Соціальний зріз. Тато з мамою забирають його додому разів два-три на тиждень

Обговорюємо життя Звенигородки та району

Модераторы: TANECHKA, Ksenia

Аватара пользователя
ЗвенаУкраїнська
Генеральний хорунжий
Генеральний хорунжий
Сообщения: 2248
Зарегистрирован: 02 дек 2017
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Мужской
Откуда: Звенигородка
Благодарил (а): 490 раз
Поблагодарили: 1559 раз

Соціальний зріз. Тато з мамою забирають його додому разів два-три на тиждень

Сообщение ЗвенаУкраїнська » 10 янв 2020, 16:46

Про захист наймолодших наших громадян сьогодні говорять на всіх рівнях. Над цією проблемою працюють цілі інституції, десятки різного роду відділів і центрів, на державному рівні видано чимало документів. І, як правило, не в плані «розвитку молодого покоління», як то було за радянських часів, а як блага для конкретної дитини, її підтримки, а, значить, і її життєстійкості, впевненості в завтрашньому дні.
Це – в ідеалі. Та в реальному житті бачимо дещо інше. Бо ж звідки тоді беруться малолітні злочинці, жебраки чи бродяги, чому тоді повним ходом прогресує дитячий суїцид? І хто в цьому винен: держава, суспільство, школа чи сім’я?
Звинувачувати в більшій чи меншій мірі можна всіх. Що ми, до речі, й успішно робимо. Та як би там не було, становлення дитини розпочинається з сім’ї. Й тут аж ніяк не можна не зважати на статистичні дані щодо так званих неблагополучних сімей, яких у Звенигородському районі нараховується близько сотні. Цифри промовисто свідчать, що багато батьків забувають про свої обов’язки. І все ж ми не про це. Не про алкоголіків, наркоманів чи просто безтолкових батьків, через яких страждають їхні діти. Ми - про тих, кого називають порядними, діти яких, здавалося б, нічим не обділені. Справа в тім, що і в забезпеченій сім’ї діти можуть почуватися всіма забутими, нікому не потрібними. Бо все важче їхнім батькам вивільнитися на якусь годинку від бізнесових клопотів, аби поспілкуватися з сином чи донькою, дізнатися, що їх турбує, порадити, десь підправити.
– Стараюся для сім’ї, для дітей, аби жили в достатку, - висповідувався мені один знайомий підприємець. - А вони зовсім від рук відбилися. Старшого он відраховують з університету за неуспішність, а менший, замість уроки вчити, весь вільний час - у комп’ютері.
- А ви пробували з ними поговорити? На рівних, так би мовити, без докорів та погроз?- запитую.
- Немає в мене часу на розмови...
От вам і багатство.
Виходить, з іронією скаже читач, що краще бути бідним?
Ні, краще бути розумним. Аби усвідомлювати, що є в житті головним і не прозівати його.
Восьмирічний Андрійко живе у бабусі. Тато з мамою забирають його додому разів два-три на тиждень. Але в рідній домівці він почувається чужим. В батьків свої справи, свої інтереси, передусім – бізнесові. Інша справа – бабуся, колишня вчителька. Вона будить його щоранку, годує сніданком, відводить до школи і забирає звідти. Дорогою вони говорять не тільки про навчання, а про все, що цікавить Андрійка. Бабуся нерідко бере на себе й «перший удар» за витівки свого не в міру жвавого внука. Від батьків він не тільки цілу тираду вислухав би, а й отримав ремінцем по одному місцю. Мама ж з ранку до вечора «у бізнесі», повертається додому дуже пізно. Їй, тяжко стомленій, не до сина. Як і батькові, який може хіба що вилаяти хлопця, якщо той в черговий раз викинув якогось коника. А то й взагалі, з точки зору Андрійка, ні за що. Навіть у вихідні дні у батьків не знаходиться часу на спілкування з сином – вони з раннього ранку вивозять свій товар як не на Лисянський, то на Тальнівський базари і він до обіду залишається один, як палець. Телевізор, різні ігри набридають і він збирається до бабусі.
Так, Андрійкові дуже поталанило - він має бабусю. В багатьох же інших його однолітків - тільки комп’ютер та мобільний телефон, з якими вони часто залишаються один на один. Це - якщо чадо перебуває на суворому домашньому режимі. Якщо ж батьки не можуть вже змусити дітей залишатися вдома, вони мають повну свободу, що може завести їх аж надто далеко.
Чотирнадцятирічну Марину в дворі називають негарним словом. Разом з подружкою вона досить часто пропускає заняття в школі, водиться з сумнівними компаніями, а останнім часом постійно «загулює» в кафе і барах, повертаючись додому на світанку. Аж надто рано відчула себе дівчинка дорослою, користуючись безконтрольністю – мати її ось уже декілька років на заробітках в Португалії, батько ж, маючи власну справу у Звенигородці, спілкується з дочкою, як правило, лише тоді, коли їй потрібні гроші на модні чобітки, на сукню, джинси а то й просто на гулянку. Без сварки при цьому не обходиться, проте гроші Марина завжди «вибиває».
- А як я їй відмовлю?- ділиться своїм, давно вже, видно, наболілим, її батько.- Пригрозила ж якось: сваритимеш і не даватимеш грошей –піду назавжди з дому. А вона така.
Таким чином, як бачимо, виховання, нормальні стосунки в сім’ї компенсуються грішми. Нормально? На жаль, таких сімей стає дедалі більше. Буває, що їдучи на заробітки за кордон, батьки взагалі залишають дітей напризволяще, доручаючи приглядати за ними сусідам або ж знайомим. Звичайно, вони пересилають їм гроші, інколи – чималі, проте це не вирішує всіх проблем.
Тим часом психологи доводять, що все частіші випадки дитячого суїциду і злочинів, скоєних неповнолітніми, як і бродяжництво дітей з досить пристойних, здавалося б, сімей, - все це плоди обездоленого, хоч і ситого дитинства. Значить, достаток в домі – то ще далеко не все, що потрібно нашим дітям. Звідси й постає питання: що є первинним? Гроші чи діти?

Михайло НЕЧАЙ
Чтобы увидеть ссылку, Вы должны быть зарегистрированы!
Изображение

Аватара пользователя
TANECHKA
Генеральний значковий
Генеральний значковий
Сообщения: 4305
Зарегистрирован: 15 окт 2010
Всего на руках: Заблокировано
Пол: Женский
Откуда: Козацьке
Благодарил (а): 7763 раза
Поблагодарили: 3228 раз

Соціальний зріз. Тато з мамою забирають його додому разів два-три на тиждень

Сообщение TANECHKA » 10 янв 2020, 16:56

Це найбільша проблема сучасності - брак уваги до рідних і близьких. До чого це призводить показано у фільмі " Перші ластівки" ( сучасний серіал,україномовний)

Вернуться в «Звенигородщина»