Історія населених пунктів Звенигородщини

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3576
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 536 раз
Поблагодарили: 2123 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 12 июн 2020, 19:41

Як живе на Черкащині і чим займається потомок Великого Кобзаря

Він завжди знаходить для себе роботу. От і цього ранку, будучи в Шевченковому, я застав Миколу Лисенка, а йдеться саме про нього, за косовицею в улоговині побіля кущів калини.
– Позаростало тут усе, от і взяв я косу в руки, аби не почувалася калина сиротиною, – пояснив, ніби йшлося про щось звично-буденне.
– Хіба нікому немає до неї діла в заповідникові? – запитую, знаючи, що калина ця входить ще з минулого року до нового туристичного маршруту Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».
– Виходить, що немає, – сумно всміхнувся у сиві вуса.
З цією місциною пов’язана ціла історія. Двадцять років поспіль оббивав він, праправнук Тараса Шевченка по братові Йосипу, пороги всеможливих інстанцій, аби вберегти кущі калини, у яких в дитинстві знаходив собі прихисток малий Тарас, ховаючись від злої мачухи. І таки добився свого:сесія Черкаської обласної ради прийняла рішення про оголошення їх об’єктом природоохоронного фонду місцевого значення. Можливо, інший, будь він на місці Лисенка, на цьому й зупинився. Та оскільки після рішення облради в заповіднику ніхто й пальцем не ворухнув, аби новий туристичний маршрут був привабливим для відвідувачів, він за власний кошт замовив і встановив тут пам’ятну дошку, знайшов можливість облагородити довколишню територію. А тепер от, виходить, і доглядає її. Аби лишень, як каже, ніхто не понівечив калини, як ото дубочків, висаджених ним разом з родичами вздовж алеї до музею Національного заповідника.
Як бачимо, не всі в селі розуміють пориви душі потомка Кобзаря, який власне й полишив Київ і престижну посаду в столиці, переїхавши у Шевченкове, аби наблизитися до витоків Тарасового роду та внести свою частку в облаштування села, котре, стало для нього, як і для його великого родича, найкращим. Ще працюючи головним інженером Київського холодокомбінату, збирав у вільний від роботи час Микола Павлович відомості про свій рід, працював у бібліотеках, музеях, архівах України та колишніх республік Радянського Союзу, а потому став і одним з співзасновників Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка, пропагуючи культурну спадщину Кобзаря. Так народжувалася книга «Коріння Шевченкового роду», якій передують тридцять років пошукової роботи. А ще – титанічної праці: в ній розкрито й досліджено більше тисячі представників Шевченкового роду з усіх куточків земної кулі, сотні фотографій, майже повністю досліджене історичне коріння роду з діда-прадіда. Додатком до першого видання книги стало генеалогічне дерево роду, викладене на електронному носії. На сьогодні цей неоціненний матеріал є у вільному доступі у мережі інтернет. Сама ж книга дістала високу оцінку на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Зокрема, її автор став лауреатом Всеукраїнського пошукового конкурсу «У нас одне коріння», лауреатом літературно-мистецької премії імені Володимира Малика та загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», удостоївся багатьох інших нагород. А ще Микола Павлович – лауреат Міжнародного проекту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи», що зібрав учасників з 26 країн світу. У номінації «Мій Шевченко» він отримав диплом першого ступеня.
Та важливим завданням для себе Микола Лисенко вважає не тільки передати наступним поколінням інформацію про родовід Тараса Шевченка – своєю працею він сподівається заохотити українців цікавитися своїм минулим, досліджувати рід та зберігати пам’ять про своїх предків.
– Дерево міцне своїм корінням, – ділиться чоловік своїми думками. – Без пам’яті про родовід нація стає юрбою, масою, якою легко маніпулювати. Тож пам’ятаймо історію, бережімо Дерево Роду.
Тут все зрозуміло. От лишень, як для мене, так і для багатьох інших, хто знає Миколу Павловича і має честь спілкуватися з ним, залишається загадкою, чому для нього не знайшлося місця роботи в музеї , аби міг він продовжувати свою пошукову роботу хоч частково на державний кошт, а не на свою геть мізерну пенсію? А ще він краще будь-якого екскурсовода може розповісти про місця, пов’язані з іменем Тараса Шевченка, розкрити маловідомі сторінки його життя. Тому й не минають приїжджі гостинної домівки Лисенків, де дістануть вичерпні відповіді як про Кобзаря, так і про його близьких і далеких родичів, та завжди скуштують такого смачнющого борщу, яким славиться Галина Федорівна – дружина Миколи Павловича.

Феофан БІЛЕЦЬКИЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3576
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 536 раз
Поблагодарили: 2123 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 15 июн 2020, 12:43

Пасічник із Звенигородки поділився секретами свого успіху

Изображение
«Взявшись за бджільництво, я не можу працювати абияк»

В тому, що на цій мальовничій звенигородській вулиці живе пасічник, та ще й неабиякий, переконуєшся відразу ж, ступивши у двір. Бо в кого ще побачиш стільки вуликів і на одному причілку, і за хатою, і он там, далі?
Саме з вуликів і починається наша розмова з господарем, Миколою Мосінзовим, якого попри його досить молодий вік, багато хто вже величає по-батькові – Леонідовичем за його хазяйську вдачу. Їх він виготовляє сам. І не задля втіхи. При розширенні пасіки без них, каже, не обійтися. А купляти – дорого. Сьогодні один вулик коштує близько 700-800 гривень. І то – дивлячись, який вулик.
Від звичних ще для багатьох пасічників вуликів-лежаків він категорично відмовився.
– Ознайомлюючись з досвідом пасічників, я зрозумів, що з ними слід розпрощатися і переходити на багатокорпусну систему, – розповідає Микола Мосінзовий.
На його думку, у лежаків, попри їх ще широке використання, багато мінусів. Так, обмежений об’єм такого вулика обумовлює високу рійливість бджолородин, при інтенсивному медозборі його об’єму знову ж таки не вистачає і бджолам ніде розвішувати свіжопринесений нектар.
– Можна, правда, використати надставки, – говорить пасічник-новатор, – але ж це вже принцип багатокорпусного вулика. До того ж при кочівлі, а без неї я не обходжуся, такі вулики незручно перевозити і розвантажувати. А у багатокорпусного вулика чимало переваг. Передусім, у ньому можна застосувати двоматочне або двосімейне утримання бджіл, користуючись геніманівською решіткою та суцільною перегородкою, легко можна робити заміну старої матки, об’єднуючи родину з відводком у верхньому корпусі, попередньо забравши стару. А ще ефективніше використовується бджолородина для відбудови нових стільників.
– Взагалі ж, – усміхається він, – пальців не тільки на руках, а й на ногах не вистачить, аби перерахувати всі вигоди від багатокорпусних вуликів. Тому то і взявся за їх виготовлення.
Цілком зрозуміло, що втілити свою задумку в життя йому було не так легко. Потрібні були насамперед циркулярка, стругальний і фрезерний верстати, інше допоміжне обладнання. На все не вистачало грошей. Та все ж зумів вийти з ситуації. А набити руку на виготовленні вуликів допоміг Микола Чупріненко – чоловік його сестри, який має хист до столярки.
Така от «корпорація» двох Микол була досить успішною. Майструючи житло для крилатих трудівниць, при спілкуванні збагачувалися хлопці й знаннями, необхідними для успішного пасічникування. Тут уже ініціатива належала Миколі Мосінзовому, який на той час успішно займався порідністю бджіл. Зацікавившись карпатською породою, він закупляв до десяти маток цієї породи, аби потім мати помісь кавказької з місцевою.
І результати не змусили чекати на себе: на сьогодні він уже встиг переконатися і переконати декого з колег-пасічників, що такі помісні сім’ї, особливо першого покоління, високопродуктивні по меду та воску, зимостійкі, швидко нарощують бджіл.
– Взявшись за бджільництво, я не можу працювати абияк, – зізнається. – І не для заробляння грошей, ні. Гроші-грошима, а просто хочеться викластися сповна.
Тому й знайшли в родині можливість придбати вантажну «Газель» та причіп, аби займатися кочівлею бджіл. Й от вже не один рік поспіль вивозить Микола вулики на одну з багатих на медоноси місцин під Тарасівкою.
– Взагалі, знайти гарне місце для медозбору для бджоляра – нелегка справа, – ділиться він своїм баченням ситуації, яку маємо у галузі. – Сьогодні менше стало посівів багаторічних трав. Сіють, в основному, гібридні рослини, квіти яких не виділяють нектару. Тому бджоли, приміром, на багато сортів гречки чи соняшнику взагалі не сідають. Кормова база для них зараз складається з ріпаку – озимого та ярого. Але, обробляючи ці культури хімічними препаратами, аграрії заразом травлять і бджіл. Бджоли таку хімію відчувають, тому й не летять на ті поля. Дістається їм і тоді, коли власники полів обробляють їх гербіцидами, – тоді бджоли гинуть масово.
Та, як ви вже, мабуть, здогадалися, подібні біди обминають його пасіку. Бо старається все передбачити. Як й різного роду хвороб бджіл, не забуваючи про їх профілактику.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3576
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 536 раз
Поблагодарили: 2123 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 24 июн 2020, 14:07

На Звенигородщині негода обійшлася селу в півмільйона гривень

Через негоду минулого понеділка село Чичиркозівка на Звенигородщині зазнало втрат на щонайменше півмільйона гривень. Злива повністю змила кілька метрів асфальту
Наступного дня після дощу зібрали комісію, аби підрахувати площу знищеного асфальту, – каже голова села Олена Матвієва. – Сьогодні ж зустрічалася з людьми, які відремонтують цю ділянку. Вони мають сказати точну суму, яка знадобиться. Приблизно це 500 тисяч гривень. Але ще не визначилися з підрядником. Будемо обирати того, хто зробить дешевше. Хоча навіть п’ятисот тисяч зараз у нашому бюджеті немає. Будемо чекати якихось надходжень.
Покриття лежало ще з 90-их років.
Дорога була ідеальною. Її робили ще в 90-их роках, – пояснює Матвієва. – Не було жодних вибоїн. Але з часом утворилися тріщини. Туди лилася вода тому й вимило все. «Коржами» цілими відривало. Це не через погану міцність сталося, а через аномальну зливу. Такої тут ще не було.
Окрім цього в селі дощем пошкодило ґрунтову дорогу, на якій був насипаний щебінь. Тепер його будуть згортати назад й розрівнювати.

