Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!


Дніпропетровська ракетна школа Янгеля

Новини, цікаві події в Україні

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Ответить
Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний бунчужний
Генеральний бунчужний
Сообщения: 6780
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Репутация: 221
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 603 раза
Поблагодарили: 2833 раза

Дніпропетровська ракетна школа Янгеля

#1

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 09 фев 2018, 16:05

Изображение

Досягнення радянських, а нині українських КБ «Південне» і «Південного машинобудівного заводу» в розробці і виробництві космічних і бойових ракетних комплексів досить добре відомі. Серед цих досягнень сімейство найбільш потужних і ефективних у світі важких міжконтинентальних балістичних ракет Р-36 «Воєвода» та її цивільних варіантів - унікальна по своїй надійності «лінійка» ракет-носіїв «Циклон»/«Дніпро».
Дніпропетровцями створені і кращі в світі твердопаливні МБР сімейства 15Ж52/60/61 для комплексу РТ-23 «Молодець» (до речі, до цих пір залишається єдиною ракетою такого класу, реально придатною до залізничного базування - на Заході ця система отримала промовисту назву Scalpel SS- 24). Нарешті, загальновідома єдина у своєму роді РН «Зеніт», без якої було б просто неможливо здійснення проекту міжнародного морського плавучого космодрому Sea Launch/«Морський старт».

З водоплаваючих автомобілів - на ракети
Менш відомо інше - з чого все це починалося? Як сформувалася дніпропетровська «ракетна школа», що по праву вважалася однією з кращих не тільки на «пострадянському просторі», а й в усьому світі? Дана стаття про перші кроки «Південмашу» та КБ «Південне» в тоді ще нової для них ракетної галузі і про формування того, що згодом назвуть також «янгелівських традицією» в ракетобудуванні.
Історія «Південного старту» або Дніпропетровського ракетно-космічного центру, який нині включає в себе найбільші державні підприємства (ДП) України: «Південний машинобудівний завод» імені А. М. Макарова, Павлоградський механічний завод (нині - єдине виробниче об'єднання під брендом «Південмашу»), ДП «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (НВО «ПХЗ» довгий час було найбільшим в СРСР і одним з найбільших в світі виробників унікальних «сумішевих» твердих ракетних палив) і ДП «Конструкторське бюро «Південне» імені М. К. Янгеля» - почалася трохи більше 60 років тому. Якщо бути зовсім точним, це сталося 9 травня 1951 року. Саме тоді вийшла секретна Спільна Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про передачу Міністерству озброєння Союзу РСР Дніпропетровського автомобільного заводу».
Чим буде займатися ДАЗ - в постанові не говорилося, але навіть непосвяченому було ясно, що новою продукцією підприємства навряд чи будуть колісні амфібії ДАЗ-485 (по армійському позначенню - БАВ/«Великий автомобіль водоплавний»), що випускалися ним раніше. Так воно і виявилося. Вже 1 червня 1951 міністр озброєння СРСР генерал-полковник Дмитро Устинов (майбутній Маршал Радянського Союзу і міністр оборони СРСР) підписав наказ про початок підготовки до серійного виробництва на Дніпропетровському машинобудівному заводі (офіційно він тоді називався «Державне союзне підприємство № 586») вироба під індексом 8А11 - «балістичної ракети дальньої дії» (БРДД) Р-1 (код НАТО - SS-1 Scunner/«Відраза»). Ракета була радянською копією сумно знаменитої німецької «Зброї відплати» А-4/V-2 («Фау-2»).
Одночасно з виробництвом балістичних ракет наземного базування «королівської» розробки на «Південмаші» почав формуватися і власний конструкторський центр. Ще в лютому 1952 року тут створюється відділ головного конструктора (ОГК), а в лютому 1953 року ОГК отримав перше самостійне завдання - розробити балістичну ракету нового покоління Р-12 (SS-4 Sandal). Ще через трохи більше року - 10 квітня 1954 року - ОГК заводу № 586 був перетворений у самостійне Дослідно-конструкторське бюро № 586 Міністерства оборонної промисловості СРСР (ОКБ-586).
9 липня 1954 керівником новоспеченого КБ був призначений Михайло Кузьмич Янгель. 7 листопада поточного року виповнилося 100 років від дня народження Михайла Кузьмича, він залишався беззмінним головним конструктором і начальником КБ «Південне» аж до своєї передчасної смерті від хвороби в жовтні 1971 року.

