Тисни "Вхід", або "Реєстрація" та приєднуйся до нас!
Любовна лірика.
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Re: Любовна лірика.
***
Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все пливе і пам`ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
журливої берези. Ждати буду
якісь незвідані чуття приблудні,
де цнота обертається на встид.
А там розлуки буде на обох,
а буде там і радості німої –
всіма грудьми відчути довгий борг
перед минулим з білим узголов`ям,
де ще струмує двійко чорних кіс
і двійко довгих рук, пітьмою п`яних,
і двійко уст, од пристрасті захланних,
спроваджують зненацька під укіс
старої цноти. Під печаль і під
крило якоїсь грішниці святої,
що дарувала нам такі покої,
де спать не сором і любить – не встид,
де можна все забрати і віддати,
і серед ночі стратити межу
собі самому.
...В друга, в жінку, в матір
веде тебе за руку щедра й журна
твоя кохана.
Василь Стус
Липень 1965
Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все пливе і пам`ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
журливої берези. Ждати буду
якісь незвідані чуття приблудні,
де цнота обертається на встид.
А там розлуки буде на обох,
а буде там і радості німої –
всіма грудьми відчути довгий борг
перед минулим з білим узголов`ям,
де ще струмує двійко чорних кіс
і двійко довгих рук, пітьмою п`яних,
і двійко уст, од пристрасті захланних,
спроваджують зненацька під укіс
старої цноти. Під печаль і під
крило якоїсь грішниці святої,
що дарувала нам такі покої,
де спать не сором і любить – не встид,
де можна все забрати і віддати,
і серед ночі стратити межу
собі самому.
...В друга, в жінку, в матір
веде тебе за руку щедра й журна
твоя кохана.
Василь Стус
Липень 1965
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Re: Любовна лірика.
Я просто хотіла кохати, кохати на все життя.
Печалі позабувати, полинути в майбуття.
Я просто хотіла літати. Літати ,не маючи крил.
Як птаха у небі витати, збираючи зоряний пил.
Я просто хотіла дивитись на тебе з просторів висот.
Лише дотягнутись до неба, як ти, неземний мій пілот.
Я просто хотіла відчути душевне тепло твоїх рук.
Забути часи ті розлуки. Забути земний той недуг.
Ти вибрав не мене , а небо. Ти вибрав не серце, на жаль.
Я просто хотіла кохати, зануритись в неба вуаль...
А. Хиленко
Печалі позабувати, полинути в майбуття.
Я просто хотіла літати. Літати ,не маючи крил.
Як птаха у небі витати, збираючи зоряний пил.
Я просто хотіла дивитись на тебе з просторів висот.
Лише дотягнутись до неба, як ти, неземний мій пілот.
Я просто хотіла відчути душевне тепло твоїх рук.
Забути часи ті розлуки. Забути земний той недуг.
Ти вибрав не мене , а небо. Ти вибрав не серце, на жаль.
Я просто хотіла кохати, зануритись в неба вуаль...
А. Хиленко
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Re: Любовна лірика.
Цілує вітер травам довгі коси,
Збираючи їх вранішню росу…
Невдячна доля…Кожному підносить
За все рахунок і свою ціну.
Буває важко в собі біль носити,
Зав’язуючи в вузлик почуття…
Я йшла до тебе, як по лезу бритви,
Як журавель до рідного гнізда.
Я не вагалась, хоч боліло в тілі
І каркали ворони звідусіль.
Босоніж по розпеченім вугіллі,
Босоніж по розтрощеному склі.
Ти так мене любив – як люблять осінь
У розмаїтті запахів і трав.
Ти – наче вітер – цілував волосся.
Хороший мій, ти так мене кохав.
Ти був моїм щасливим зорепадом,
Яскравим і єдиним у житті.
А виявивсь – звичайним листопадом,
Яких буває безліч на землі.
Ну що ж…Невдячна доля…Світ ілюзій.
Розвіює любов,неначе дим.
Коханих перетворює у друзів,
А некоханих – навіть у дружин…
Навпомацки, крізь ночі павутиння
Тепер до снів моїх ти не підходь.
Любов до тебе – то моя провина…
А ти…А ти…Храни тебе Господь!
автор: Надя Ковалюк
Збираючи їх вранішню росу…
Невдячна доля…Кожному підносить
За все рахунок і свою ціну.
