Наша мова солов`їна

Особистість, взаємовідносини, суспільство, філософія...

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21560
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6219 раз
Поблагодарили: 10843 раза

Наша мова солов`їна

Сообщение Kozak Taras » 01 ноя 2019, 13:58

Старовинні українські приказки, які варто знати

Изображение

Аби хліб, а зуби знайдуться.

Аби шия, а ярмо буде.

Або будемо на Русі, або пропадемо усі.

Або пан, або пропав.

Або дома не бути, або волі здобути.

Апетит з їдою прибуває.

Баба з воза – кобилі легше.

Багатий, як циган на блохи.

Багато дива, мало млива.

Багатому й чорт яйця носить.

Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.

Батогом обуха не переб’єш.

Бачить кіт сало, та сили мало.

Без вірного друга – велика туга.

Без нашого Гриця вода не освятиться.

Без труда нема плода.

Береженого Бог береже, а козака шабля.

Битому собаці кия не показуй.

Біда біду тягне.

Біда помучить і мудрості научить.

Бійся не того собаки, що бреше, а того, що лащиться.

Близько лікоть, та не вкусиш.

Борода не робить мудрим чоловіка.

Боятися вовка – в ліс не ходити.

Брат мій, а хліб їж свій.

Брехливу собаку далеко чути.

Буває, що й корова літає.

Було б пшоно, а каша буде.

Було, та за водою пішло.

Велике дерево поволі росте.

В закритий рот муха не влізе.

Видно пана по халявах.

Виміняв шило на швайку.

Виріс, а ума не виніс.

Вискочив, як Пилип з конопель.

Високо літає, та низько сідає.

Вище себе не підскочиш.

Від своєї тіні не втечеш,

Вісті не лежать на місці.

Вкрадеш голку, а потім корову.

В ліс дрова не возять.

В нього руки на всі штуки.

Вовка ноги годують.

Вода і камінь довба.

Ворона й за море літає, та дурна вертається.

Ворона вороні ока не видовбає.

В сім’ї не без виродка.

Всякому овочу свій час.

В тихому болоті чорти водяться.

В умілого й долото рибу ловить.

Вчи лінивого не молотом, а голодом.

В чужих руках завше більший шматок.

Гарні гості, та не в пору.

Гірко заробиш – солодко з’їси.

Говори стовпу, а він стоїть.

Година вранці варта двох увечері.

Голка в стіжок упала – пиши пропала.

Голодній кумі хліб на умі.

Горбатого могила виправить.

Гостра була сокира, та на сук наскочила.

Гостре словечко коле сердечко,

Готовеньке і кішка з’їсть.

Гречана каша сама себе хвалить.

Гуртом і батька добре бити.

Дай дурневі макогона, то він і вікна поб’є.

Далеко куцому до зайця.

Даремно і чиряк не вискоче.

Дарованому коневі в зуби не заглядають.

Два коти в одному мішку не помиряться,

Двоє третього не чекають,

Де багато господинь, там хата неметена.

Де відвага, там і щастя.

Де коротко, там і рветься.

Де посієш, там і вродиться.

Десять разів відміряй, а раз відріж.

Дешева риба – погана юшка.

Дивись на зріст, та питайся розуму.

Диму без вогню не буває,

Діло майстра величає.

Дома й стіни помагають.

Дурням закон не писаний.

Ех, якби та якби та в роті виросли гриби.

Є в глечику молоко, та голова не влізе.

Є сало, та не для кота. Є квас, та не для нас.

Жалів яструб курку – доки всю обскуб.

Жартувала баба з колесом, та в спицях застряла.

Живемо, як горох на дорозі: хто не йде, той скубне.

Живіт товстий, а лоб твердий.

За битого двох небитих дають,

Заблукався між трьох дубів,

Забув віл, коли телям був.

Заварив кашу, так і їж.

За все береться, та не все вдається.

Задер носа й кочергою не дістанеш.

За дурною головою і ногам нема спокою.

Зайця ноги носять, вовка зуби годують.

Заліз у багатство – забув і братство.

За моє жито мене ж і бито.

За чужим столом не махай постолом.

З великої хмари малий дощ.

Згадала баба, як дівкою була.

Згода дім будує, а незгода руйнує.

З дурнем каші не звариш.

З ким поведешся, того й наберешся.

З миру по нитці – голому сорочка.

Знає кіт, чиє сало з’їв.

Знайко біжить, а незнайко лежить.

Знов за рибу гроші.

З одного вола двох шкур не деруть.

З пісні слова не викинеш.

