«Поклоняємось страстям Твоїм, Христе…» Проповідь у Велику П’ятницю

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
Ігор Ярославський
Чотовий
Чотовий
Сообщения: 68
Зарегистрирован: 02 апр 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Черкаси
Благодарил (а): 1 раз
Поблагодарили: 123 раза

«Поклоняємось страстям Твоїм, Христе…» Проповідь у Велику П’ятницю

Сообщение Ігор Ярославський » 06 апр 2018, 22:51

Дорогі брати та сестри. Сьогодні ми зібрались із вами під склепінням цього храму для того, щоб разом молитовно згадати, переосмислити і, можна навіть сказати, ще раз пережити ту подію, яка відбулась на околицях Єрусалиму, на пагорбі під назвою Голгофа багато століть тому, і яка раз і назавжди змінила хід усієї людської історії.



Розп’яттю Христа присвячено незліченну кількість проповідей, благочестивих роздумів і містичних споглядань, котрі зберігаються в скарбниці Священного Передання Церкви. Але навряд чи колись в історії була людина, якій вдалося б в усій повноті осмислити, зрозуміти і висловити людською мовою всю неосяжну глибину цієї епохальної події.

Ісус вмирає смертю не просто розбійника, але соціального бунтівника, хоча насправді Він ніколи не ставав на шлях вчинення насильства і нікого не закликав до цього. Однак, незважаючи на те, що Христос жодного разу не претендував на соціально-політичну перебудову суспільства за допомогою повстання або ж бунту, тим не менш, це було саме те, у чому його хибно та підступно звинуватила римська влада, будучи підбурена до цього юдейською релігійною верхівкою.

Крім того, Спаситель також дуже розчарував навіть Своїх найближчих учнів. Згадайте, як апостоли Яків та Іоанн підійшли до Христа і тихенько попросили Його: «Дай нам сісти у Тебе, одному праворуч, а іншому ліворуч у славі Твоїй» (Мк. 10:37). Тобто апостоли до останнього щиро вірили, що в один прекрасний момент Христос виявить Свою могутність, знищить всіх ворогів і встановить Царство Боже на землі. І виходячи саме з таких своїх міркувань, вони вже, фактично, заздалегідь розподіляли між собою потенційні «посади» у Царстві Месії, котре, на їхню думку, скоро повинно було остаточно запанувати. Але Христос, звичайно ж, прийшов не для того. Він – Цар, але Царство Його «не від світу цього» (Ін. 18:36).

Наведу вам декілька цікавих біблійних паралелей.

У кожного царя в той час був виночерпій, тобто людина, яка, умовно кажучи, була розпорядником на царських трапезах. І ось до розіп’ятого Христа підходить римський воїн і підносить до Його уст губку, просочену оцтом. Ось він і став, по суті, виночерпієм Царя Христа.

У кожного царя був свій трон, але для Спасителя світу троном стає хресне дерево, котре Він, перед тим як бути розіп’ятим на ньому, самотужки несе на власних плечах до місця Своєї страти.

У кожного царя була своя особиста емблема або ж герб. Царська емблема Христа складалась, як відомо, лише з чотирьох коротких слів, написаних на табличці трьома мовами (єврейською, давньогрецькою та латиною), і цей напис за наказом Пілата було прибито над Його головою: «Цей є Цар Юдейський» (Лк. 23:38).

У кожного царя була своя свита, своє оточення. Але Царя Христа в останні хвилини Його земного життя полишають майже всі учні і послідовники, а Його умовна свита складається з двох злочинців, які насміхаються та знущаються над Ним.

І вся ця сцена, котру так живо і наочно змальовує перед нашим поглядом Святе Письмо, показує нам істинного Царя неба і землі, Котрий випиває чашу неймовірних за своєю суворістю принижень і страждань за кожного з нас.

Суспільне служіння Господа Ісуса Христа почалось у той момент, коли під час Його хрещення відкрились небеса і Дух Святий зійшов на Ісуса. Але «відкрились» – це не найвдаліший переклад. Давньогрецьке слово, яке стоїть у цьому місці в тексті оригіналу, набагато більш сильне, потужне, емоційно забарвлене, і більш правильним було б перекласти його українською мовою дещо інакше, а саме, як «розірвались». Чому це важливо? Тому що кінець земного служіння Спасителя був ознаменований схожою ситуацією. Як відомо, у момент смерті Спасителя в Єрусалимському храмі теж розірвалась, але вже завіса, що відділяла Святе Святих від основної частини храму (див. Мк. 15:38). І ось все те, що відбувалось між цими великими подіями – між розриванням небес під час хрещення Ісуса і розриванням храмової завіси під час Його смерті – все це, тобто усе суспільне служіння Христа, є нічим іншим, аніж вторгненням Бога в людську історію, коли Бог в особі Ісуса Христа буквально вривається в життя людства, щоб назавжди примирити із Собою створений Ним світ і змінити хід людської історії.

І це вторгнення Бога в людську історію руйнує все те, що здавалось звичним, непохитним і майже вічним. Своїм пришестям на землю Втілений Бог розгорнув остаточну, вирішальну битву, спрямовану проти сил пекла, які пригнічували і мучили вінець Божого творіння – людину. І це протистояння велось згідно таємничого, нікому не відомого задуму, результат котрого ніхто не міг передбачити. І увінчується ця битва Хрестом, котрий ми сьогодні молитовно споглядаємо, і котрий є символом найганебнішої та найпринизливішої страти в Римській імперії, і котрий Бог Своєю неосяжною всемогутністю обертає на засіб і символ Своєї перемоги.

Із подією Розп’яття Христа почалась нова ера. Бог звершив те, звістка про що вже буквально у найближчі десятиліття розповсюдиться по всій землі. Віднині кожній людині відкрито доступ до Бога через смерть Його Єдинородного Сина. Спаситель добровільно віддав Себе на заклання, Він добровільно випив чашу страждань, Він добровільно занурився в пучину фізичних, душевних і емоційних мук. І зробив Він все це для того, щоб віднині кожен з нас назавжди був позбавлений відчаю та самотності, страху та порожнечі, безнадійності та приреченості.

Одним з останніх слів Спасителя на Хресті був вигук: «Звершилось! І, схиливши голову, віддав дух» (Ін. 19:30). Можливо ця думка декому буде здаватись дещо надмірно сповненою західним юридизмом, але, тим не менш, згідно вкрай цікавого спостереження одного з сучасних тлумачів Нового Завіту, у давньогрецькому оригіналі євангельського тексту у цьому місці («Звершилось!») стоїть форма дієслова, котру ставили на сплаченому векселі. Тобто рахунок закрито, із ним покінчено, адже ціну сплачено до копійки, остаточно і безповоротно. Умовно кажучи, Христос, звершивши Голгофську Жертву, сплатив перед Богом рахунок за гріхи кожного з нас. І після цього, якщо ми хочемо стати учнями Христа і йти по Його стопах, надихнувшись жертовністю та самовідданістю нашого Спасителя, нам лишається лише одне: як дика гілка прививається до благородного дерева, так і ми повинні привити своє життя до життя основаної Ним Церкви через щиру віру у Христа як у Сина Божого і Спасителя світу, і через свідому побудову власного життя у відповідності до Його слова. У чому нехай допоможе всім нам Бог. Амінь.

Изображение

Вернуться в «Релігія †»