Буває важко в собі біль носити,
Зав’язуючи в вузлик почуття…
Я йшла до тебе, як по лезу бритви,
Як журавель до рідного гнізда.
Я не вагалась, хоч боліло в тілі
І каркали ворони звідусіль.
Босоніж по розпеченім вугіллі,
Босоніж по розтрощеному склі.
Ти так мене любив – як люблять осінь
У розмаїтті запахів і трав.
Ти – наче вітер – цілував волосся.
Хороший мій, ти так мене кохав.
Ти був моїм щасливим зорепадом,
Яскравим і єдиним у житті.
А виявивсь – звичайним листопадом,
Яких буває безліч на землі.
Ну що ж…Невдячна доля…Світ ілюзій.
Розвіює любов,неначе дим.
Коханих перетворює у друзів,
А некоханих – навіть у дружин…
Навпомацки, крізь ночі павутиння
Тепер до снів моїх ти не підходь.
Любов до тебе – то моя провина…
А ти…А ти…Храни тебе Господь!
автор: Надя Ковалюк
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Re: Любовна лірика.
Чи зміг би ти відмовитись від мрії,
коли вона - на відстані руки,
яскравіша за сонячне проміння
й затьмарює собою всі зірки?
Чи зміг би в душу зачинити дверці
й збирати сіль заплаканих ночей,
та на вогні палаючого серця
пекти хлібину віри до людей?
Чи зміг би ти душею помирати,
коли клітини тіла всі живі,
і без прокльонів - іншому віддати,
і жити,пам"ятаючи той біль?
А потім - нахилити своє небо
до моїх ніг,шепочучи:"Хай так,
хай буде в неї краще,ніж у мене"...
Коли все тіло тріскає по швах.
І заклинати:"Тільки будь щаслива"...
Не зміг би...Ні...Тому,що не кохав...
А я - змогла...Бо я тебе любила.
А ти - себе любити дозволяв.
автор: Надя Ковалюк
коли вона - на відстані руки,
яскравіша за сонячне проміння
й затьмарює собою всі зірки?
Чи зміг би в душу зачинити дверці
й збирати сіль заплаканих ночей,
та на вогні палаючого серця
пекти хлібину віри до людей?
Чи зміг би ти душею помирати,
коли клітини тіла всі живі,
і без прокльонів - іншому віддати,
і жити,пам"ятаючи той біль?
А потім - нахилити своє небо
до моїх ніг,шепочучи:"Хай так,
хай буде в неї краще,ніж у мене"...
Коли все тіло тріскає по швах.
І заклинати:"Тільки будь щаслива"...
Не зміг би...Ні...Тому,що не кохав...
А я - змогла...Бо я тебе любила.
А ти - себе любити дозволяв.
автор: Надя Ковалюк
- Kozak Taras
- Гетьман
- Сообщения: 22604
- Зарегистрирован: 16 ноя 2008
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 2025
- Пол: Мужской
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 6983 раза
- Поблагодарили: 11874 раза
- Контактная информация:
Re: Любовна лірика.
Небо кольорове стало чорно-білим,
Попелом покрилась вся вчорашня даль
Ти мене ще вчора називала милим,
Хоча вже сьогодні розійшлись, на жаль.
Обіймемо смутком наші спільні ночі,
Розламаєм навпіл душу почуттів
Королеві болю я подивлюсь в очі
Після тих останніх дуже гірких слів.
Сергей Михальчук
Попелом покрилась вся вчорашня даль
Ти мене ще вчора називала милим,
Хоча вже сьогодні розійшлись, на жаль.
Обіймемо смутком наші спільні ночі,
Розламаєм навпіл душу почуттів
Королеві болю я подивлюсь в очі
Після тих останніх дуже гірких слів.
Сергей Михальчук
- Солнышко
- Козак
- Сообщения: 1
- Зарегистрирован: 25 июл 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 0
- Пол: Женский
- Откуда: Казахстан
- Благодарил (а): 4 раза
- Поблагодарили: 4 раза
Re: Любовна лірика.
А ты не спрашивай, целуй меня, усталую,
В озябшие колени и уста,
И сделай так, чтоб боль в груди растаяла
От твоего нательного креста.
А ты не спрашивай, сжимай в ладони крепче
Мою ладонь, распятую судьбой,
И пусть на краткий миг, но станет легче
Моей душе под шелковой броней.
