я марила, що їм. Мені снилось молоко, хліб і цукор… У таких умовах божеволіють навіть стійкі та дужі люди.

В 1933-му році голодуючі вимирали родинами і навіть селами. Серед наших сусідів з п’яти сімей голод пережили лише три. Більшість померлих не хоронили − просто не було кому. В кращому разі трупи звозили у братські могили, куди часто потрапляли й живі, але дуже виснажені голодом люди.

Не усім членам моєї родини вдалось пережити Голодомор. Але мама та бабуся вижили, бо дідусь володів деякими коштовностями, які в період Голодомору обмінювали в Жашкові на харчі. Хоча мати сильно підірвали здоров’я у ті роки, але все ж вона вижила. Пам’ятаю, як бабуся розповідала, що коли у 33-му їхня сім’я раз у декілька днів готувала їжу − відварювали кормові буряки, то усі вікна завішували ковдрами, а двері замикали на замок – аби ніхто не вгледів, що у них є їжа.

Обмірковуючи події Голодомору сьогодні, мене особливо вражає цинізм місцевих партійних керманичів, які називали нас дармоїдами та паразитами, звинувачували в розкраданні державного майна та контрреволюційних настроях. Найдивнішим видається той факт, що багато районних діячів – а по суті, виконавців терору, були уродженцями місцевих сіл. Та схоже, усе людське в собі вони замінили більшовицькою ідеологією.

Влада доклала максимум зусиль, аби ми не вижили. Але українці виявилися сильнішими! Сильнішими, ніж компартія, клятий Сталін та вся радянська система.

Зі спогадів жительки Черкас Валентини Яковлєвої
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Ответить

Вернуться в «Політика»