Р-12: блискучий дебют учня Корольова
Изображение
У 1935 році починається робота Михайла Янгеля в ОКБ найвідомішого радянського авіаконструктора Миколи Полікарпова. У цьому ОКБ він працює до весни 1944 року, беручи участь у розробці винищувачів І-153, ТІС, доведенню винищувачів І-180 і И-185, модернізації легендарного У-2/По-2.
У березні 1944 року Михайло Янгель призначений виконуючим обов'язки головного інженера дослідного заводу ОКБ Артема Мікояна. Потім, з січня 1945 року - провідний інженер в ОКБ Володимира Мясищева. У травні 1946 року Михайло Кузьмич отримує призначення до Міністерства авіаційної промисловості СРСР, де працює до 1948 року і вирушає на навчання до Академії авіаційної промисловості.
Після закінчення академії, 12 квітня 1950 року, Михайло Янгель був призначений начальником відділу систем управління Спеціального конструкторського бюро (ОКБ Сергія Корольова) Державного Союзного головного НДІ № 88 Міністерства озброєння (місто Калінінград - нині Корольов Московської області) і вже в 1951 році став заступником Сергія Павловича. Саме в цей час Янгель приступив до розробки своєї першої балістичної ракети Р-11 (SS-1B Scud-A/«Порив-А») на висококиплячих компонентах палива. У травні 1952 року його призначено директором НДІ-88, але незабаром переведений на посаду головного інженера інституту.
За свідченням сучасників, Михайло Кузьмич Янгель був чудовим конструктором, талановитим організатором, і при цьому - інтелігентною і доброю людиною. Ось як описують його стиль роботи конструктори наземного обладнання для ракетної техніки Всеволод Соловйов і Микола Кожухов:
«Імпонував своєрідний характер ведення нарад Михайлом Кузьмичем: основне повідомлення з даного питання піддавалося всебічному обговоренню з підтримкою і критикою, причому сам він обмежувався окремими репліками і ніхто його думки ще не знав. Все це проходило в живій творчій атмосфері, без надриву і диктату. Учасники не були пригнічені його авторитетом, не боялися висловлювати свою думку. Нарада закінчувалося конкретним вмотивованим висновком або рішенням, яке Янгель формулював особисто».
З призначенням Михайла Янгеля в Дніпропетровську помітно активізувалися власні розробки. Спочатку по чисто військовій, а потім - і з космічної тематики (яка стала в даний час основним напрямком діяльності КБ «Південне» і ВО «Південмаш»).
У 1955-1958 роках тут була виконана значна частина робіт зі створення ракетного комплексу підводних човнів (РКПЧ) Д-2, що включав до свого складу другу (після Р-11ФМ) в СРСР і третю в світі балістичну ракету підводних човнів (БРПЧ) Р- 13 (SS-N-4 Sark/«Нижня сорочка»). Комплекс виявився вдалим і перебував на озброєнні ВМФ СРСР в 1961-1973 роках.
Також аж до 1961 року в ОКБ-586 велися роботи над більш потужними БРПЧ, вже підводного старту - Р-15 і Р-21/ОКБ-586 (в останньої ракети існував ще й варіант, запропонований уральським Спеціальним конструкторським бюро № 385 Віктора Макєєва, який і був в кінцевому підсумку прийнятий на озброєння підводних ракетоносців у складі РКПЧ Д-4). І хоча «перший етюд» дніпропетровців в області БРПЧ виявився не зовсім вдалим, згодом досвід, накопичений при проектуванні Р-13, Р-15 і Р-21/ОКБ-586, зіграв велику роль в успішному створенні КБ «Південне» першого ступеня самої найпотужнішої в світі БРПЧ Р-39 (SS-N-20 Sturgeon/«Осетер»). 20 одиницями цих 90-тонних БРПЧ оснащувалися (у складі РКПЧ Д-19) найбільші в історії світового підводного суднобудування важкі атомні підводні крейсера стратегічного призначення проекту 941 «Акула» (Typhoon).
Але справді етапною для ОКБ і заводу стала все-таки балістична ракета середньої дальності (БРСД) Р-12. Це була перша балістична ракета, не тільки побудована на «Південмаші», а й спроектована силами виключно КБ «Південне». Одночасно вона стала і першою стратегічною ракетою (на той час балістичні та крилаті ракети стратегічного призначення в Радянському Союзі стали ділити на дві категорії - середньої дальності і міжконтинентальні). Двигуни Р-12 працювали на висококиплячих компонентах палива (азотна кислота і гас), що забезпечувало не тільки дуже швидке на ті часи (30-хвилинне) виробництво пуску після отримання команди бойовим розрахунками, а й тривале (до місяця) знаходження на бойовому чергуванні, а також швидкий (знову-таки - для свого часу) переведення БРСД в боєздатний стан (за одну годину).
Крім того, Р-12 (перший випробувальний пуск якої відбувся 22 червня 1957 року, а прийняття на озброєння - 4 березня 1959 року) стала першою радянською ракетою, оснащеною вже навіть не ядерним, а термоядерним (тоді говорили - «атомно-водневим») боєзарядом.
В цілому «виріб 8К63» (саме під таким позначенням ракета проходила на підприємствах оборонної промисловості, які її виготовляли) і його модифікації, без перебільшення, чекала унікальна доля, яка випадає на долю далеко не кожного зразка військової техніки - особливо в епоху революційного стрибка в характеристиках будь-якого виду зброї. Р-12 і її модифікація Р-12У перебували на озброєнні понад 30 років - з березня 1959-го по червень 1989 року.
Усього за цей час в Дніпропетровську, на Пермському заводі № 172 (зараз це ВАТ «Мотовилихинские заводи»), Оренбурзькому заводі № 47 (тепер ВО «Стріла») і Омському авіаційному заводі № 166 (нині ВО «Політ») було випущено більше 2300 одиниць БРСД сімейства Р-12. Вони несли не тільки повсякденну службу, а й побували в гарячій точці (під час Карибської кризи 36 одиниць таких ракет було доставлено на Кубу). А в Китайській Народній Республіці ця система перебуває на озброєнні досі (під «місцевої маркою» DF-3).
Проте найголовніше - Р-12 стала не просто блискучим дебютом Михайла Янгеля в ролі головного конструктора, але і заклала традицію «подвійного використання» ракет КБ «Південне». Гідно цю традицію можна оцінити тільки зараз, коли саме космічний напрямок став справжнім порятунком і для КБ, і для ВО «Південмаш».
На базі модифікації Р-12 - Р-12У (адаптованої для запуску з ШПУ - шахтної пускової установки) була створена двоступенева легка РН (у СРСР їх офіційно називали «ракети космічного призначення») 63С1 «Космос», яка стала першою в світі конверсійною РН шахтного старту (з спеціально модифікованої ШПУ «Маяк-2»). Тим самим ще в 1961 році була передбачена нинішня російсько-українська програма «Дніпро». 16 березня 1962 РН 63С1 вперше успішно вивела на орбіту супутника Землі космічний апарат ДС-2 № 1. Так почав функціонувати перший розроблений в КБ «Південне» супутник, який отримав офіційне ім'я «Космос-1» і став первістком величезної однойменної програми космічних досліджень.
Крім того, Р-12 стала основою для іншої РН легкого класу (цього разу зі звичайним, наземним стартом) - 63С1М, прийнятої на озброєння під індексом 11К63 і цивільним позначенням «Космос-2». Пуски цієї моделі (в тому числі і за міжнародною програмою «Інтеркосмос») проводилися з космодромів «Капустін Яр» і «Плесецьк» до 1977 року включно. Всього було запущено 37 РН «Космос» і 128 РН «Космос-2».