Зробив наспіх, як насміх.

З свічкою серед дня не знайдеш.

З чорної кішки білої не зробиш.

І будень, і неділя – все лінивому безділля.

І за соломинку вхопиться, хто топиться.

І кози ситі, і сіно ціле.

І стіни мають вуха.

Їв би кіт рибку, а в воду не хоче.

Їж, що дають, а роби, що кажуть.

Йти на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.

Його й чорт у ступі не влучить.

Казала Настя: як удасться,

Казала, та не зав’язала.

Казаному кінця немає,

Катюзі по заслузі.

Київ не одразу збудовано.

Кігтик застряг-пропав птах.

Кінець діло хвалить.

Кінь на чотирьох, та й то спотикається.

Клин клином виганяють.

Кожна жаба своє болото хвалить.

Коли густо, а коли й пусто.

Колись і в нашої кози хвіст відросте.

Кому що, а курці просо.

Косо, криво, аби живо.

Краще пізно, як ніколи.

Крутить, як циган сонцем.

Куди не кинь – виходить клин.

Ласий на чужі ковбаси.

Лінивий двічі робить, скупий двічі платить.

Ліс рубають – тріски летять.

Лобом муру не проб’єш.

Лови рибу не на сковороді; а у воді.

Любить, як вовк порося.

Любиш кататись, люби й санчата возить.

Людей питай, а свій розум май.

Людям язика не зав’яжеш.

Лякана ворона куща боїться.

Мак сім років не родив і голоду не було.

Меле язиком, як порожній млин.

Менше говори – більше почуєш.

Миша не одну дірку має до хати.

Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.

Моя хата скраю – нічого не знаю.

На бідного Макара всі шишки летять.

На все свій час.

Навчить біда їсти.

Нагинай гілляку, поки молода.

На голові блистить, а в голові свистить.

На городі бузина, а в Києві дядько.

На двох стільцях не всидиш.

Надокучив, як парена редька.

Надувся, як ковальський міх.

Назад тільки раки лазять.

Назвався грибом – лізь у кіш.

Називай хоч горщиком, тільки в піч не став.

На злодієві шапка горить.

На ловця і звір біжить.

На нема й суду нема.

Наскочила коса на камінь.

На тобі, небоже, що мені негоже.

Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.

На чужий коровай рота не роззявляй.

Не будь тим, що моркву риє.

Не вартий дірки від бублика.

Не все те золото, що блищить.

Не вчи рибу плавати.

Не кажи гоп, поки не перескочиш.

Не копай іншому ями, бо сам упадеш.

Не лізь поперед батька в пекло.

Не святі горшки ліплять.

Не скуби гуску, поки не зловиш.

Не страши кота салом.

Не сунь носа до чужого проса.

Не такий страшний чорт, як його малюють.

Не так сталося, як гадалося.

Не так хутко робиться, як мовиться.

Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.

Не хвались ідучи на торг, а хвались ідучи з торгу.

Ні в тин, ні в ворота.

Ні кує, ні меле.

Ні пава, ні ґава.

Ні риба, ні м’ясо, і в раки не годиться.

Ніс вище губи носить.

Носиться, як дурень з писаною торбою.

Обідрали, як молоденьку липку.

Облизня спіймав.

Обоє рябоє.

Овечку стрижуть, а баран трясеться.

Одна бджола мало меду наносить.

Одна дяка, що за рибу, що за рака.

Одна ластівка не робить весни.

Одним пальцем і голку не вдержиш.

Одного поля ягода.

Пам’ятатимеш до нових віників.

Паршива вівця все стадо запоганить.

Перемелеться лихо – добро буде.

Під лежачий камінь вода не тече,

Піймав куцого за хвіст.

Після бійки кулаками не махають.

Пішов по шерсть, та повернувся острижений.

Плаває, як вареник у маслі.

По бороді текло, а в роті сухо було.

Поживемо – побачимо.

Помалу їдь, то далі будеш.

Поможе, як мертвому кадило.

Попав пальцем у небо.

Поспішиш -людей насмішиш.

Почав обід – мовчу, як кіт.

Правда очі коле.

Прийде коза до воза.

Про вовка помовка, а вовк до хати.

Продав кота в мішку.

Пропало, як з воза впало.

Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.

Раз,та гаразд.

Робить, як мокре горить.

Робота не вовк, в ліс не втече.

Родичів багато, та ніде пообідати.

Рот не город – не загородиш.

Сам собі пан.

Свої люди – помиримось.

Своя губа ближче.

Семеро одного не ждуть.

