Гучний атентат, або Як Василь Лісовенко визволяв у 1933 році Мокру Калигірку від червоних комісарів

Новини, цікаві події в Україні

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Військовий старшина
Військовий старшина
Сообщения: 910
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 272 раза
Поблагодарили: 613 раз

Гучний атентат, або Як Василь Лісовенко визволяв у 1933 році Мокру Калигірку від червоних комісарів

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 17 май 2018, 21:42

У кожної сім’ї є свої трагічні та героїчні сокровенні історії. Кожна з них – сторінка життя нашого народу. Скільки таких історій кануло в Лету, забулося, пішло в небуття? Добре, коли потомки намагаються їх зберегти.
Наразі наша 21-річна мокрокалигірська поетеса Сніжана Репеченко поділилася з виданням історіями про своїх славетних прадідів.
─ П'ятірка таварєщей зайшли до сім'ї мого прадіда Василя Лісовенка збирати "продразвйорстку", ─ розповідає дівчина, ─ Він був заможним землевласником, тому комісари дуже тішилися з грабунку тієї оселі. От рідненький і вирішив їх обхитрити. Він не став противитися таварєщам і дозволив забрати усе... навіть нагадав про плуга за хатою, якого ті не помітили! Червоні похвалили дядечка за таку відданість, на що він відповів: "Я поважаю вас, мужики, але як мені далі жити? Чим сім'ю годувати? А вам за роботу платять що? Чи може пайки видають? Можна до вас приєднатися? " "Ну ходімо, побачимо, що з тебе вийде" ─ недовірливо зиркнув комісар. Далі вони йшли селом вшістьох. Червоні зайшли в наступну оселю. Та сім'я була дуже бідною, господиня саме насипала сірий куліш п'ятьом голодним, худючим дітям. Товариші забрали у них тарілки і висипали їжу на землю. Зняли з печі і випорожнили казан з лушпинням картоплі, яким вони, очевидно, збиралися вечеряти. Мати гірко плакала, а товариші тішились і продовжували вишукувати останню їжу... Василь увімкнув холодне дерев’яне обличчя, хоч серце його обливалося кров’ю. Так він промандрував із комуністами цілий день, аж поки всі не зійшлися до штабу, де нині збудована сільська рада. Втомлені таварєщі кинули гвинтівки на одну купу у вуглі і повсідалися. Василь підійшов до зброї, ніби для того, щоб покласти і свою, але в останній момент розвернувся до неї спиною і впевнено промовив: "Не можна так знущатися над людьми!" За секунду залунали постріли. Він винищив цілий штаб комісарів... Визирнувши у вікно, побачив і комуняку писаря, який був у той час на другому поверсі й, почувши заколот, втікаючи, намагався перелізти паркан. Ще постріл. На паркані повисло тіло... Згодом прадід подався жити до Криму.
Нелегка доля випала й іншому Сніжаниному діду, що став на захист своєї сім’ї.
─ Героїчним був і брат Василя ─ Єфрем, ─ продовжує розповідь юна поетеса. ─ Коли червоні прийшли грабувати нашу оселю, то, тоді молодий ще дідусь, вирвав із рук одного таварєща гвинтівку і побив нею "гостей", вигнавши геть. За це йому присудили 10 років арешту, які згодом скоротили до трьох.
Сніжана Репеченко гордиться своїми дідами і, вочевидь, успадкувала від них відвагу, патріотизм та нескорений козацький дух.
─Я дякую вам, дідусі, ─ каже вона, ─ за рису справедливості, якою нагородили мене, обіцяю, що продовжу боротьбу за вільну Україну!

Тетяна ІВАШКЕВИЧ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Вернуться в «Україна»