Анатолій БУЗИНА
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 3576
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 536 раз
Поблагодарили: 2123 раза

Історія населених пунктів Звенигородщини

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 30 июн 2020, 18:17

На місці сміттєзвалища у Водяниках облаштовують паркову зону

Голова Водяницької ОТГ, що на Звенигородщині, Руслан Каюк у своєму робочому кабінеті не засиджується. У ці спекотні червневі дні його можна побачити в селах об’єднаної громади, де виконуються ті чи інші роботи з благоустрою, ведеться підготовка закладів соціальної сфери до зими тощо. Десь поцікавиться, чим треба допомогти, десь щось підкаже, а десь за необхідності і сам підставить плече. Для цього й пересів за кермо мікроавтобуса, яким перевозить і солярку, і фарби, і різного роду матеріали, аби своєчасно забезпечити ними працюючих.
Так, попри карантин, пов’язаний з коронавірусом, у сільській місцевості відпочивати не доводиться. Окрім інших повсякденних робіт, у громаді значну увагу надають благоустрою територій. Тут постійно обкошують території і узбіччя доріг, оскільки після рясних червневих дощів трави і бур’яни буйно йдуть у ріст. Не забули при цьому й про кладовища. Протягом декількох тижнів впорядковували їх у Попівці й Чижівці працівники соціальної сфери, освітніх та медичних установ. Особливу активність при цьому виявили у Попівці, де навели лад на трьох гектарах цвинтаря. Відповідально підійшли до цього у Водяниках, де, окрім всього іншого, працівники Будинку культури та школи пофарбували огорожу кладовища.
При цьому не буває і дня, аби припинялися роботи у центрі Водяників, де закладається паркова зона. Ще не так давно тут, після розвалу місцевого колгоспу, на площі у понад гектар колишнього тваринницького містечка, було чимале сміттєзвалище, котре з року в рік поповнювалося. Не міг спокійно дивитися на те Руслан Каюк і вже з перших днів свого головування вирішив будь-що ліквідувати те звалище. Та годі було надіятися, що гори різного непотребу разом з руїнами колишніх господарських приміщень вдасться подолати в ході так званих суботників. Потрібна була техніка. Звичайно, можна було попросити допомоги у місцевих господарників, проте на все не напросишся, тим більше, що робіт з благоустрою як у Водяниках, так і в інших селах ОТГ намітилося аж надто багато. Тому й створили передусім власне комунальне підприємство «Водяницьке», до якого ввійшла група благоустрою, укомплектована трьома тракторами, автомобілем, причіпним інвентарем, мотокосами. На неї й було покладено в основному розчищення території. Проводили й толоку, у ході якої висадили тут ялинки, туї, обладнали місце для оригінального квітника «Альпійська гірка». А ще, вигравши мікрогрант від БО «БФ МХП – громаді», отримали кошти для встановлення огорожі довкола майбутньої паркової зони та виготовлення оригінальних лавок й альтанок, у чому допоміг підприємець Микола Вдовиченко з Чижівки.
– Характерно, що люди активно підтримують наші починання, – розповідає Руслан Каюк. –От і зараз вони доводять до готовності встановлені тут лавочки, працюють на відновленні криниці.
Криниця – то окрема історія. Водночас із запустінням території колишнього тваринницького містечка, закидали сміттям і криницю, що славилася особливо смачною водою. Вичистити криницю, що має до двадцяти метрів глибини і майже на третину заповнена непотребом, не так легко.
– Можливо, краще було б викопати нову? – радився на час нашого перебування Руслан Якович з хлопцями, що працювали тут. – Але де гарантія, що вийдемо на таку ж добру воду?
Отож вирішили і далі чистити криницю, в яку після цього рішення, екіпірувавшись у «рибальські» чоботи і відповідну одяганку, спустився голова ОТГ. Й за лічені хвилини наповнену сміттям спеціальну бадю вже витягли «на-гора».
Зрозуміло, до повного завершення робіт на території майбутнього сільського парку ще далеко, проте спільні роботи тут об’єднують людей, спрямовують їх на дальший розвиток громади. І не тільки у Водяниках. Досить оригінальні ідеї щодо перспектив розвитку мають і Кобиляках, Чижівці та інших селах ОТГ.

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение
Изображение
Изображение

Вернуться в «Звенигородщина»