А ты не спрашивай про будущих и бывших,
Касанием бедра с ума сведи,
Моим грехам один судья-Всевышний,
Не отпускай,не укоряй. Люби..
В озябшие колени и уста,
И сделай так, чтоб боль в груди растаяла
От твоего нательного креста.
А ты не спрашивай, сжимай в ладони крепче
Мою ладонь, распятую судьбой,
И пусть на краткий миг, но станет легче
Моей душе под шелковой броней.
А ты не спрашивай про будущих и бывших,
Касанием бедра с ума сведи,
Моим грехам один судья-Всевышний,
Не отпускай,не укоряй. Люби..
- Сакура
- Значковий
- Сообщения: 379
- Зарегистрирован: 19 мар 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 41
- Пол: Женский
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 349 раз
- Поблагодарили: 214 раз
Re: Любовна лірика.
НЕБО БЛЕСТИТ СИНЕВОЮ,
МОРЯ НАМ ТРЕПЕЩУТ ВОЛНОЙ,
ЛЕСА НАМ ТРЕПЕЩУТ ЛИСТВОЮ,
КОГДА Я ВСТРЕЧАЮСЬ С ТОБОЙ.
МЫ ЛЮБИМ ЛЮБУЮ ПОГОДУ:
МОРОЗЫ, ДОЖДИ И ТЕПЛО...
ВДВОЁМ МЫ ИЗ ЛОДКИ НА ВОДУ
ОХОТНО СПУСКАЕМ ВЕСЛО.
НАМ СОЛНЦЕ СМЕЁТСЯ ИГРИВО,
И ПАРУС НАС В СКАЗКУ НЕСЁТ,
И ШТОРМ РАЗЫГРАВШИСЬ БУРЛИВО
НАМ ПЕСЕНКУ ЗВОНКО ПОЁТ.
И РАДУГА В НЕБЕ ИСКРИТСЯ,
НАД МОРЕМ ПОЁТ УРАГАН,
И ЛОДКА ПОД ПАРУСОМ МЧИТСЯ,
НЕСЁТ НАС С ТОБОЙ К ЧУДЕСАМ!
МЫ ЛОДКУ УДЕРЖИМ НАДЁЖНО,
НАМ ВЕТЕР ПОМОЖЕТ ДОПЛЫТЬ,
ВСЁ В НАШЕЙ РАБОТЕ ВОЗМОЖНО,
НАМ НАДО ВЗАИМНО ЛЮБИТЬ.
ВОТ - СКАЗОЧНЫЙ БЕРЕГ ОТКРЫЛСЯ,
ОПАСНОСТЬ УЖЕ ПОЗАДИ.
ЛАЗУРЬЮ НЕБЕС ЗАИСКРИЛСЯ,
НАШ МИР НЕГАСИМОЙ ЛЮБВИ.
(Павел Васькин)
МОРЯ НАМ ТРЕПЕЩУТ ВОЛНОЙ,
ЛЕСА НАМ ТРЕПЕЩУТ ЛИСТВОЮ,
КОГДА Я ВСТРЕЧАЮСЬ С ТОБОЙ.
МЫ ЛЮБИМ ЛЮБУЮ ПОГОДУ:
МОРОЗЫ, ДОЖДИ И ТЕПЛО...
ВДВОЁМ МЫ ИЗ ЛОДКИ НА ВОДУ
ОХОТНО СПУСКАЕМ ВЕСЛО.
НАМ СОЛНЦЕ СМЕЁТСЯ ИГРИВО,
И ПАРУС НАС В СКАЗКУ НЕСЁТ,
И ШТОРМ РАЗЫГРАВШИСЬ БУРЛИВО
НАМ ПЕСЕНКУ ЗВОНКО ПОЁТ.
И РАДУГА В НЕБЕ ИСКРИТСЯ,
НАД МОРЕМ ПОЁТ УРАГАН,
И ЛОДКА ПОД ПАРУСОМ МЧИТСЯ,
НЕСЁТ НАС С ТОБОЙ К ЧУДЕСАМ!
МЫ ЛОДКУ УДЕРЖИМ НАДЁЖНО,
НАМ ВЕТЕР ПОМОЖЕТ ДОПЛЫТЬ,
ВСЁ В НАШЕЙ РАБОТЕ ВОЗМОЖНО,
НАМ НАДО ВЗАИМНО ЛЮБИТЬ.