Силою не бути милою.

Ситий голодному не товариш.

Сказаного і сокирою не вирубаєш.

Скільки вб’єш, стільки й в’їдеш.

Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться.

Старий кінь борозни не зіпсує.

Старий кіт, а масло любить.

Старого лиса не виманиш з лісу.

Страх має великі очі.

Стук-грюк, аби з рук.

Там добре, де нас нема.

Терпи, козаче, отаманом будеш.

Тиха вода греблю рве.

У страху очі великі.

Усього буває на віку – і по спині, і по боку,

Ухопив місяця зубами.

У чужій кошарі овець не розведеш.

Хіба все те вовк, що сіре?

Хліб їж, а правду ріж.

Хліб та вода – козацька їда.

Хоч бачить око, та зуб не йме.

Хоч біс, аби яйця ніс.

Хоч близько, та слизько.

Хоч гірше, аби інше.

Хоч дурний, та хитрий.

Хто в ліс, а хто по дрова поліз.

Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.

Хто меч підійме, той від меча й загине.

Хто мовчить, той трьох навчить.

Хто як постелить, так і виспиться.

Це ще вилами по воді писано.

Цяця, цяця та в кишеню.

Час- це гроші. Через дорогу навприсядки.

Чиє б нявчало, а твоє б мовчало.

Чує дзвін, та не знає, звідки він.

Чужа душа – темний ліс.

Чужа хата – гірше ката.

Чужий кожух не гріє.

Шкурка вичинки не варта.

Шукай вітру в полі.

Щедрий на батьківські гроші.

Що бог не дав, то все в торбу.

Що написано пером, того не виволочеш волом.

Що сіре, те й вовк.

Язик без кісток, що хоче лопоче.

Язик до Києва доведе.

Як відкусиш багато – ковтнеш мало.

Як гукнеш, так і відгукнеться.

Як дбаєш, так і маєш.

Яке коріння, таке й насіння.

Як з неба впав.

Який їхав, таку й здибав.

Який Сава,така й слава.

Який харч, така й робота.

Як кіт наплакав.

Як корова язиком злизала.

Ясла до коней не ходять.

* * *

Багато грому – мало дощу

Вітер віє і не знає, що погоду він міняє.

Вовка ноги годують.

Вода в решеті не встоїться.

Вода з вогнем не товариші.

Всі ріки до моря ведуть.

Вчорашньої води не доженеш.

Глибока вода не каламутиться.

Гостре словечко колить сердечко.

Де верба, там і вода.

Де один грибок, там цілий вінок.

Добре слово будує, а зле руйнує.

Добре слово краще за цукор і мед.

З вогнем не жартуй, воді не вір, із вітром не дружи.

За словом в кишеню не полізе.

Земля найбагатша, вода найсильніша.

Знаєш – кажи, а не знаєш – мовчи.

І від солодких слів буває гірко.

І гриба знайти треба мати щастя.

І на вовка буває пригода.

Кожний дубок хвалить свій чубок.

Краще почервоніти, як посиніти.

Ласкаве слово, що весняний день.

Люди дякують дощеві, а подорожній лає.

Назвався грибом – лізь у кошик.

Не кидай слів на вітер.

Не мни слова, говори просто.

Нема тіні без світла.

Один скаже, другий прикаже,

Одне дерево ще не ліс.

Одне приємне слово наче сад цвіте.

Пар костей не ломить.

Птицю пізнають по пір’ю, а людину по мові.

Розумній голові досить двох слів.

Сади деревину – будеш їсти садовину.

Сказав, та не зав’язав.

Сказане слово – срібло, а мовчання – золото.

Скільки сніг не лежатиме, а розстанути мусить.

Слова щирого вітання дорожчі за частування.

Слово – не горобець, як вилетить, то вже його не спіймати.

Слово не полова, язик не помело.

Слово не стріла, а ранить глибоко.

Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.

Сонця в мішок не зловиш.

Тепле слово і в мороз зігріє.

Тепле слово і кішці приємне.

Тиха вода людей топить, а швидка – тільки лякає.

Холодним словом серця не запалиш.

Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.

Хоч річка і невеличка, а береги ламає.

Хто змок, той води не боїться.

Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.

Шабля ранить тіло, а слова душу.