Експедиція на місяць не відбулася
І надалі Михайло Кузьмич Янгель намагався неухильно дотримуватися такої лінії, щоб створювані ОКБ-586 ракети були «носіями подвійного призначення» (як бойовими, так і космічними). Саме так з'явилися знамениті «ракетні дуети»: БРСД Р-14 (SS-5 Skean/«Кинджал»)/РН сімейства 11К65 (65С3)/11К65М «Космос-3»/«Космос-3М»; МБР Р-36 (SS -9 Scarp/«Ескарп» і SS-18 Satan/«Сатана») і РН серії «Циклон» (11К67 «Циклон-2А», 11К69 «Циклон-2» і 11К68 «Циклон-3»).
Нарешті, як «продукт подвійного призначення» задумувався і проект надважкої (стартовою масою 1200 т) одночасно бойової орбітальної та наукової ракети Р-56. І хтозна, якби перевага була віддана їй, а не свідомо приреченому на неуспіх проекту РН Н-1 ОКБ Сергія Корольова (досить сказати, що на першій ступені Н-1 було встановлено 30 двигунів, а на другий - «всього» 8; для порівняння: на першому місці Р-56 повинні були встановлюватися всього 4 двигуна, зате тягою по 640 тонн кожна), то радянська пілотована експедиція на Місяць напевно відбулася б. Причому, можливо, навіть раніше, ніж американська.
Принцип «подвійного призначення» був використаний і наступниками Михайла Кузьмича на посту керівника КБ «Південне». І хоча у зв'язку з розпадом Радянського Союзу і зміною обстановки у світі більшу частину як військових, так і цивільних проектів КБ «Південне» і ВО «Південмаш» довелося обмежити в масштабах або навіть повністю згорнути, в КБ і на українських підприємствах галузі вірять в перспективу (хай і більш скромну, ніж за часів СРСР). У тому числі й тому, що традиція «гнучкого застосування», далекоглядно закладена Михайлом Кузьмичем Янгелем в ракети КБ «Південне» і «Південмашу», як і раніше жива в їх виробах.

Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Ответить

Вернуться в «Україна»