ВОТ - СКАЗОЧНЫЙ БЕРЕГ ОТКРЫЛСЯ,
ОПАСНОСТЬ УЖЕ ПОЗАДИ.
ЛАЗУРЬЮ НЕБЕС ЗАИСКРИЛСЯ,
НАШ МИР НЕГАСИМОЙ ЛЮБВИ.
(Павел Васькин)
- Сакура
- Значковий
- Сообщения: 379
- Зарегистрирован: 19 мар 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 41
- Пол: Женский
- Откуда: Козацьке
- Благодарил (а): 349 раз
- Поблагодарили: 214 раз
Re: Любовна лірика.
Сьогодні падав Твій улюблений осінній дощ.
Уперше за останніх місяців чотири.
Я пив експресо на одній із львівських площ,
Ти пила алкоголь в своїй пустій квартирі.
Сьогодні порожньо в Твоєму світі пустоти,
І не рятує, навіть, кабельне ТБ.
Занадто швидко спалені Твої (мої) мости,
Життя без Тебе, бачиш, не просте.
І батареї, як на зло, холодні, крижані.
І крига циркулює змерзлим організмом.
Ще так далеко залишилось до зими,
А повернутися в минуле надто пізно.
Сьогодні закінчився сірий “Бонд”,
Хоч Ти колись казала, що не куриш...
Я не забув його. Це був останній мій експромт.
Останній слід в Тобі. В Твоїх легенях. Чуєш?
Уперше за останніх місяців чотири.
Я пив експресо на одній із львівських площ,
Ти пила алкоголь в своїй пустій квартирі.
Сьогодні порожньо в Твоєму світі пустоти,
І не рятує, навіть, кабельне ТБ.
Занадто швидко спалені Твої (мої) мости,
Життя без Тебе, бачиш, не просте.
І батареї, як на зло, холодні, крижані.
І крига циркулює змерзлим організмом.
Ще так далеко залишилось до зими,
А повернутися в минуле надто пізно.
Сьогодні закінчився сірий “Бонд”,
Хоч Ти колись казала, що не куриш...
Я не забув його. Це був останній мій експромт.
Останній слід в Тобі. В Твоїх легенях. Чуєш?
- Отаман
- Курінний писар. Полковник
- Сообщения: 1400
- Зарегистрирован: 16 ноя 2013
- Всего на руках: Заблокировано
- Репутация: 1027
- Пол: Мужской
- Откуда: с.Козацьке
- Благодарил (а): 3036 раз
- Поблагодарили: 2269 раз
Re: Любовна лірика.
Серед білого дня
Я спиняла коня.
Кінь розгнуздано мчався і мчався,
Серед білого дня
Язосталась ,одна
бо в дорозі
Ніхто не стрічався.
Чуеш ,я зосталась одна,
Бо в дорозі ніхто не стрічався.
Серед білого дня
Ти спиняеш коня.
Кінь тапкий,
Що ловитись не буде,
Зупинись ,оглянись,
Ми з тобою рідня, Нашу долю ніхто не осудить,
Чуєш ,ми з тобою рідня,
нашу долю ніхто не осудить,
Серед білого дня ти-один,я-одна.
Поміж нами-
Нездійснена мрія,
Серед білого дня
Лиш копита дзвенять
Коней тих,
Що ловити не вмієм.
Чуеш,лиш копита дзвенять
Коней тих,
Що ловити не вміем. \Ганна Чубар\
Я спиняла коня.
Кінь розгнуздано мчався і мчався,
Серед білого дня
Язосталась ,одна
бо в дорозі
Ніхто не стрічався.
Чуеш ,я зосталась одна,
Бо в дорозі ніхто не стрічався.
Серед білого дня
Ти спиняеш коня.
Кінь тапкий,
Що ловитись не буде,
Зупинись ,оглянись,
Ми з тобою рідня, Нашу долю ніхто не осудить,
Чуєш ,ми з тобою рідня,
нашу долю ніхто не осудить,
Серед білого дня ти-один,я-одна.
Поміж нами-
Нездійснена мрія,
Серед білого дня
Лиш копита дзвенять
Коней тих,
Що ловити не вмієм.
Чуеш,лиш копита дзвенять
Коней тих,
Що ловити не вміем. \Ганна Чубар\