Як овечка: не мовить ні словечка.
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Аватара пользователя
Леонід Мазира
Історик форуму. Генеральний значковий
Історик форуму. Генеральний значковий
Сообщения: 3470
Зарегистрирован: 14 дек 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Київ
Благодарил (а): 5134 раза
Поблагодарили: 2989 раз

Наша мова солов`їна

Сообщение Леонід Мазира » 02 ноя 2019, 23:41

Гарна підбірка, але це лише невелика частина великої спадщини.
Від своєї козачанської бабусі я чув ще багато інших "перлів" , наприклад:

Не дай, боже, свині -роги, а мужику - панства;

Краще з розумним загубить, ніж з дурним знайти;

Не так пани, як підпанки;

Казав пан - кожух дасть, та слово його тепле;

Мах на сонце - бах об землю;

Застав дурня богу молитись - він і лоба розіб'є;

Якби знав, де впадеш, то соломки б підстелив..;

Спілка - чоловік та жінка;

У "ляки" роги виростають;

з Богом, Парасю, поки люди трапляються;

Ранні пташки росу п'ють, а пізні — слізки ллють;

Хто рано встає, тому бог дає;

І ще багато-багато інших, і в кожному - мудрість, порада, правило життя, попередження. Це все передавалось із уст в уста, це культура народна, яка жила в українських селах.

Аватара пользователя
Kozak Taras
Гетьман
Гетьман
Сообщения: 21560
Зарегистрирован: 16 ноя 2008
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 6219 раз
Поблагодарили: 10843 раза

Наша мова солов`їна

Сообщение Kozak Taras » 10 ноя 2019, 10:33

– Наші матері, – розповідав представник одного з індіанських племен Америки, – витрачають щодня по дві години, навчаючи дітей правильно говорити мовою племені. Дорослий індіанець, який не володіє своєю мовою з абсолютною правильністю, фактично стає безправним: йому не дозволяють говорити при людях, щоб його мовні хиби не передалися слухачам, особливо дітям.

Таким способом народ прагнув зберегти свою мову та культуру.

9 березня ми вшановуємо пам'ять Тараса Григоровича Шевченка – національного пророка, невмирущого генія слова, народного поета, художника, борця за ідеали справедливості та добра.
У його щирому, проникливому слові, з усією силою і красою заясніла горда і волелюбна українська душа. Його заповідями жили і живуть цілі покоління українців.

Несуть депутати-спікери-прем'єри-президенти квіти до пам'ятників Шевченку, говорять гарні слова. А потім повертаються у свої кабінети, щоб творити закони, темники, котрі нищать українську мову, культуру.

У 30–50 роки у СРСР лише за читання "Кобзаря" чи просто за любов до української мови людей репресували.

Були розстріляні всі відомі в Україні кобзарі. Комуністи розстріляли багатьох учителів, лікарів, письменників іншу інтелігенцію лише за те, що розмовляли, писали чи співали українською мовою. Тут же можна згадати тисячі розстріляних церковників української церкви.

Дійшло до того, що у 1951 році за вироком закритого судового засідання розстріляли 33 студентів Харківського університету за ... відмову складати іспити російською мовою, 800 – репресували. Ось у який спосіб Харків та інші міста України ставали „руськими городами".

До речі, у містах України в 1926 році в українських школах українською мовою навчалося 97 % дітей, а на початку 90-их лише 21 відсоток дітей навчався українською.

Подібні методи нищення всього українського не застосовували навіть у царській Росії.

Продовжують це робити і сьогодні, але вже іншими шляхами: не через фізичне винищення, а через заборони.

До того ж останнім часом через ЗМІ наполегливо поширюють міф про лінгвістичну близькість української і російської мов, мовляв, природньо, що російська мова для українців є рідною. Дослідження спеціалістів Київського університету ще в далекі 60 роки (про незалежність України в ті роки й мови не було!!!) говорять про зовсім інші результати.

Українська мова відрізняється від польської на 30 відсотків; від болгарської – на 32 відсотків; від чеської – на 36 відсотків; від російської – на 38 відсотків. Тому якоюсь дивною однобокістю характеризується ця „близькість" – лише на користь Москви.

Думається, причина засилля російської мови в Україні не в лексичній близькості, а в політиці, метою якої є вигублювання українського етносу, недопущення розквіту України. Питання „бути чи не бути українській мові", „національному інформаційному просторові" означає „бути чи не бути українській Україні".

Тому існує таке гостре мовно-культурне протистояння в Україні, що його підживлюють деякі ЗМІ, працівники яких ігнорують національні, загальнолюдські, морально-етичні стандарти професійної праці.

Як писав Василь Сухомлинський: "Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені".
Изображение

Вільними та Гідними Громадянами можуть бути тільки ситі, здорові, озброєні!

Вернуться в «Людина і суспільство»