Притчи, пословицы, афоризмы.

Особистість, взаємовідносини, суспільство, філософія...

Модераторы: Ksenia, TEMA

Аватара пользователя
Валерий
Чотовий
Чотовий
Сообщения: 66
Зарегистрирован: 03 апр 2018
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Полтавщина
Благодарил (а): 26 раз
Поблагодарили: 26 раз

Не суди іншого за те, що він грішний.

Сообщение Валерий » 18 апр 2018, 22:35

Изображение
Молодой человек, лет 15-ти вошел в автобус.
Автобус начал свой путь, и через 20 минут был полностью забит людьми.
Парень сидел, слушал музыку и смотрел в окно, как вдруг пожилая женщина похлопала ему по плечу и:
«Как вам не стыдно, я в ваши годы уступала место старшим, а вы…», к ней присоединилась вторая «Вот молодежь, сидит тут здоровый, молодой паренек, а больная пожилая женщина стоять должна!».
Буквально через 2-3 минуты на парня накинулся весь автобус.
Молодой человек не выдержал такого давления и сказал:
«Хорошо, я встану, но сядет на это место только тот, кому не будет стыдно за свои слова».
Конечно, его высказывание ввело всех в шок, но ругаться они не прекратили.
Паренек начал судорожно доставать что-то из под сидения, и вот показался костыль, а потом и другой, парень встал с места, опираясь на них.
Все замерли от изумления. Никто ведь и подумать не мог, никто не хотел думать, что такое возможно… пожилая женщина, так нервно наступающая ему на ноги всю дорогу, теперь поняла, почему он не обращал на это никакого внимания.
До конечной остановки автобус ехал молча.
Мальчик ехал стоя, на костылях, хотя ему было сложно, но он стоял — ему давало силы то, что место у окна оставалось пустым всю оставшуюся дорогу.

Аватара пользователя
Ігор Ярославський
Ройовий
Ройовий
Сообщения: 42
Зарегистрирован: 02 апр 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Черкаси
Благодарил (а): 1 раз
Поблагодарили: 86 раз

Притчи, пословицы, афоризмы.

Сообщение Ігор Ярославський » 15 май 2018, 13:05

ПРИТЧА - Про любов подружню


На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою.
Розлука говорить Любові:
- Споримо, я їх розлучу?
- Любов відповідає:
- Стривай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш
підходити до них стільки, скільки захочеш - і тоді ми побачимо, чи
зможеш ти їх розлучити.
Розлука погодилася.
Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, заглянула в їхні очі
і побачила, як між ними пробігла іскра...
Любов відійшла і каже:
- Тепер твоя черга.
Розлука відповіла:
- Ні, зараз я нічого не можу зробити - зараз їх серця наповнені любов'ю. Я
прийду до них пізніше.
Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з
немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з
надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їхні очі, вона
побачила Подяку.
Розлука повернулась і сказала:
- Я прийду до них пізніше.
Минув час, Розлука знову з'явилася до них - у будинку шуміли діти, з
роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука
сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити - адже за
цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх
сердець. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Повагу і Розуміння.
- Я загляну пізніше, - сказала Розлука.
Минув час. Знову прийшла в їхній дім Розлука. Дивиться вона - діти вже
дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на
кухні. Глянула в їхні очі і розчаровано зітхнула: вона побачила в них
Довіру.
- Я прийду пізніше, - сказала Розлука і вийшла.
Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають
онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка.
Розлука дивиться і думає про себе:
- Ну от, схоже, мій час настав. Хотіла вона було зазирнути старенькій в
очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром
прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її
чоловіка.
- Схоже, я запізнилася, - подумала Розлука, - час зробив за мене мою
роботу.
І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила
Пам'ять - Пам'ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру ...

Від щирого серця бажаю і вам, щоб у вашім серці жила Пам'ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру ...

Изображение

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 19327
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Банк: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 5067 раз
Поблагодарили: 8647 раз

Притчи, пословицы, афоризмы.

Сообщение Kozak Taras » 03 июн 2018, 23:10

Одного разу селянином був врятований відлюдник даос, який тонув у глибокій річці. У відповідь на цей хоробрий вчинок даос вирішив віддячити селянинові.

Він привів його в свою печеру, дістав зі схованки три чарівні речі і поклав їх перед селянином, сказавши такі слова:

Хоч ці речі і непоказні на вигляд, в них укладена чарівна сила: голка дарує життя і виліковує всі хвороби, калатало при ударі висікає золоті і срібні монети, а жезл дає владу перемогти будь-яке військо і знищити ворогів. Ти врятував мені життя і в нагороду ти можеш вибрати одну з них.

Селянин дуже швидко зробив свій вибір і взяв голку.

Ти занадто швидко прийняв рішення, – здивувався даос. – Невже тебе не приваблюють багатство чи влада?

На що селянин відповів:

Я вибрав життя, так як ні влада, ні багатство без неї ціни не мають, а, рятуючи життя інших, я, при бажанні, буду мати і владу, і багатство. Ось чому мені миліша голка, а що стосується жезла і калатала, то з ними клопоту не оберешся.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Вернуться в «Людина і суспільство»